Іракська криза змусила багатьох політиків, дипломатів та експертів говорити про необхідність реформи Організації Об’єднаних Націй і особливо — складу повноважень та процедури прийняття рішень у Раді Безпеки ООН. Нижченаведена стаття примітна тим, що про це говорить російський експерт. А головна причина неефективності ООН, на думку Сергія КАРАГАНОВА, — дуже велика кількість і значна роль в ООН «недієздатних держав». Серед останніх, до речі, російський політолог називає і... деякі республіки колишнього СРСР.
ООН нині перебуває посеред серйозної тривалої кризи. Ця криза нікуди не зникне, допоки не будуть зрозумiлi її джерела і організацію не реформують. Але нова форма політичної коректності ускладнює проведення такої реформи.
Одна з основних причин кризи ООН полягає у зміні міжнародного становища після «кончини» Радянського Союзу і поширення того типу утворень, які я називаю «недієздатною державою». Багато країн, що здобули незалежність внаслідок діяльності національно-визвольних рухів у 40-і — 90-і роки, виявилися нездатними створити умови для нормального життя на своїх територіях. В епоху глобалізації вони так само безнадійно і з дедалі більшим відставанням плентаються за розвиненими державами.
Більше того, багато з цих режимів просто неефективні і зникнуть або зазнають значних змін у доступному для огляду майбутньому. Це неминуче буде джерелом довготривалої політичної та воєнної нестабільності на більшій частині Африки, Середнього Сходу, Центральної та Південної Азії, а також у деяких колишніх радянських республіках.
Виникнення недієздатних держав ставить нас перед величезними проблемами: розповсюдження зброї масового знищення, тероризм, релігійна й етнічна боротьба, змагання за володіння природними ресурсами, хвилі емігрантів, розповсюдження наркотиків і знищення навколишнього середовища.
Такі держави також можуть поставити під сумнів наш традиційний підхід до питання національного суверенітету. Якщо миритися з таким станом речей, як це було досі, то ця загроза дедалі збільшуватиметься. Стратегічно правильна політика, спрямована на підтримку права кожної нації на самовизначення, включно з правом на створення незалежної держави, призводить до виникнення дедалі більшої кількості недієздатних режимів.
Насправді, недієздатні держави нині становлять в ООН практично більшість, що підриває моральну легітимність цього органу в очах більшої частини розвинених країн світу. Це також обмежує здатність ООН вирішувати найважливіші проблеми нинішнього міжнародного становища.
Друга причина, яка лежить в основі кризи ООН, полягає в тому, що США більше не зацікавлені у дотриманні старих правил міжнародних відносин. Статус Америки як наддержави робить дедалі несприятливішим для її лідерів гру за правилами, які, хоч вони постійно порушувалися і в минулому, зараз розглядаються як перешкоджаючі США прийняти на себе нову роль у міжнародних справах.
Нова роль, яку приміряє до себе США, тісно пов’язана з наростаючою дестабілізацією, спричиненою збільшенням кількості недієздатних держав. Справді, Америка певний час тому прагнула «навести порядок» у світі та модернізувати режими у стратегічно найважливіших районах світу, які спричиняють особливо багато неспокою. На Середньому Сході та в Середній Азії ця політика, здається, часом ставиться на перший план порівняно з колишньою доктриною стримування, яку застосовували проти Радянського Союзу та його комуністичних союзників.
І первісною причиною дій Америки в Іраку було бажання справитися з цією дестабілізацією та закріпити таким чином свій статус наддержави. Світ, швидше за все, не підтримав США в їхнiй односторонній спробі стати світовим полісменом, особливо через те, що таким чином США могли ще більше посилити нестабільність. Проте дуже важливо усвідомити, чому США вжили таких дій, і що вони у такий спосiб відреагували на головну проблему в нинішньому міжнародному порядку.
Росія та інші країни, які чинили опір у Раді Безпеки політиці Америки в Іраку, насправді хотіли переконати США не атакувати Ірак і захистити міжнародне право, хоч ця наївна політика була приречена на провал. Якщо ми думали, що таким чином захистимо Раду Безпеки ООН і становище нинішніх постійних членів, то в цьому випадку такі дії швидше були спрямовані на те, щоб справити протилежний ефект.
Аналогічно запізнілими є зусилля з метою довести, що ті, хто чинив опір війні в Іраку, мали слушність і що американці й англійці помилялися, разом з вимогами «доказів» того, що Ірак мав зброю масового знищення, є неконструктивними і тільки призводять до взаємного роздратування. ООН не можна захистити та реформувати без співпраці зі США, хоч яким би гірким фактом це здавалося комусь.
Якщо робити ООН інструментом у боротьбі проти США, ООН тільки слабшатиме або ж її цілком спишуть з рахунків. Що дійсно потрібно, то це реформа, яка б відповідала нинішньому міжнародному порядку, яка реформувала б дедалі більше застарілий та ігнорований кістяк міжнародного права таким чином, щоб він відповідав нинішнім новим економічним і політичним реаліям.
Реструктуризація має початися з Ради Безпеки ООН, чий мандат, отриманий нею 1945 року, більше не діє. Найбільш очевидною дією є рішення, спрямоване на збільшення кількості постійних членів із п’яти до восьми або дев’яти (включно з Німеччиною, Японією, Індією і, можливо, Бразилією), а також зміну правил голосування таким чином, щоб два або три постійнi члени — а не просто один — були необхідні для заблокування дії.
Але, очевидно, ООН зараз не готова реформувати сама себе. Інституціоналізація великої вісімки та наділення її виконавчими функціями могло б найкращим чином надати зовнішні стимули, які нині такі потрібні. Якщо, що цілком імовірно, ідея збільшення кількості постійних членів Ради Безпеки не отримає достатньої підтримки, то розвинені країни повинні повернутися до ідеї обертання у колах зовнішньої політики протягом кількох років або ж створення нової організації, за основу якої візьмуть велику вісімку (але включно з Китаєм та Індією) для того, щоб впоратися з новими загрозами, що виникли для глобальної безпеки.
Такі пропозиції могли б сприяти подальшій реформі самої ООН. У будь-якому разі, одне здається визначеним: за відсутності всеосяжного реформування ООН може швидко піти шляхом інших інституційних реліктів «холодної війни», таких як Організація з безпеки та співробітництва в Європі i НАТО.
Проект Синдикат для «Дня» Сергій Караганов — голова російської Ради з питань зовнішньої та оборонної політики.
