СТАТИСТИЧНІ РЕФОРМИ
Тижневик «Політика і культура» помістив у номері, що календарно співпав з 10 річчям державної Незалежності,дотепницьку мапу України, на якій її найзахідніший регіон позначено назвою «Всепроникаючі Барви Закарпаття». Для всіх зацікавлених проблемами життя української провінції така назва не потребує, а вірніше, не потребувала до недавнього часу жодних коментарів. Для решти ж читачів, мабуть, слід таки подати деякі пояснення.
Трішки більше ніж два роки Закарпатську область очолював Віктор Балога. До того як стати губернатором, він обіймав посаду мера Мукачева (другого за чисельністю населення і значенням міста області), а ще перед тим керував комерційною фірмою «Барва». В принципі, до часу, коли шеф і один із засновників даної фірми В. Балога не перебував на владних посадах, нічим особливим вона не вирізнялась. Хіба що чутками про дуже сумнівне походження стартового капіталу й дбайливе «прикриття» з боку не вельми легального середовища. Але після обрання В. Балоги мукачівським міським головою вистачило року для того, аби численні дочірні підрозділи «Барви» з дивною легкістю проникли й взяли під жорсткий контроль всі найбільш прибуткові сфери життєдіяльності міста.
Ще менше часу знадобилося для поширення впливу «Барви» на всю область. Звісно, цей блискавичний процес знову ж таки дивним чином розпочався відтоді, як В. Балога сів у губернаторське крісло. Усі заїжджі й ненаближені до губернатора місцеві бізнесмени постали перед фактом: оптова і роздрібна торгівля паливно-мастильними матеріалами, продуктами харчування, акцизними товарами та багато інших видів господарської діяльності стали сферою «виключних інтересів» мукачівської «Барви». Але це, так би мовити, півбіди. Раз у раз в непідконтрольних губернатору місцевих ЗМІ почали з’являтись відомості про те, що у справі процвітання даної фірми не останню роль відіграють спрямовані в «потрібному напрямку» чималі потоки бюджетних коштів регіону.
До подібного роду публікацій і в Києві, і в самому Закарпатті спочатку мало хто прислухався. Віртуозним жонглюванням окремих показників губернаторська команда В.Балоги на певний період зуміла переконати всіх, що область за темпами економічного росту й результативністю вирішення наболілих соціальних проблем стала мало не локомотивом попереду всієї України. Більше того, майстерно виписаний образ «молодих реформаторів» регіонального масштабу напрочуд вдало поєднувався з рекламою дружніх стосунків В.Балоги з головним урядовим «реформатором» Віктором Ющенком. Причому останній, судячи з усього, теж не приховував саме такого роду стосунків і під час своїх поїздок в Закарпаття не скупився на публічні похвали «ініціативного та здібного губернатора».
Залишивши на початку червня цього року губернаторський пост, В.Балога здійснив добре продуману піарівську акцію й мотивував свій відхід політичною солідарністю з відставкою В.Ющенка. Поряд з цим, уже вчорашній обласний керівник через контрольовану пресу в черговий раз розголосив про свої «видатні» соціально-економічні досягнення й «небувалий» поступ регіону. Втім, дійсний стан справ вийшов на поверхню аж занадто швидко. Потроху з’ясувалось, що область авансом використала значні обсяги державних субвенцій та дотацій ще й наробив при цьому величезні відомчі та банківські борги. Що реальна заборгованість по соціальних виплатах незрівнянно більша декларативної. Що за більшістю основних показників область опинилась на останніх місцях в державі. І взагалі, нарешті випливли на поверхню специфічні моменти діяльності колишнього обласного керівництва. Які якраз і пов’язані з виплатою заборгованостей по зарплатах, діяльністю наближених до губернатора комерційних структур, нецільовим використанням бюджетних коштів.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА: РЕГІОНАЛЬНА ІМПРОВІЗАЦІЯ
Події, про які піде мова нижче, переносять нас у позаминулий 1999 рік, коли як відомо, керівництвом держави вживались усі можливі заходи, спрямовані на ліквідацію заборгованості по виплатах зарплат і пенсій. 11 травня 1999 року Президент України підписує Указ «Про додаткові заходи щодо погашення заборгованості населення за житлово-комунальні послуги», який передбачав механізм покриття заборгованості працівникам бюджетних установ (звісно, на добровільних засадах та на підставі письмових заяв) в рахунок погашення сум, не сплачених останніми за житлово-комунальні послуги, електроенергію та газ.
На момент підписання даного указу в Закарпатті щойно вступив на посаду новопризначений губернатор В.Балога.
Уже 17 травня 1999 року з посиланням на згаданий вище Указ Президента тодішній керівник Закарпатської області підписує розпорядження №211 «Про забезпечення ліквідації заборгованості з соціальних виплат». Загалом, дане розпорядження не викликало б жодних сумнівів, якби у ньому не фігурувала одна принципова «новація», про яку не було навіть натяку в президентському документі. Суть її зводилась до того, що всупереч положенням Указу Президента, закарпатський губернатор санкціонував погашення заборгованості по зарплатах бюджетникам «за рахунок продукції підприємств та організацій» області й інших регіонів України. Навіщо і в чиїх інтересах знадобилось запроваджувати такий безневинний (на перший погляд) механізм ліквідації бюджетних боргів у межах окремо взятого регіону? Що спонукало посадових осіб до так би мовити вільного тлумачення президентського указу?
