Уряди України та Білорусі підписали угоду про транзит нафти з Одеси залізницею на Мозирський нафтопереробний завод (НПЗ). Документ підписали перший віце-прем’єр України Андрій Клюєв та перший заступник прем’єр-міністра Білорусі Володимир Семашко. В ході переговорів сторони пропрацювали всі питання, що зафіксовані в плані двостороннього співробітництва, та обговорили виконання домовленостей, досягнутих під час останніх зустрічей президентів Віктора Януковича та Олександра Лукашенка. Андрій Клюєв і Володимир Семашко домовилися провести чергову зустріч на початку вересня.
Усього цього року Венесуела поставить своїм білоруським партнерам 4 млн. т нафти. При цьому всі продукти переробки призначені для експорту. Для цього створене спільне підприємство «Петройл ВБ.С.А». У статутному фонді належить Білорусі 25%, Венесуелі — 75%.
Чотири танкери з венесуельською нафтою вже прибули до Одеси, тепер білоруська сторона освоює новий північний маршрут через естонський порт Мууга. Прибуття танкера з 80 тис. т нафти туди очікується наприкінці липня. З естонського порту нафта залізницею доставлятиметься на завод ВАТ «Нафтан» у Новополоцьку.
Підписання угоди про транзит нафти через Україну і запланований через Естонію викликало вибух негативних коментарів у російській пресі. До недавнього часу більшість московських експертів стверджували, що угоди з Україною досягнуто не буде, оскільки сторони не можуть домовитися як щодо вартості транзиту, так і щодо боргів українських підприємств білоруським часів СРСР. Навіть делімітація кордону двох країн через це відкладається. Якось вважалося само собою зрозумілим, що з огляду на новий характер відносин між Москвою та Києвом, останній не йтиме на відверто недружній крок. Адже початок транзиту нафти з подальшим його збільшенням до 10 млн. т означає диверсифікацію джерел енергопостачання Білорусі, що не зовсім збігається з бажанням Росії. Проте в українській столиці вирішили інакше і знайшли з білоруськими колегами вирішення проблем. І не лише через очевидну комерційну вигоду у вигляді отримання плати за транзит. Набагато важливішим буде те, що нафтопродукти з Мозиря здебільшого реалізовуватимуться в нашій країні через дочірню компанію «БНК-Україна» ЗАТ «Білоруська нафтова компанія». І це посилює конкуренцію на нашому надмірно монополізованому внутрішньому ринку.
В українських умовах будь-які комерційні рішення, у тому числі міжнародні, мають очевидну політичну складову. Транзитні угоди з Білоруссю та їхнє продовження у вигляді постачань сільськогосподарської техніки тощо відображають різний підхід не лише у відносинах із Росією, а й зростання внутрішнього напруження в Партії регіонів. Здавалося б, який зв’язок між транзитом нафти до Мозиря та відставками в українському уряді. Безпосереднього немає, але всі перелічені події пов’язані спільним ланцюгом перегрупувань у владних коридорах у Києві.
Почалося все з відставки Володимира Семиноженка, свого роду сигнал того, що зовні монолітну будівлю партії роздирають внутрішні протиріччя. І до відставки Семиноженка ця ситуація секретом не була. Проте до такого гострого й відвертого протистояння досі не доходило. Більше того, закулісні режисери відставки поклопоталися про її максимальну публічність. До громадськості довели, що в групи Фірташа є сильні опоненти, і вони теж дещо можуть.
Відставка Нестора Шуфрича, що відбулася невдовзі, розглядалася з двох поглядів. По-перше, з подачі самого Нестора Івановича, який змалював себе як жертву змови з отриманням голосів «Єдиного центру» і передавання його міністерської посади Віктору Балозі. По-друге, як відповідь групи Фірташа на відставку Семиноженка. Можна припустити, що останні мотиви десь і присутні, але не вони були головними. Відставки зримо відображають візантійські вдачі української політичної еліти незалежно від кольору її прапорів, а також різноспрямованість її фінансових та політичних інтересів. У тому числі й на зовнішній арені.
Інтереси групи Фірташа зосереджені довкола газу, і вона кровно зацікавлена в тісних відносинах із «Газпромом» та Росією як основним постачальником цього палива. Її приватний інтерес полягав у поверненні того газу, який вона втратила через проблеми довкола «Росукренерго». Дії групи в Стокгольмському суді від імені України були настільки незграбними, що викликали роздратування не лише в Юлії Тимошенко, що зрозуміло за визначенням, а й в інших у Партії регіонів. Проблема також полягає в тому, що є й суто місницькі точки напруження: між донецькими та недонецькими. Ця обставина, не дуже важлива в інших умовах, набуває досить конкретного політичного і фінансового значення. Звернімо увагу, що жертвами розбирань став Семиноженко, який представляє харківських, і Шуфрич, обраний за регіональним принципом. Бажання донецьких домінувати скрізь та в усьому, звичайно, рано чи пізно мало викликати активний опір.
Президент, який уже деякий час демонструє бажання віддалитися від груп впливу на рівну дистанцію, повинен був ужити заходів щодо вирівнювання певного перекосу на користь групи Фірташа.
Угода з Білоруссю в зовнішній політиці мала забезпечити деяку свободу дій стосовно Москви і заразом, що, на нашу думку, ще важливіше, показати межу можливого для апетитів Фірташа і Ко. Деякі сентенції Шуфрича на адресу голови СБУ Валерія Хорошковського і керівника Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна окрім суто особистих моментів відображають зростаючу невдоволеність засиллям людей Фірташа на владних поверхах.
