11 березня минає рік, як Микола Янович Азаров очолив уряд. За цей рік Кабмін зазнав сильних змін. Почнемо з того, що девальвувалася сама вага, значення і вплив цього органу виконавчої влади. Та і сам він неабияк «схуд». Президент скасував чотири міністерства. У той же час поєднав посади віце-прем’єрів із постами міністрів і зменшив більш ніж на третину кількість членів уряду — з 26 до 16. Порідшали також лави численних заступників.
І лише одне залишилося непорушним — це міністр Табачник і хвилі незадоволення, які викликає його персона в суспільстві. Війна опозиції з міністром освіти набула тривалого характеру, і самі опозиціонери вже мабуть збилися з ліку, скільки разів вимагали його відставки. Але для Табачника все це — пусте! Більше того, він тепер займається не лише освітою та наукою, але ще й молоддю зі спортом.
Примітно, що рік, який минув із часу призначення уряду, завершився, як і почався — з бурі довкола одіозного міністра. Минулої п’ятниці Верховна Рада заслуховувала звіт Табачника. І того ж дня письменник Василь Шкляр попросив перенести вручення йому Шевченківської премії на період, коли при владі не буде ненависного міністра. В результаті Шкляр залишився без премії, а Табачник — на посаді.
Щодо звіту у Верховній Раді, то фактично опозиція підіграла міністрові — надала йому трибуну для власного піару. Деякі опозиціонери взагалі були заскочені зненацька ініціативою Мартиненка. Це був передсвятковий день — зала була напівпорожньою. Чому саме зараз Миколі Мартиненку захотілося послухати Табачника? Це так і залишилося загадкою — сам він не зволив з’явитися... Не було на слуханнях і лідера групи «За Україну!». В’ячеслав Кириленко пояснив «Дню», що в нього, мовляв, запитань до Табачника немає, а є питання до Президента Януковича, який уповноважений підписувати укази про звільнення:
«Справа не в опозиції, а справа у владі, яка уперто не хоче звертати увагу на всі прорахунки Табачника. Мій проект звернення до Президента про звільнення Табачника зареєстровано ще три місяці тому. Правляча більшість ігнорує цей документ і відмовляється вносити його до порядку денного. Це означає, що ми якщо не на початку, то десь у середині боротьби з антиукраїнським курсом міністра, який, вочевидь, має певний імунітет... А що стосується години уряду, то це взагалі не той формат, де можна щось пояснити і довести. Це був монолог міністра, який на три чверті складався з неправдивих даних».
Хоч як би там було, опозиція цей «формат» із тріском програла. Хоча, за великим рахунком, партія була свідомо програшною. По-перше, засідання вів Адам Мартинюк, який як міг підігравав Табачникові, — всіляко гамував опозиційних депутатів і навіть обізвав Андрія Парубія «салагою». По-друге, Табачник вибрав дуже правильну тактику поведінки. Відповідно до регламенту ВР, півгодини відводиться для відповідей на запитання депутатів, які надійшли письмово, і ще стільки ж на безпосереднє спілкування з парламентаріями. Перші півгодини Табачник тихо бубонів собі під ніс монотонним голосом, чим домігся абсолютно присипляючого ефекту. Коли справа дійшла до «живих» запитань, відповідав максимально коротко й конкретно. Оперував цифрами та фактами.
Бютівець Віктор Таран-Терен пригадав Табачнику його цитату трирічної давнини, в якій той ставить під сумнів існування української держави. Табачник відповів, як завжди. Мовляв, нічого влаштовувати «полювання на відьом»; його політичні погляди, тим більше в опозиції, не мають жодного значення в його нинішній роботі. «Ви ж приймаєте до себе людей, які писали дисертації про боротьбу партійних організацій за вирощування цукрового буряка? І не згадуєте, що вони говорили 5-20 років тому».
Але чи дійсно Дмитро Володимирович займається лише менеджерською діяльністю? Міністр регулярно відвідує засідання якогось «Собора гражданского согласия», де такі пани, як Іщенко, Корнілов, Волга, Коновалюк, Лук’янов, Джангіров, Красовицький та інші розмірковують на тему «збереження та розвитку російської мови» і таврують ганьбою «націоналіста і ксенофоба» Василя Шкляра. Чи обов’язково українському міністрові освіти бути присутнім на подібних збіговиськах? Ні, зовсім не обов’язково. Більше того, це дуже погано кореспондується із заявою Табачника про припинення політичної діяльності. Складається враження, що він, навпаки, готує собі політичний заділ на майбутнє. Але чомусь ніхто з опозиції цією обставиною не скористався. Або її не помітив.
Апогеєм цього фарсу стало голосування за запит Андрія Парубія до Президента про відставку Табачника. Цей запит набрав аж 38 голосів!
Бютівець Володимир Яворівський пояснив такий нікчемний результат ухвалою фракції, аби кожен голосував сам за себе. «У когось рука все ще тягнеться натискувати на кнопку за іншого депутата. Але не можна! Навіть у мене двічі рука тягнулася, але я однією рукою даю по другій. До того ж нас у цьому рішенні підтримали члени НУ-НС. Багатьох людей не було, п’ятниця —передсвятковий день. І тому вийшла така мізерна кількість голосів», — пояснив він «Дню».
Цікаво, що сам Парубій ледве встигнув проголосувати за свій запит, він якраз з’ясовував стосунки зі своїм кривдником Адамом Мартинюком.
«Я сам ледве встиг добігти до місця, так несподівано було поставлено питання на голосування, — зізнався Андрій Парубій у розмові з «Днем». — Але я не згоден, що Табачник вийшов переможцем. Було поставлено багато важливих, актуальних тем. Опозиція максимально (у питаннях по одній хвилині) ці проблеми висвітлила. А який ще міг бути результат? Його відставка? Але ми ж не маленькі діти, ми розуміємо, що на сьогоднішній день немає голосів для його відставки!»
І, дійсно, голосів за відставку немає (опозиція контролює зараз приблизно 150 голосів. 106 — БЮТ. Решта — розрізнені залишки «Нашої України»). Але, власне, голоси при нинішній політичній системі й не потрібні — потрібен лише підпис Президента.
Приблизно два тижні тому Янукович на «реформаторській» раді відкрито висловив своє незадоволення діяльністю Табачника й дав йому час на виправлення. Націонал-демократи самі збудували йому щит зі свого несерйозного ставлення і неспроможності мобілізуватися. Замість екзекуції — вийшла реабілітація в 38 голосів!
