У російсько-азійському просторі ні за царської та радянської влади, ні за останні понад 20 років незалежності Україна не змогла стати ні кращою, ні хоча б посередньою країною за соціальними та національними факторами. За юридичними правами, рівнем життя, показниками продуктивності в сільському господарстві та в більшості видів промисловості Україна поступається країнам Європи.
Сьогодні, коли категорично постало питання увійти до Асоціації європейських країн, є чимало людей, які сумнівається в доцільності такого нового історичного напряму, а комуністи та «Український вибір» шалено закликають до митно-російського союзу. Мовляв, у Європейському Союзі Україна віддасть свій суверенітет, що в ЄС ми йдемо не на рівних правах.
Це ж треба так спотворювати істину? Невже Болгарія, Чехія, Польща, Словенія, Словаччина, Естонія, Литва в Європейському Союзі втратили суверенітет? Чи в них погіршилося життя людей? До речі, якби Фінляндія залишилась у складі СРСР, то вона нині мала б такий злидарський розвиток, як Мурманська область та інші північно-східні регіони Росії.
Прибічники Митного союзу говорять, що за входу України до СОТ і ЄС рухнуть багато галузей країни, особливо сільське господарство через низьку якість його продукції.
Чому ж так буде, коли в основі документів СОТ і постанов ЄС лежать базові засади, відповідно до яких, торговельна система має бути позбавлена будь-якої дискримінації країн, передбачуваною (мати впевненість партнерів), відкритою для чесної конкуренції, сприятливою для слаборозвинених країн, надаючи їм час для пристосування до нових умов. Вони, зокрема, мають такі важливі цілі: забезпечення необхідних гарантій щодо зайнятості та рівнів життя виробників; забезпечення справедливого розмежування прав і обов’язків між переробниками й виробниками; розширення можливостей збуту на внутрішньому ринку. Чому відповідальні політики й політологи при обговоренні та вирішенні питань щодо ЄС керуються не першоджерелами, а домислами?
Дехто називає умови підписання Угоди про прийом України до Асоціації Євросоюзу ультиматумом. А хіба можна увійти в чужий храм, в іншу сім’ю зі своїм нестямним уставом? До того ж усі вимоги ЄС нашою владою визнано правильними, крім поглядів щодо звільнення Юлії Тимошенко з в’язниці.
Водночас склалася парадоксальна ситуація: всі країни ЄС стверджують, що Тимошенко засуджено за політичними мотивами, і вважають правильним звільнити її від ув’язнення, а влада заперечує й стверджує кримінальність підходу до неї. Виникає запитання, чому, ухвалюючи закони правового та кримінального характеру, українські владні органи звертаються до європейських інституцій і з їхніми пропозиціями погоджуються, а щодо аналогічних питань по Тимошенко — ні.
Якщо раптом так станеться, що владою не буде прийнято вимогу ЄС щодо Тимошенко й не буде підписано Угоду про прийняття України до асоціації ЄС, то це станеться не стільки тому, що влада не звільнила Тимошенко з тюрми, а тому, що всі гілки влади політично незрілі.
