Коли 31 серпня в інтернет-ЗМІ з’явилась інформація, що на Дні міста в Одесі відомий український музикант Олег Скрипка виступить на підтримку російської мови, Мережа зарясніла коментарями про моральне обличчя соліста легендарного гурту «ВВ». Хоча вже на кінець дня з’ясувалося, що Скрипка справді співатиме в Одесі 2 вересня, в день народження Південної Пальміри, але на іншому концерті. Спростував скандальну політико-культурну інформацію сам Скрипка. Проте, як кажуть у тому ж таки сонячному місті, «неприємний осад лишився».
ЧИ СУМІСНІ «ГЕНІЙ І ЗЛОДІЙСТВО»?
Історія про ймовірний виступ Олега Скрипки на підтримку російської мови має кілька аспектів, кожен з яких заслуговує на розгляд. Перший аспект цієї історії полягає в сакраментальному і вічному питанні: «З ким ви, майстри культури?», який стає дедалі актуальнішими у світлі поточної виборчої кампанії, коли в нардепи, до того ж нардепи-фронтмени, подалися й актори, і музиканти, і письменники. Чи сумісні «геній і злодійство», якщо під другим однозначно розуміти політику? Чи повинен діяч культури висловлювати свій погляд через окреслення політичної позиції?
Щодо цього існують дві протилежні думки. Прибічники моральної чистоти закликають діячів мистецтва не бруднитися об нечисту політичну білизну, згадуючи невдале ходіння у владу тих же Руслани і Святослава Вакарчука. Інші вигукують, що політичний момент вимагає жертв і пророків, чекати більше несила і представники мистецтва як громадяни, до торго ж громадяни авторитетні, просто зобов’язані боротися за душі і переконання своїх співвітчизників. Мовляв, якщо ситуація в країні така, що вже й артисти пішли в депутати, то справа віддає серйозною політичною поляризацією.
Обидві сторони сповідають настільки крайні погляди, що примирити їх можливості немає. У середовищі самих діячів мистецтва думки аналогічні: одні демонстративно усуваються від політики і вважають за краще про неї навіть не вести мови, інші ж вважають своїм обов’язком просвітлювати народ. І приклади під кожну думку можна знайти відповідні. Врешті-решт, у світовій історії актори не лише були і є депутатами — вони обіймали й вищі посади. Приклад Рональда Рейгана тут — хрестоматійний. Звичайно, тут само згадується і Арнольд Шварценеггер, і російські колеги наших Таїсії Повалій, Михайла Поплавського і Остапа Ступки — ті ж таки Йосип Кобзон і Лариса Доліна, не кажучи вже про вступ тамтешніх зірок естради на кшталт Діми Білана до «Єдиной России». І ці приклади, хоча й здаються комусь прикладами продажності й профанації, нічого дивного не містять. Актори, письменники і співаки мають цілковите право висловлювати свою політичну позицію. Особливо в періоди, які вони вважають важкими, переломними для країни. У самій участі таких людей у владі немає нічого крамольного. У СРСР лояльних діячів культури робили депутатами Верховної Ради і дозволяли їм навіть обіймати інші, формально значущі, посади. То чому зараз акторам і співакам не можна висловлюватися на політичні теми, не можна своїм прикладом надихати своїх шанувальників? На це зазвичай відповідають таке, особливо ѓрунтуючись на українських реаліях: мовляв, країна і так розколота на Схід і Захід, на російсько- та україномовних, то навіщо ще й актори зі співаками вноситимуть свою лепту в цей розкол, замість того щоб своїм мистецтвом примирювати людей? Та й час, витрачений на політику, діячі мистецтва могли б присвятити черговим ролям і книжкам.
Ці аргументи мають право на існування, проте заперечення їм настільки ж рівноцінні. Вибір кожної людини, зокрема й діяча мистецтва — захищати свої погляди в будь-який зручний і законний спосіб, зокрема шляхом політичної агітації, використовуючи свій авторитет серед населення. Все одно ідеологічні переконання противників «Свободи» не зміняться через те, що за неї агітуватиме Богдан Бенюк. Так само як і наявність у списку ПР Таїсії Повалій навряд чи додасть партії додаткового рейтингу. Якщо чийсь імідж і потерпатиме, то це самої Повалій. Так само, як і Остапа Ступки, і того ж таки Андрія Шевченка, який за один день з народного героя став об’єктом кепкувань та Інтернет-мемів. Актори, співаки і спортсмени лише підсилюють образ тієї чи тієї партії, але не дуже підвищують кількість її шанувальників. Дуже багато українців, навпаки, раді побачити в лавах привабливої для них політсили відомих особистостей. Так серед діячів мистецтва з’являються «наші» й «не наші», і «зірки», що пішли тяжким політичним шляхом, прирікають себе на однозначний осуд одних і похвалу з боку інших.
