Одна з причин окупації Криму і дестабілізації ситуації на сході України полягає в неефективній та бездіяльній гуманітарній політиці протягом років незалежності. Ігнорування владою обов’язку позитивної пропаганди спільних для суспільства цінностей, виховання політичної та патріотичної свідомості й культури співжиття призвело до загострення історичних хвороб. Тривалі політичні ігри і спекуляції на аспектах, які розколюють суспільство, спонукали людей до певної конфронтації, що створило передумови для інспірованого ззовні кровопролиття й виникнення загрозливих явищ для цілісності країни. Як урегулювати ситуацію на сході країни і повернути мир у державу — читайте в інтерв’ю з віце-прем’єр-міністром України з питань гуманітарної сфери Олександром СИЧЕМ.
«СЬОГОДНІ ГОВОРИТИ ПРО ЗМІНУ СКЛАДУ УРЯДУ — НЕВДЯЧНА СПРАВА»
— Зараз точаться суперечки щодо того, чи мають міністри скласти мандати після інавгурації нового президента. Чи йдуть якісь переговори щодо ротацій уряду?
— Згідно з чинним законодавством та нещодавно відновленою Конституцією 2004 р., уряд формується парламентом, а президент призначає лише частину його складу. Тож сьогодні доля уряду залежить від парламенту. Парламент сформував склад уряду і затвердив програму його діяльності. Тепер президент повинен визначитися щодо тієї частини уряду, яка залежить від нього.
Сьогодні говорити про зміну складу уряду — невдячна справа. Все залежатиме від політичної конфігурації в парламенті та взаємодії президента й парламенту. Наразі кожен член уряду виконує свої обов’язки відповідно до затвердженої ВР програми.
— Як ви оцінюєте перспективи призначення дострокових парламентських виборів?
— Це було б доцільно. Ми живемо в оновленій країні, не схожій на ту, що була рік тому. Зрозуміло, що якби ці вибори відбулися рік тому, їхній результат був би іншим. Політична свідомість і культура суспільства змінилися, тож услід за президентом має бути змінена вся система влади.
Одна з головних вимог Майдану — перезавантаження всієї влади. Сьогоднішній парламент не відображає політичних симпатій, які є в суспільстві. До того ж, у парламенті є політичні сили, на совісті яких лежить відповідальність за загострення ситуації в країні. Суспільство дасть їм оцінку за допомогою виборів. Бажано, щоб вони відбулися на пропорційній основі за відкритими списками. Також потрібно провести й місцеві вибори. Власне, за чинною нині Конституцією, каденція місцевих органів влади має тривати чотири роки, тож є питання, чи будуть ці вибори вважатися достроковими.
Насамкінець, варто відзначити, що сьогодні парламент володіє повноваженнями, з якими він не обирався. Нові повноваження — оновлені органи законодавчої влади!
— Чи є політична воля для розпуску в самому парламенті?
— З боку вагомих політичних гравців звучить теза про готовність до проведення позачергових виборів. Новообраний президент також про це говорить. Якщо цього буде не досить, то політична воля парламенту може бути сформована й під впливом українського суспільства...
«ЦІЛКОМ МОЖЛИВО, ЩО МИ ПРОЙШЛИ ТОЧКУ НЕПОВЕРНЕННЯ ДО НЕЦИВІЛІЗОВАНИХ МЕТОДІВ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ»
— Як ви оцінюєте результат президентських виборів, зокрема рейтинг лідера «Свободи» Олега Тягнибока? Ще півроку тому йому обіцяли підтримку в не менш ніж 7%, а зараз він має близько 2%.
— Як урядовець, я не можу коментувати такі питання. Добре, що вибори відбулися, і вони були одними з найпрозоріших в історії незалежної України. Вплив адміністративного ресурсу був практично відсутній, а отже, ці вибори наближаються до демократичних стандартів. Як політик із багаторічним стажем, я можу озирнутися назад і сказати, що після початку 1990-х років у нас завжди були вибори з високим рівнем застосування адмінресурсу, особливо у нещодавній період. Тепер його вплив мінімізований.
