Віднедавна зазвучала в нашій пресі тема рейдерства, тривожно зазвучала. І ось, начитавшись страхітливих історій про рейдерські атаки, і намагаючись осмислити це явище, пригадав я відомий сюжет. Як один багатий поміщик здійснив недружнє злиття свого маєтку з маєтком зубожілого сусіда. У них там стався конфлікт, начебто через дрібницю. При публічному огляді псарного двору у багатого поміщика собачий лікар Тимошка нечемно висловився про «іншого дворянина», мовляв, йому непогано було б проміняти свою садибу на будь-яку тутешню будку. Сусід прийняв це на свій рахунок, раптово поїхав, а потім прислав листа, вимагаючи видачі Тимошки з вибаченнями. Багатий поміщик розлютився, лаявся і погрожував. Далі так сталося, що справа перейшла від словесного зіткнення до фізичного. У березовому гаю, який належав збіднілому поміщикові, було схоплено людей багатого поміщика, яких зловили при незаконному рубанні дерев. Бранців посікли різками, якими запаслися в тому ж гаї. Довідавшись про це, багатий поміщик, чоловік крутої вдачі, розлютився. Тут же вирішив він учинити напад на село сусіди, розоривши його дотла, і взяти в облогу самого поміщика в його садибі. Але стримався, і замість військових дій задумав провести рейдерську операцію. Перед засідателем, який випадково підвернувся, було поставлене питання, яким чином можна взяти маєток у сусіди? Той м’явся, питав про документи. «У тому й сила, щоб без усякого права відняти маєток», — визначив завдання багатий поміщик. Розпочалася довга судова тяганина, маєток було віднято, а бідному поміщикові нічого не залишилося, як померти, за волею автора, від апоплексичного удару.
Писався цей твір у позаминулому сторіччі, і автор, якщо й вигадав дещо, то не в принципі. Іншими словами, рейдерство, мабуть, завжди було, воно і сьогодні є навіть у цивілізованих країнах. У його основі — зла воля, продажні судді й невизначеність права власності. Можна сказати, що рейдер — це суб’єкт, який без сорому й совісті експлуатує цю невизначеність. У конфлікті між двома поміщиками вона полягала в тому, що предки багатого поміщика колись купили маєток у третьої особи й продали потім батькові бідного поміщика. Коли засідатель поцікавився, а чи не можна дістати від сусіда купчу, щоб поглянути, багатий поміщик відповів: паперів ніяких немає, згоріли при пожежі. Засідатель зрадів і сказав: «У такому випадкові дійте за законами, і без всякого сумніву отримаєте ваше повне задоволення». Так і вийшло!
У пострадянській дійсності рейдерство звалилося, як сніг на голову й набуло небачених масштабів тому, що невизначеність права власності носить тут системний характер. Вона нескінченна, законів же не було, все починалося з нуля, в поспіху. Тому рейдерство не може не процвітати за умов переходу від державної власності до приватної. Можна сказати сильніше: за цих умов поступово формується справжній інститут власності, і боротьба з рейдерством є каталізатором цього процесу.
Спадає на думку аналогія з наукою логікою. Вважається, що головні її закони сформулював Арістотель. Але якщо придивитися, як було насправді, то ми побачимо боротьбу. Логіка створювалася як протиотрута від софістичних прийомів, від інтелектуальних рейдів, які здійснюються софістами. Вони вчили мистецтва переконання — як перемагати в спорах, як відстоювати будь- яку тезу, за якою приховано приватний інтерес, а не прагнення дійти до істини. Логіка і стала начебто законодавчою базою для суперечок і дискусій. Потрібно додати — для академічних дискусій. У промовах політиків логіка благополучно співіснує з софістикою. Там не істину шукають, а стараються один одного обіграти.
Право як інструмент упорядкування життя завжди плентається в обозі. У цьому не вада, а сама природа права. Адже право реагує на нові реалії, які підкидаються дивовижно багатим на вигадки життям. І ставить нові перепони перед життям, яке прагне неодмінно обійти будь-який закон. У цьому змаганні перемагає, звичайно ж, життя. На його боці більшість. У тому розумінні, що закони вигадують десятки, ну, може, сотні юристів, а обхідних шляхів шукають мільйони.
