Чи не поставити нам в Україні пам’ятник жертвам аборту? Мені уявляється, що це мав би бути величезний шлунок з іще більшими загребущими руками. Саме так — шлунок і руки. Більше нічого не треба — ні серця, ні мізків, ні душі. Ці всі органи у жертв аборту відсутні через непотрібність. Правда, під ним варто ще зобразити жадібні лики багатьох жертв того негуманного гінекологічного діяння. Певне, там мали б зайняти місце чимало наших політичних діячів, зокрема, мери деяких міст країни. Однак, боюся, від відтворення ликів довелося б відмовитися — щоб нікого не образити. Надто багато їх у нас і всі просто не помістяться. Хіба що звести монументи співмірні за розмірами з Матір’ю-Батьківщиною, що стоїть над Дніпром у Києві.
Ви запитаєте: чого раптом я згадав про жертв аборту? А чого у Луганську згадали раптом про жертв УПА? Хіба на території Донбасу воювала Українська повстанська армія? Тим не менше, деякі діячі повісили там табличку, що тут, мовляв, поставлять пам’ятник жертвам підступних націоналістів. Хай вже дарують ініціатори такого діяння, але вони послужили мені колективною Музою і я не міг на це не відгукнутися черговою епіграмою.
Ідеологічна когорта
на ворогів наступа:
поставили жертви аборту
пам’ятник жертвам УПА.
Правда, табличка та не провисіла і добу — її вночі відкрутили якісь невідомі. Але дарма — луганські діячі повісять нову. Це ж не вперше у них таке встановлюють. Кілька років тому там просто перед вікнами обласної влади встановлювали хреста «Пам’яті жертв бандерівських злочинів». Без усякого погодження з місцевою владою. Думаю, що того хреста на місці вже давно нема, але ж головне не те, щоб він стояв, а головне — погаласувати в черговий раз.
Тут іще харківський міський голова Михайло Добкін відгукнувся. Він теж у своєму місті мріє вшанувати жертв УПА. Мер, бачте, стурбований, що майбутні покоління «будуть виховуватися на прикладах Шухевича й інших». Певне, міський голова переживає, що підростаюче покоління не на його власному прикладі виховується. А він дуже яскравий приклад житейської філософії. Як тільки настає тиша і пан Добкін спокійно робить свої справи у кулуарах влади — він мовчить. Як тільки політичні конкуренти починають хапати його за руку — він і йому подібні починають про УПА згадувати, НАТО й російську мову.
Цікаво: чому такі розумники не їдуть з ідеями пам’ятника на Західну Україну? За їхніми уявленнями, саме там злочинні націоналісти десятками тисяч катували мирне населення. І саме там треба встановлювати пам’ятник невинно убієнним. Та, виявляється, у їхніх шлунках іноді ще якісь думки ворушаться. І ці думки їм підказують, що не варто того робити, бо кляті західники їх просто висміють або ще і яйцями закидають.
