Глава держави, схоже, вирішив до останнього «тягнути парламентського кота за хвіст». У понеділок гарант Конституції говорив, що вже у вівторок почне консультації з лідерами фракцій щодо дострокового припинення повноважень Ради нинішнього скликання, однак незабаром глава держави змінив свою позицію. Віктор Ющенко звернувся до народних депутатів із закликом вирішити питання про створення майбутньої коаліції. В іншому випадку Президент знову погрожує розпуском парламенту. Озвучуючи цю заяву, гарант підкреслив, що грає на боці виборців, які хочуть поновлення демократичної більшості. В той самий час, повернення БЮТ до цього формату Віктор Андрійович назвав черговим політичним ходом для збереження владних повноважень. «Я надав ще один шанс для формування парламентської більшості. Повторюю, я готовий сприйняти будь-яку коаліцію, створену згідно з вимогами Конституції. Час минає, його критично мало. Кожний день зволікання вартує країні дуже дорого», — констатував Президент.
У прем’єрському політичному таборі гаранту Конституції відповіли оперативно та одностайно: фракція БЮТ у повному складі підписалася «за» відродження коаліції «помаранчевих» та «серцевих». Разом із тим, соратники Юлії Тимошенко запевняють, що тільки 2/3 фракції НУ-НС готові до створення нової правлячої більшості минулої конфігурації. «Для остаточного рішення фракції НУ-НС про повернення в демократичну коаліцію необхідно лише одне — відповідальне рішення Президента Ющенка», — підкреслюється в заяві пропрем’єрської фракції.
Легше повірити в те, що завтра Венесуелу визнають зразком демократії, аніж у щирість обох сторін щодо їхнього бажання створити коаліцію. І БЮТ, і НУ-НС, якщо на те пішло, могли просто не руйнувати колишній свій союз. Але соратники прем’єра свідомо й неодноразово голосували з опонентами, а соратники Президента, навіть не спробувавши розібратися й поговорити, на той момент ще із союзниками, — вишли зі складу більшості, голосно грюкнувши дверима... Пробачте — кришкою коаліційної труни. Насправді ж картина гранично зрозуміла, хоча контури її вельми сумнівні: і бютівці, і нашоукраїнці не вірять у відродження коаліції, не вірять один одному, врешті решт, і готові до виборів. Однак заковика полягає в тому, що рядові українці надто втомилися від нескінченних виборчих ігор, які не змінюють загального парламентського розкладу. От і не хоче Президент видавати непопулярний указ про розпуск ВР. А прем’єр, як вона говорить, «закривши очі», виконує всі вимоги глави держави, щоб показати людям: БЮТ зробив все можливе й неможливе для поновлення демкоаліції, але «погана» Банкова цьому всіляко заважає.
У будь-якому випадку довго ця гра в хованки тривати не може, і хтось десь обов’язково оступиться, оскільки не може бути двох переможців на одному електоральному майданчику. Про тактичні перемоги, програші й перспективи Президента Ющенка, прем’єра Тимошенко та головного опозиціонера країни Януковича — в інтерв’ю «Дню» політолога Володимира Фесенка.
— Володимире В’ячеславовичу, як ви вважаєте, звідки бере свій початок відлік нинішньої кризи: від пізньої осені 2004-го, від першого прем’єрства Тимошенко, від другого?.. Іншими словами, коли саме з’явився, образно кажучи, гнійник, який прорвав саме сьогодні?
— Я думаю, що це все тільки вибухнуло у вересні 2008-го, однак цей, як ви говорите, нарив, цей гнійник, на мій погляд, почав рости з січня поточного року, коли почалася «холодна війна» між Ющенком та Тимошенко. А якщо шукати більш давні джерела? Мені здається, коріння більшості джерел, зокрема, психологічних і тих, які стосуються особистих відносин Президента та прем’єра, джерел інституційних, джерел партійної конкуренції двох їхніх політичних сил, у 2005 році. Саме тоді був закладений підмурок: психологічний, політичний, інституційний для нинішніх конфліктів та нинішньої кризи. Крім того, я сказав би так: є ще ф’ючерсна точка відліку — дата наступних президентських виборів. У 2004-му на Майдані вони були союзниками, але я не сказав би, що й там була абсолютна щирість. Тоді Тимошенко переважно намагалася використати Ющенка. Саме завдяки Майдану сформувався новий феномен Тимошенко. У той час вона формально виступала молодшим союзником Ющенка, однак саме завдяки Майдану сталася політична реабілітація Тимошенко. Після помаранчевої революції пропорції змінилися: рейтинг довіри до Тимошенко став вищим, ніж рейтинг недовіри, а до цього ситуація була протилежною. У 2004 році Ющенко не сприймав Тимошенко як конкурента, хоча, думаю, що й тоді він не повністю їй довіряв. На мій погляд, до початку лютого 2005 року він вагався щодо питання: чи довірити їй посаду прем’єра, чи ні? З іншого боку, можливо, Ющенко, коли став Президентом, почав будувати свою систему заборон та противаг. Можливо, як свого часу він намагався використати її як віце-прем’єра, як свого роду урядову динамо-машину, так і в 2005-му намагався, правда, в прем’єрській іпостасі, використати її в цій самій ролі. Після того, як вона стала прем’єром, почалися нові взаємовідносини між ними. По-перше, виявилося, що їх рейтинги стали порівнянними, чого не було в 2004 році. Внаслідок цього виникли певні ревнощі з боку Ющенка. По-друге, почали виявлятися амбіції та робота на себе у Тимошенко, що також призвело до прямого безпосереднього конфлікту між двома лідерами помаранчевої революції.
