У забороні КПУ (КПРС) немає нічого антидемократичного, навпаки, існування подібної партії у демократичному суспільстві неприпустиме.
Західна Європа і, зокрема Німеччина, де колись шляхом демократичних виборів прийшли до влади нацисти, і не подумує про таку «демократію», як узаконення націонал-соціалістичної партії. Будь-яким натякам на відродження привиду минулого рішуче кладеться край, навіть якщо за ними стоять голоси виборців. Демократично обраному австрійському політику ніхто не пробачив уподобань до гітлерівського режиму — запротестувала вся Європа.
Лідери КПУ постійно заявляють про те, що їхня партія — спадкоємниця КПРС, яка здійснила не менше злочинів проти людства, ніж фашистська. Вони марширують головними вулицями і площами Києва зі зображеннями Сталіна. Симпатії до сталінського режиму настільки ж огидні, як і всілякі компліменти гітлерівському режимові.
Україна зазнала немало горя і від коричневого, і від червоного фашизму.
Голодомор, репресії, масові заслання до ГУЛАГу, знищення мільйонів людей, — невже цього мало для заборони діяльності тих, хто заявляє про свою спадкоємність КПРС?! Адже нікому ж не спадає на думку для більшої демократії оголосити у нас свободу створення і дії послідовників нацистської партії!
Посилання на те, що у цивілізованих країнах існують компартії, некоректні. Якби цивілізовані країни випробували на собі експерименти, які проводяться КПРС, то така партія не мала б там права на існування, як і фашистська. Не треба боятися, що із забороною діяльності наступників КПРС почнеться народна революція.
На щось подібне комуністи вже розраховували, коли «забарикадувалися» у приміщенні Верховної Ради після відсторонення їх від безвідповідального керівництва парламентом. Нічого не вийшло.
І ефект «забороненого плоду» не спрацює, бо для молоді компартія не цікава. (І зрештою, «заборонений плід — солодкий», а Компартія — це ж не «Яблуко», а суцільний «ціанистий калій».)
А от боятися демократичного приходу наступників КПРС до влади і недемократичних наслідків цього приходу — дуже навіть варто. (Приклад — Болгарія.) Можливо, цього разу спільна з олігархами гра у реформаторів та їхніх антиподів потішила самолюбство вождів Компартії рейтингами і допуском у другий тур. Однак робити звідси висновок, що компартія — це просто потішна партія, не варто. Інакше наступна «потіха» може закінчитися плачевно. І тоді товариші-наступники відіграються за повною програмою ленінізму-сталінізму. І не тільки на олігархах, вірніше, не стільки на олігархах, як на всіх інших: «вовківцях», «суркісівцях», «медведчуківцях» тощо, — кому який ярлик приклеять.
Нахабно-презирливе ставлення комуністів до державного гімну України, її символіки навіть у стінах Верховної Ради — це не просто правовий нігілізм і безкультур’я, а недвозначний знак про намір при нагоді покінчити з незалежністю нашої держави. Можна не сумніватися, що першим їхнім кроком у разі приходу до влади буде спроба здати Україну у «старшобратський» союз.
І якщо для заборони КПУ- КПРС потрібен референдум, значить, треба провести референдум і з’ясувати, нарешті, чи потрібна Україні компартія, і, якщо потрібна, то яка: правонаступниця КПРС чи українська національна компартія.
Я голосуватиму проти комуністичної партії у будь-якому її вигляді, нехай комусь це і здається недемократичним.