Цілком можливо, що ми пройшли точку неповернення до нецивілізованих методів політичної боротьби. Після неї, хотілося б вірити, що політичний процес загалом буде дедалі прозорішим і демократичнішим. Головне — щоб вибори давали змогу обрати найсильнішого, адже в тому полягає суть демократії: народ обирає з-посеред себе найкращого. Зауважте, з-посеред себе, а не кращого з тих, кого йому нав’язали. Не можна демократію підміняти технологією!
— Експерти відзначають, що вибори засвідчили підтримку українцями європейського курсу. Які головні завдання у вашій сфері для реалізації цього запиту?
— Говорячи про європейськість, ми передусім маємо на увазі цінності: гуманізм, свободу, високі стандарти життя, високий рівень розвитку освіти, мистецтва, культури, взаємин між людьми. Події в Криму і на південному сході не в останню чергу є наслідком неякісної гуманітарної політики, яка провадилася в державі до цього часу. Всі роки незалежності не було цілеспрямованої політики, яка формувала б монолітний суспільний організм на основі спільних цінностей.
Протягом тривалого періоду своєї історії Україна перебувала під владою різних держав, і, звісно, це наклало відбиток на свідомість, ментальність, культуру. Проте в українців, незалежно від того, в якому регіоні країни вони живуть, є набагато більше того, що об’єднує, аніж того, що роз’єднує. Нас об’єднує історія, традиції, цінності, мова, стиль ведення господарства тощо. Завдання держави полягає в тому, щоб наголошувати на об’єднавчих чинниках, а не педалювати те, що нас роз’єднує.
Загалом, не можна казати, що саме вибори виявились демонстрацією підтримки європейського вектора — вони є лише одним із кроків на шляху до європейської інтеграції. Свій вибір українці засвідчили значно раніше. Він проявився в умовах жорсткого авторитарного режиму Януковича. Він зміцнюється й сьогодні у протистоянні з Росією, яка хоче зберегти Україну у фарватері своєї політики та ідеології євразійства.
«МИ БАГАТО УВАГИ ПРИДІЛЯЄМО КОНЦЕПТУАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ»
— Наскільки готове наше суспільство жити за європейськими стандартами?
— Українське суспільство насправді не досить чітко розуміє, що таке європейськість. Усі просто хочуть кращих стандартів життя, хочуть позбутися того цивілізаційного бруду, який тягнеться за нами від радянських часів, хочуть цивілізованих соціальних стандартів. Ми розуміємо, що коли людина забезпечена, самодостатня, нею неможливо маніпулювати, і навпаки — якщо вона перебуває на межі бідності й щодня думає про те, як вижити, то не має часу замислитися над тим, як змінити життя в державі.
Хотілося б, щоб ми не просто говорили про європейські стандарти, а щодня формували європейський спосіб життя. Європу треба будувати насамперед у собі. Треба не просто хотіти в Європу, приєднання до якої дасть нам певні економічні, культурні преференції, — треба бути європейцями. Якщо за своєю суттю ми станемо європейцями, жодних дискусій щодо того, чи хоче нас приймати Європа, не буде.
— Ви зазначили, що загрози цілісності виникли через відсутність відповідної політики. А що зараз робиться для того, щоб налагодити діалог зі сходом країни?
— До людей треба йти з правдою. Є багато міфів, які сформовані ще за радянських часів і на яких спекулюють зараз на сході України: фашизм, бандерівці тощо. Подивімося на український націоналістичний рух. Де він діяв? На Західній Україні. Де його не було або ж його прояви не мали системного характеру? На сході й на півдні. Разом з тим під впливом пропаганди жителі східних регіонів бояться тих, про кого не знають правди. Для розв’язання цієї проблеми потрібно відкрити архіви. Хоч би якою складною була наша історія, правда примирить суспільство. Можливо, у старшого покоління вже й не вдасться похитнути сформованих переконань, але молодше покоління зможе ознайомитися з історією і зробити для себе правильні висновки.