— Але чому, як ви вважаєте, таку вагому роль грають емоції? Всі ми пам’ятаємо історію з літаком та й інші приклади «гарячих» рішень колишніх союзників.
— Знаєте, я б не вважав згаданий вами випадок і загалом такі інциденти чимось новим. Давайте пригадаємо, як колись Кучма відправив у відставку прем’єра Марчука за те, що йому здалося, що діючий на той момент глава уряду виявляє президентські амбіції. А така мотивація тоді дійсно звучала. Інший приклад. Не такі прості взаємовідносини, як політичні, так і особисті, між прем’єром та президентом у Польщі. Що вже й говорити про обвинувачення, які лунають на адресу один одного з боку нинішнього та колишнього президентів Польщі. Отже, на жаль, прояв складних, гострих, антагоністичних відносин є і в нашій новітній історії, і в історії інших країн.
— Яким, із урахуванням кризи, з урахуванням гострої конкуренції Ющенко — Тимошенко може бути ККД для країни Президента та прем’єра, і чи може він бути взагалі?
— Коефіцієнт корисної дії для країни може виникнути лише тоді, коли вони діятимуть спільно в розв’язанні будь-якої проблеми, чи то Євро-2012, чи то питання європейської інтеграції, чи взаємовідносин із Росією і т.д. Коли ж вони на тому чи іншому напрямку конкурують між собою, в такому випадку, на жаль, я говорив би лише про коефіцієнт негативної дії. Це, до речі, проявилося не лише в інциденті з літаком, про який ви раніше згадали, але й коли Тимошенко не відреагувала на, скажімо так, абсолютно недипломатичну критику, а, фактично, на образу з боку прем’єра Росії на адресу українського Президента. Це, знаєте, не личить державному керівнику і не до лиця людині, яка в цьому випадку за кордоном представляє інтереси країни. Потрібно думати, передусім, про країну. У нас же нерідко на першому місці свої інтереси, потім —хід конфлікту з візаві. У результаті страждають інтереси держави. А ККД є лише тоді, коли, хоча б частково, Президент і прем’єр співпрацюють.
— Яка роль у нинішньому процесі «регіоналів»? Чи можна пояснити відмову Партії регіонів від коаліції з БЮТ тим, що лідер цієї політичної сили не може ухвалювати самостійні рішення, оскільки не секрет, що саме Ахметов виступив категоричним противником коаліційної дружби з «сердешними», в той час як пан Янукович був готовий до такої співпраці?
— Я не зовсім згоден із вами, оскільки не вважаю, що Янукович є несамостійним політичним лідером. Він продемонстрував протилежне, коли, наприклад, із лав Партії регіонів було виключено Раїсу Богатирьову. До речі, раніше також багато говорили про те, що, мовляв, Янукович — несамостійна фігура, навіть більше — майже маріонетка в руках того ж Ахметова. Однак Янукович довів, що це не так. Коли протягом перших трьох тижнів вересня Партія регіонів разом із БЮТ ухвалювала, в тому числі й антипрезидентські законопроекти, це також відбувалося фактично всупереч волі Ахметова. Так що тут радше потрібно розібратися в тому, чому Янукович змінив свою позицію. На мій погляд, Янукович дійшов до висновку, що співпраця з БЮТ (а умови були такими, що Партія регіонів у такій коаліції мала б виступити в ролі молодшого партнера), м’яко кажучи, невигідна йому і політичній силі, яку він очолює. Посада спікера, яку йому пропонували, не задовольняла його амбіцій. Із іншого боку, останні рейтинги свідчать про те, що в Партії регіонів з’явилися серйозні шанси на вірогідних позачергових виборах. Я гадаю, саме ці два чинники і стали вирішальними. Не позиція Ахметова (хоч вона, на мій погляд, була також не на користь коаліції з БЮТ), а саме зміна рейтингів Партії регіонів, що мала місце у вересні, та прем’єрські амбіції самого Януковича. Це, до речі, і є причинами, через які він відійшов і від пропозицій із боку президентського Секретаріату, оскільки Банкова, гадаю, йому також не пропонувала прем’єрську посаду.