Існують досить очевидні розбіжності між групою Колеснікова — Клюєва і Ріната Ахметова, який стоїть за ними, з нинішніми керівниками «Нафтогазу». Для останніх перебування у фарватері російської політики елемент не лише отримання надприбутків, а чинник політичного виживання. Тому за командні посади в секторі газу вони боротимуться з використанням усіх доступних засобів. Кадрова складова в цьому протистоянні є найважливішою. Відповідно, всі зусилля їхніх опонентів також зосередяться на ній. Далі, сьогодні найзручніший майданчик для внутрішньої боротьби у владних коридорах — зовнішній. Відносини між Москвою та Мінськом близькі до точки замерзання. Після зухвалого фільму, показаного на російському телеканалі НТВ, в якому бацько Лукашенко постав у вигляді породження пекла, на Першому каналі білоруського телебачення показали інтерв’ю Михаїла Саакашвілі. Певна річ, у ньому грузинський президент сказав усе, що він думає про російську політику, Путіна, Медведєва тощо. У такій ситуації укладання будь-якого договору України та Білорусі, навіть суто комерційного, для Росії має зухвалий характер. Москва скрупульозно підраховує образи і не забариться з відповіддю. І постраждають від цього передусім ті, хто найбільше орієнтується на Першопрестольну.
Як наслідок розгортається боротьба за напрямок зовнішньополітичного курсу. Звідси згода на проведення маневрів у Криму за участю військових контингентів країн-учасниць НАТО і пропагандистське оформлення європейського напряму в українській політиці. На даному етапі таке протистояння у своєму оточенні вигідне Президенту Януковичу. Як майстер апаратних ігор він використовує його для посилення власного контролю над всіма гілками владної вертикалі. У тому числі й для пояснення своїм російським партнерам зигзагів української політики. І в Москві вимушені з цим рахуватися.
Новий курс Кремля щодо Заходу, проголошений президентом Дмитром Медведєвим на недавній нараді з російськими дипломатами, найбільше підходить саме опонентам Фірташа. Він дає формальні можливості подальшого загравання з Європою та США, а також напередодні місцевих виборів спробувати дещо приглушити антиросійський настрій значних груп виборців. Щоправда, є один сигнал, який насторожує.
Несамовита Наталія Вітренко вже звинуватила Партію регіонів у «неонацизмі». На перший погляд, це схоже на анекдот і не дуже серйозно. Просто ця політична пані використовує момент для нагадування про себе, тим більше що її сильно забули. Але з іншого боку, не все так смішно, як здається. З огляду на досить тісні зв’язки Наталії Вітренко у відомій столиці, до її останніх демаршів слід уважно придивитися. Тим паче що вони супроводжуються сильним пропагандистським залпом із боку ЗМІ, відомих точним віддзеркаленням поглядів адміністрації російського президента. Досить одіозне інформагентство Regnum уже тривалий час веде пропагандистську кампанію проти політики Віктора Януковича і Партії регіонів. Починаючи від російської мови і закінчуючи останніми угодами з Білоруссю. Коментуючи їх, експерти агентства прямо Україну не називають, але між рядків можна зрозуміти, що від Києва такого не очікували. Нас «дружньо» попереджають, що угода щодо постачання венесуельської нафти невигідна всім її учасникам, від Уго Чавеса до братської Білорусі. Олександр Лукашенко пішов на неї через своє вперте бажання вколоти Москву, а ось Україна, з якою начебто все стало гаразд, йому в цьому допомагає. Естонія — зрозуміло, вона найбільш антиросійська з країн Балтії, але Київ...
Москва поки що стримується, але витівками Наталії Вітренко та матеріалами в деяких російських ЗМІ демонструє, що такого українське свавілля довго не терпітиме. Поки що в неї занадто багато проблем у Центральній Азії та з Білоруссю, аби відкривати новий фронт на південному заході. Але це не означає, що Києву дозволять хоч щонайменшою мірою бути схожим на Мінськ. І прямим провідником цієї політики всередині України на цьому етапі вибрана група Фірташа. Не факт, що так буде завжди. Одного разу Москва від нього відвернулася, потім трохи відкрила личко. Але чи надовго...
До того, що відбувається в оточенні Президента Януковича і в Партії регіонів, повністю підходить прислів’я: милі сваряться — лише тішаться. Поки доцентрові сили переважають над відцентровими. Тому основні гравці ситуацію до точки кипіння нині доводити не збираються. Але є два чинники, що розхитують цю конструкцію. По-перше, парламентські вибори 2012 року. Боротьба за місця в списку для своїх людей загострюватиметься через об’єктивні причини. Якщо парламент вибиратиметься за змішаною системою, а генеральну репетицію цього дійства ми побачимо 31 жовтня цього року, то партійний список скоротиться вдвічі, а на мажоритарному окрузі ризик не потрапити до парламенту зростає в квадраті. Другий чинник — президентські вибори 2015 року. Яким на той час буде розставляння політичних сил усередині країни і поза нею, сьогодні передбачити просто неможливо. Проте багато хто серед провідних українських політиків уже замислюється над цим складним питанням. Хто поставить не на того коня, може програти не лише конкретний забіг, а й щось істотніше. Тому є безліч прикладів. Отже, слід чекати продовження, таймер уже запущений...