Ми сьогодні багато уваги приділяємо таким питанням, як архівна та музейна справа, ведення концептуальної політики національної пам’яті — для цього існує Український інститут національної пам’яті. Українці, незалежно від того, де вони живуть, мають право знати правду про складні періоди історії. Не можна говорити про єдність суспільства, якщо певні історичні події в різних куточках України трактуються по-різному. Потрібно задіяти цілий комплекс інструментів: від шкільних навчальних програм до загальної націленості на формування такої свідомості, яка не сприймала б неправди.
Не потрібно нічого штучно створювати, варто лише послуговуватися правильними принципами співжиття, користуватися всім тим, що напрацювала наша нація протягом тисячоліття свого існування. Потрібно пропагувати не зло і ненависть, а добро, любов та високі духовні цінності. Що більше в нашій інформаційні сфері буде зла і ненависті, то важче нам буде потім жити. Навіть зараз, в умовах війни, люди не можуть послуговуватися тільки інформацією з поля бойових дій: убиті, поранені, штурми тощо. Потрібно показувати, що в суспільстві триває ширше життя, є досягнення в тій чи іншій сфері. Потрібно виводити людей зі стану того шоку, в якому вони перебувають ще з листопада минулого року: спочатку боротьба зі злочинним режимом Януковича, тепер — з агресією Росії. Для психології суспільства небезпечно жити лише війною.
«ЯКЩО МЕДІА ПРОПАГУЮТЬ СЕПАРАТИЗМ, НАСИЛЬСТВО, ДЕРЖАВА МАЄ ПРАВО ЗАБОРОНИТИ ДІЯЛЬНІСТЬ»
— Чому держава не веде активнішої політики в інформаційному просторі?
— Сьогодні близько 90% ЗМІ перебувають у приватних руках. У наших умовах вони подають інформацію з погляду їхнього власника, а вона не завжди сходиться з баченням держави: формування повноцінної суверенності, засудження сепаратизму, війни тощо. Ми не можемо впроваджувати цензуру, але якщо медіа пропагують сепаратизм, насильство, підрив конституційного ладу, держава має право задіяти наявні механізми: позбавлення ліцензії, заборона діяльності. Зауважу лише, що цей механізм — Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, й вона нарешті повинна запрацювати, повноцінно залучаючи до цього механізми захисту українського інформаційного простору.
Очевидно, що через власні канали комунікації держава повинна пропагувати зазначені цінності, виробляти й транслювати єдиний державницький контент. Проблема в тому, що дії державних органів у сфері інформаційної політики також до цього часу були не досить скоординовані. Розв’язанню цієї проблеми уряд приділяє особливу увагу. Так, на базі інформагентства «Укрінформ» створено інформаційно-аналітичний центр «Єдина країна», куди має надходити інформація з усіх органів влади, оброблятися і подаватися суспільству.
Є питання об’єктивної інформації. Сьогодні вже ухвалено закон про суспільне телебачення: для громади, коштом громади та під контролем громади. На початковому етапі постає проблема його фінансування, але законом передбачено, що на його становлення буде спрямовано певну частку від ВВП.
Крім того, є потреба в реформуванні комунальних засобів масової інформації, і слід розуміти, що не всі вони виживуть внаслідок змін.
Загалом зміна інформаційної політики — це комплексна проблема, що потребує концептуального підходу.
— Як можуть державні медіа повернути довіру суспільства?
— Набувши авторитету, подаючи об’єктивну інформацію. Це потребує часу й зусиль. Якщо державні ЗМІ обслуговували інтереси владної касти чиновників та політичних «каліфів на годину», то їм тепер доведеться довго працювати, аби відновити чесне ім’я.
У світі практично відсутня така практика, за якої органи влади мають власні ЗМІ. Органи державної влади та місцеве самоврядування працюють зі ЗМІ на партнерських засадах.
— У такому разі, чи є сенс витрачати кошти на утримання державних ЗМІ?
— Очевидно, що немає. Наприклад, саме Перший Національний канал, згідно з ухваленим Законом, і буде базою для створення суспільного телебачення. Сьогодні потрібно запустити процеси трансформації, які поступово змінять український інформаційний простір.