ЗАРПЛАТА ІЗ ЗАПАХОМ БЕНЗИНУ
Для проведення взаєморозрахунків по заборгованості бюджетних установ Державне Казначейство України видало фінуправлінню Закарпатської облдержадміністрації переказні векселі на загальну суму 22 млн. 631 тис. 794 грн. Дані векселі через фінвідділи райдержадміністрацій були передані відповідним відділам освіти, культури та центральним районним лікарням області. Передача здійснювалась у 8 етапів сумами в 1-2 млн. (лише двічі суми становили відповідно 5,3 та 7 млн. грн.) і охопила період з 28 травня по 16 грудня 1999 року. Таким чином, рух векселів на означеній стадії не містив у собі ніяких порушень. Однак на наступному етапі почали відбуватись речі дещо іншого порядку.
30 червня 1999 року навряд чи без відома губернатора В.Балоги в облдержадміністрацію запросили усіх керівників та головних бухгалтерів бюджетних установ. Причому запросили прямо з печатками та бланками. Навіщо? Ситуацію тут же прояснив тодішній перший губернаторський заступник з фінансових питань І.Кріль ( показовий збіг обставин: перед призначенням на цю посаду І.Кріль працював на фірмі «Барва» заступником В.Балоги з фінансових питань). Саме він дає присутнім недвозначну вказівку —прямо тут, у залі, підписати акти передачі усіх (!) векселів одній єдиній (!) структурі, а саме ТОВ «Торговий дім «Закарпаття» (м. Мукачево). Перед тим, як заглибитись у суть цієї операції, слід зауважити, що серед ініціаторів заснування торгового дому «Закарпаття» був не хто інший, як В.Балога, котрий працював тоді ще мером Мукачева.
Беремо на себе сміливість припустити, що керівників бюджетних установ освіти, культури та охорони здоров’я області, мабуть, здивувала навіть не стільки вимога про безапеляційну передачу усіх векселів (та ще й на таку кругленьку суму) одній фірмі, як те, з якою метою їх зобов’язували це зробити. Виявилось, що векселі призначаються для оплати за… паливно-мастильні матеріали (?!), які чомусь мали бути придбані саме в ТОВ «Торговий дім «Закарпаття». Яке відношення мають бензин чи солярка до заробітної плати бюджетникам? Таке питання скоріш за все виникло й у спантеличених керівників установ. Однак розв’язка цієї дилеми виявилася ще більш несподіваною. Не відкладаючи справу у «довгий ящик», керівники бюджетних установ за наступною вказівкою тут же підписали і завірили печатками договори продажу щойно куплених паливно-мастильних матеріалів тому ж таки торговому дому «Закарпаття»!
БІЗНЕС З ПОВІТРЯ
30 червня 1999 року можна було з повним правом оголосити днем «фінансових чудес» Закарпаття. Саме «чудес», оскільки по-іншому назвати факт, коли в одному місці та впродовж одного дня понад 22,6 млн. державних грошей спочатку потрапили у вигляді векселів з райфінвідділів до районних бюджетних установ, потім стали предметом розрахунку останніх за придбаний невідомо навіщо в однієї єдиної комерційної структури бензин, який, в свою чергу, тут же був проданий за тією ж ціною тій самій комерційній структурі, язик не повертається. До речі, на яких умовах проданий! З трьохмісячною розстрочкою оплати! Але на цьому всі чудеса того дня не завершуються. Після проведених пізніше перевірок фінансово-господарської діяльності торгового дому «Закарпаття» стало відомо, що зазначеної в угодах купівлі-продажу кількості паливно-мастильних матеріалів у нього на момент їх підписання просто не було. Простіше кажучи, фінансові векселі були обміняні на «повітря», яке в документах фігурувало як паливно- мастильні матеріали, а потім ще й стало об’єктом подвійної купівлі-продажу. Важко повірити, що не тільки в присутності, але й з відома та прямого спонукання високопосадових осіб облдержадміністрації могла відбутись така авантюрна оборудка.
А втім, йдемо далі. Після описаного документального оформлення, ТОВ «Торговий дім «Закарпаття» за чотири прийоми ( з 30 червня по 16 грудня 1999 року) повністю отримав у своє розпорядження векселі на суму 22,6 млн. грн. У свою чергу, він передав їх кільком іншим комерційним структурам України. З якою метою? Для того, щоб нарешті-таки придбати паливно-мастильні матеріали, які вже місяць значились в угодах з бюджетними установами Закарпаття, як продані їм і від них же викуплені! Одержувачами векселів від торгового дому «Закарпаття» стали АТ «Торговий дім «Укрнафта-Київ» (з цією структурою підписано перший договір поставки нафтопродуктів аж 2 серпня 1999 р.), ТОВ «Україна-Нафта-Сервіс» (м. Київ), а також ТОВ «Днепр-Юг» (м. Херсон). Названі фірми вигідно використали векселі для безготівкового погашення своєї заборгованості перед бюджетом по сплаті ПДВ. А тим часом в самому Закарпатті започаткований керівництвом області хитромудрий бензиновий ланцюжок почав обростати все новими і новими ланками.