«ТИ СВІТИШ СОБІ, СОБІ І ТІЛЬКИ...»
І тут ми підходимо до другого аспекту питання «мистецтво і політика» — послідовність політичної позиції та її чесність. Ось тут складніше. Саме за цим критерієм наших «митців» оцінюють, і оцінюють суворіше, ніж звичайних політиків. Саме тому, що від діячів культури чекають більш чесного, відкритого і принципового ставлення до ідеологічних питань, ніж від решти депутатів і бюрократів, і їм менше, ніж іншим, схильні прощати «зміну прапора». Якщо таке трапляється, артист, спортсмен чи письменник втрачає добру половину своєї популярності, стаючи таким самим, як «вони», тобто «підкупні депутати».
Нинішні вибори загострили ситуацію в цьому плані вперше з 2004 року. Під час Помаранчевої революції сталося так, що практично всі популярні діячі культури захищали Віктора Ющенка. Проте ті ж таки Таїсія Повалій чи Анні Лорак залишалися з «біло-синіми» — і не помилилися в історичній перспективі. Вони не пішли за кон’юнктурою і залишилися вірними своїм переконанням. Так само, як досі вірний своїм поглядам Богдан Бенюк. А з іншими виникають питання. І Олег Скрипка — серед тих, кого, на жаль, віднедавна не зараховують до принципових борців.
Якщо під принциповістю розуміти незмінність поглядів, то Скрипка вже зіпсував свою репутацію, заявивши цього року щонайменше двічі про необхідність і бажання співпрацювати з владою. Спочатку він заявив таке: «Україна встає з руїн, причому з погляду історії і хронології все відбулося правильно: спочатку нас треба було звільнити морально — і Ющенко це зробив, але був не в змозі провести економічний менеджмент. А тепер команда Януковича проводить економічний менеджмент». Потім зізнався, що давно хотів співпрацювати з владою, й одразу ж показав приклад, провівши «Країну мрій» в червні цього року під патронатом київської мерії. Це явно не до вподоби строгим захисникам ідеологічної чистоти майстрів української культури. Є в Скрипки і захисники — наприклад, політологи Михайло Погребінський і Костянтин Бондаренко, яким явно до вподоби «твереза оцінка» Скрипкою менеджерських якостей нинішньої влади. Отже, інформацію про те, що Скрипка виступить на підтримку російської мови, було сприйнято в контексті його попередніх хвалебних заяв про владу. Навіть після спростування з боку Скрипки йому не дуже вірять. Надто гарно було вписано його прізвище в контекст фестивалю «На підтримку російської культури».
На тлі морального побиття Скрипки якось випала з-під граду критики інша національна героїня країни — Руслана, яка справді співала на вказаному Одеському фестивалі 2 вересня. І ось їй точно треба було знати, під чим вона тим самим підписується. Наразі треба бути дуже пильним. Заяви в стилі «Я несу мистецтво в маси, а мистецтво — поза політикою» в конкретний історичний момент не проходять. Руслана виявилася співучасницею просування російської культури, що дискредитує її як героїню національно свідомої частини населення України, зокрема в очах земляків із Заходу країни. Хоч якою мовою співала б Руслана, свою роль її участь у цьому концерті, безумовно, відіграє. На тлі відвертих заяв таких наших «зірок», як Марічка Яремчук, яка незграбно хвалила у своїх інтерв’ю Партію регіонів, повірити в «зраду» Руслани теж можна. І «зарубина» в душі прихильників співачки залишиться.