— Проте, Володимир В’ячеславович, погодьтесь, що ситуативне голосування з БЮТ і виключення Раїси Богатирьової навряд чи можна поставити в один ряд із питанням створення коаліції з фракцією Тимошенко.
— Безумовно, не можна поставити в один ряд. Однак це були кроки, які стали наслідком певних попередніх домовленостей. Знаєте, я в даному випадку не говорив би і про ситуативні голосування. Ситуативні голосування — це те, що мало місце в січні 2007 року, коли було подолано президентське вето на Закон про Кабмін, і коли проголосували у першому читанні Закон про опозицію. А ось коли протягом майже місяця фракції БЮТ і Партії регіонів голосували практично одноголосно — це зовсім інша справа. До речі, наскільки мені відомо, у багатьох депутатів навіть часу не було на прочитання законопроектів, які, як на машинці, друкували Портнов і Лавринович. Я вже й не кажу про якесь обговорення цих законопроектів. І, до речі, тут БЮТ припустився помилки, коли проголосував у першому читанні за внесення змін до Закону про Державну службу.
Мені здається, що ті, хто готував коаліцію БЮТ і ПР, недооцінили фактор самостійності Януковича. Саме Янукович ухвалив останнє рішення, і він на сьогоднішній день — це фігура, що є певним балансом різних політичних групувань і різних політичних впливів у Партії регіонів. Крім того, давайте будемо відвертими: Януковича на посаді лідера Партії регіонів сьогодні нема ким замінити.
— Не хочеться ставити провокаційне запитання, називаючи конкретні прізвища, але все ж таки, як ви вважаєте, чи можна називати демократом нинішнього рейтингового лідера, де-факто президентських перегонів, що стартували, і чи стане президентство цієї людини продовженням демократизації нашої держави та суспільства?
— Знаєте, тут немає простої й однозначної відповіді. А ось на запитання, яке ви не поставили, я можу дати чітку відповідь. Найбільші шанси на президентських виборах мають Янукович і Тимошенко. Однак я не поспішав би скидати з рахунку Ющенка, оскільки в нього є достатньо впливу для зміни ситуації і поточного політичного процесу. Ми, до речі, і зараз є свідками того, що Ющенко може отримувати тактичні перемоги і ламати гру своїх опонентів. До речі, варто сказати і про те, що в прямому значенні президентські перегони ще не починалися. Це все — попередні бої за плацдарми. А щодо демократичності, то, на мій погляд, головна помилка багатьох наших політиків, і значної частини наших виборців полягає в тому, що вони вважають когось більш демократичним, когось — менш. У певному значенні жоден із провідних українських політиків не є демократом у повному європейському розумінні. Прагнення отримати абсолютну владу, нездатність вести діалог і домовлятися, постійна ставка на політичну доцільність — це вияв прагнення створити модель керованої демократії «під себе». Так, стилістика Ющенка, Тимошенко, Януковича може відрізнятися, але це зовсім не означає, що вони прагнуть створити демократію, яка існує в більшості європейських країн. І особисто я не покладався б на які-небудь їхні особисті демократичні схильності. У нас демократія може бути не тому, що на виборах переможе демократ, а тільки при наявності сильної опозиції. Коли Юлія Володимирівна буде в опозиції, я буду спокійним, тому що в нас буде демократія, тому що завдяки Тимошенко в нас буде сильна опозиція. А якщо після перемоги, скажімо, Тимошенко на президентських виборах Партія регіонів опиниться в опозиції, в мене, зізнаюся вам, будуть певні сумніви щодо подальшої демократичності нашого політичного процесу. Партія регіонів просто розсиплеться, вона не зможе стати сильною опозицією. Іншими словами, поразка на президентських виборах може зруйнувати саму Партію регіонів.
Так ось, демократія в нас можлива за наявності сильної опозиції, а також зміцненні інституцій, насамперед, парламенту. Ну, і крім того, одна з головних умов — це певне обмеження повноважень глави держави. Це, звичайно, далеко не всі умови, необхідні для збереження демократії в Україні, але одні з головних.