Ніби за випадковим збігом обставин, ще в травні 1999 року, торговий дім «Закарпаття» укладає дві угоди (спочатку про відповідальне зберігання, а потім і про поставку паливно-мастильних матеріалів) з такою собі мукачівською фірмою «Октан-М». Ось тут все починає прояснятись і ставати на свої місця. Справа в тому, що дана фірма неформально входить до складу концерну «Барва», а її директором значиться не хто інший, як рідний брат губернатора — Іван Балога. Як засвідчили наступні події, названі угоди з торговим домом «Закарпаття» виявилися звичайною ширмою. Насправді ж, паливно-мастильні матеріали йшли в зворотному напрямі. Весь обсяг нафтопродуктів, отриманих торговим домом «Закарпаття» в обмін на переказні векселі реально поступав на адресу ТОВ «Октан-М» і реалізовувався даною комерційною структурою за «живі» гроші через мережу власних АЗС.
Не слід, мабуть, додатково розтлумачувати всю вигідність такої схеми для родинної губернаторської фірми. Мало того, що вона отримала можливість, не вкладаючи жодної власної копійки, отримати під реалізацію високоліквідний товар вартістю 22,6 млн. грн. й заробити на цьому чималі гроші. Розрахунки за отримане та реалізоване пальне проводились фірмою «Октан-М» у досить довільному режимі! А це знову ж таки нові прибутки за рахунок «прокручування» вільних (і що найголовніше, не своїх — державних !) коштів.
Слід наголосити, що «відмивання» бюджетних грошей за даною схемою розтяглося в часі більш як на рік (тобто з серпня 1999 по вересень 2000 р.). Розміри нанесених державі збитків покищо не підраховані. Однак уже нині доведено, що фактичне, а не номінальне, задеклароване колишнім обласним керівництвом, погашення заборгованості по зарплатах бюджетникам в Закарпатті за 1999 рік завершилось лише влітку 2000 року.
ПОЛІТИЧНА КОНВЕРТАЦІЯ
Нині В.Балога пробує заінтригувати всіх своїми планами на результативне повернення у політичне життя області. З приводу чи без нього демонструє свою постійну наближеність до опального екс-прем’єра Ющенка. Навіть на Говерлу з ним піднявся, щоб виявити свою причетність до оголошення майбутнього виборчого блоку під «останню надію України». А тим часом в регіоні йде активний поголос, що саме бізнесові структури В.Балоги, об’єднані під вивіскою мукачівської «Барви», стануть головною організаційно-фінансовою базою в Закарпатті для ющенківського блоку (якщо такий відбудеться) на парламентських виборах 2002 року.
Якщо ця інформація відповідає дійсності й отримає своє практичне підтвердження, неодмінно постануть проблеми морально-етичного плану. Адже виникне доволі дискомфортна роздвоєність між деклараціями та реальними діями претензійного політичного новоутворення. Навіть при всьому артистизмі та гіпнотизуючому іміджі Ющенка, як «послідовного реформатора», прихильника «прозорої економіки та публічної демократії», буде дуже складно пояснити, чому передвиборча кампанія в регіоні очолюваного ним блоку відбувається на кошти, відмиті внаслідок несвоєчасної виплати кровно заробленої отими самими «малими українцями» заробітної платні.
На закінчення варто нагадати, що у травні поточного року в одній із закарпатських газет були надруковані документальні матеріали (від розпорядчих документів губернатора до копій товарних накладних та доручень), які переконливо засвідчують, що у 1999 році за особистим письмовим дорученням В.Балоги фірма «Барва» без жодних обґрунтувань та ознак оплати отримала 320 тонн цукру (за тодішніми цінами це щонайменше 700 тис. грн.), що надійшов у регіон як гуманітарна допомога потерпілим від паводку закарпатцям. До сьогоднішнього дня не прозвучало жодного спростування на предмет того, що гуманітарний цукор був зухвало привласнений наближеною до губернатора фірмою. Між тим, громадськості краю продовжують нав’язувати версії, що, мовляв, колишній губернатор позбувся посади внаслідок «політичної помсти олігархів». Що на це можна сказати? Дивна все-таки склалась в Україні традиція. Якщо чоловік украв гривню, то всі вважають його просто злодієм. Якщо ж хтось украв у держави мільйон, то при першій-ліпшій нагоді притягти його до відповідальності чуємо у відповідь крики про «політичне переслідування» чи «політичне замовлення». І все, мабуть, було б не так погано, якби не знаходилось чимало таких, що в це вірять.