ПРОПАГАНДА ВДАЛАСЯ
Нарешті, третій аспект, пов’язаний з усе тією ж інформацією про участь зірок української естради в одеському концерті «на славу» російської мови — це аспект політичних технологій, зокрема технологій брудних. Повідомлення, у якому ім’я Олега Скрипки згадувалося серед пропагандистів російської культури, з’явилось у російському РІА «Новости». Агентство повідомило, що з 1 по 3 вересня в Одесі пройде II Міжнародний фестиваль культури і мистецтва «Зустрічі друзів», де «метою є просування російської культури і мови в Україні». РІА «Новости» цілком шановане — чом би йому не повірити? Ось і передрукували наші ЗМІ це повідомлення і роздули інформаційну «хвилю». Чим не привід для ще більшої дискредитації того ж Скрипки? Після заяв про співпрацю з владою йому можна приписувати будь-який формат співучасті в заходах, організовуваних ПР, або розповідати, як регіонали спонсорують фестивалі, що проводяться ним.
Прес-служба Одеської міськради також опублікувала план заходів на День міста, з якого не було зрозуміло, де й коли виступить Олег Скрипка. До речі, в місцевій раді нам повідомили, що фестиваль «Зустрічі друзів» проводиться за підтримки Міждержавного фонду гуманітарної співпраці країн-учасниць СНД. Також було сказано: «Це фестиваль російських театрів в Одесі. Організаторами виступають як російська, так і українська сторона. Щодо поданої інформації, то кожен подає її так, як йому це вигідно».
За мера Олексія Костусєва Одеса є містом, де російську просувають чи не завзятіше, ніж у Криму і на Донбасі. Одещина — це регіон, де першою в країні російська мова стала регіональною. Одеса — це місто, де діє відома партія «Родина» з радикально проросійською риторикою, лідер якої Ігор Марков нині балотується у Верховну Раду й організовує концерти за участі обласканих Путіним православних байкерів. Одеса — це місто, де який рік поспіль голосують за справжнього автора закону про засади мовної політики — Сергія Ківалова. Одеса вся завішена плакатами із закликами захищати «родной русский язык». Україномовний і українокультурний простори в Південній Пальмірі вже звужено до критичних розмірів, і є загроза взагалі їх зникнення, і навіть швидше, ніж на Донбасі, куди традиційно прикуті погляди наших українофілів. Одеса і Південь України в цілому нині — центри пропаганди «руського миру» в Україні, а в «боротьбі за це» всі засоби хороші. Тому й традиційний концерт до Дня міста виявляється раптово прикрашеним «шапкою» на честь підтримки російської мови, і його вітають міністри культури Росії та Білорусі, і тому на цій «Зустрічі друзів» (так іменується концерт) танцюють фольклорні колективи колишніх союзних республік. Все повинно нагадувати електорату старі добрі часи СРСР.
Олег Скрипка і Руслана за цих умов грають ролі чи то весільних генералів, чи то просто, даруйте, пішаків. І перша, і друга ролі більше говорять не про організаторів фестивалю — вони-то своє ідеологічне завдання відпрацьовують, а про самих наших «властителів дум». Скрипка тепер вимушений виправдовуватися, тим більше, що навіть на рок-фестивалі «Пікейні жилети», де він справді виступав, він був вимушений співати на тій самій сцені, що й улюблені нинішнім одеським керівництвом православні байкери «Нічні вовки» — кращі друзі Путіна. Все-таки, «не києм, то палицею» виявляється Скрипка причетний до просування ідей «руського миру», пропаганди «Родины», Партії регіонів та інших акцій, які не викликають ентузіазму у прихильників української мови і національної ідентичності.
Руслана ж, якщо потрапила на концерт на славу російської мови через незнання і співала поряд із Ані Лорак, давно відомою симпатіями до регіоналів, буде тепер також піддана неприйняттю з боку шанувальників. Обачнішою треба бути в зароблянні грошей.
Ось так з однієї-єдиної інформації про один концерт можна зробити далекоглядні висновки про моральне обличчя, принциповість та політичну гнучкість наших діячів культури і про те, як, збившись один раз, можна опинитись на «гачку» провокаторів та піарників. А так недалеко і взагалі репутацію втратити, що означає в нашій політизованій країні позбутися грошей від шанувальників. Тоді вже точно доведеться нашим майстрам культури йти по гроші на корпоративи до тих політсил, службу і дружбу з якими їм приписують «уже сьогодні». У таких речах: зав’яз пазурець — і пташці кінець. Навіть таким голосистим пташкам, як наші естрадні виконавці.
