Щоп’ятниці, розкриваючи «День», передусім шукаю телеогляд. З чимось погоджуюся, з чимось — ні, але для себе визнаю: тут найсерйозніша й найцікавіша телекритика. Однак ніколи не бачив у «Дні» аналізу спортивного, а ще точніше — футбольного ТБ. Дарма. По- перше, у світовому телепроцесі воно має свій усталений сегмент, а, по-друге, що значно важливіше, саме футбол зараз є «експортною» вітриною нашої країни. Подобається комусь це чи ні, але такою є реальність. Констатуючи загальну реакцію іноземців, коли в бесіді, а особливо за кордоном, ввічливо, але твердо виправляєш їх: ні, ми не з Росії, ми з України, у відповідь завжди одне й те саме: «О, yes! «Dynamo» Kyiv!».
Так от, чи відповідає «телерама» «футбольній картині»? Вашу відповідь беруся вгадати з однієї спроби.
І приводом для написання цих рядків стала подія, на перший погляд, вельми далека від телепроблем.
Буквально тиждень тому, минулої п’ятниці, тільки-но дізнавшись, що президент Федерації футболу України Валерій Пустовойтенко вирішив не висувати знову свою кандидатуру на цю посаду, ми з шефом прес-служби «Динамо» (Київ), ведучим спортивних програм каналу «Студія 1 + 1» Сергієм Полховським відразу поїхали на прес-конференцію екс-прем’єра країни. В залі було повно журналістів, дехто з яких не приховув якогось незрозумілого нам мисливського азарту, передчуваючи «гаряченьке». Тому ми залишилися в коридорі. Тут з’явився Валерій Павлович, підійшов до нас, коректно привітався й попрямував у зал, щоб оголосити пресі своє рішення. Помічники, що слідували за ним, буркнули щось на кшталт «поздоровляємо». З чим поздоровляємо? З тим, що перед виборами президента Федерації футболу України кандидатура Григорія Михайловича Суркіса на цю посаду залишається безальтернативною? Але ж суть зовсім не в цьому. Мені дуже шкода любителів насолоджуватися підкилимовими сутичками. Пустовойтенко й Суркіс такого «кайфу» їм не подарували. Один з гідністю пішов, а інший взяв на себе таку відповідальність. І вже точно, на цьому шляху шипи його чекають раніше за троянди. Однак і досвід вже є, і результати. Спочатку київське «Динамо», а потім, точніше потім і паралельно, — Професійна футбольна ліга. А тепер — і Федерація разом з лавиною важко вирішуваних справ: дитячий футбол, регіони, масовий футбол, і, звичайно, національні збірні — перша, молодіжна, юнацька…
У своїй програмі «Основні напрямки розвитку футболу в Україні» нарівні з іншими архіважливими завданнями, частину з яких уже згадували, Григорій Суркіс чітко визначив необхідність розробки та впровадження комплексних систем телетрансляцій матчів, програм отримання прибутків від ТБ, зокрема й різних лотерей, тоталізаторів. Як це й робиться в усьому світі — разом ТБ і національними федераціями. Подібний досвід є у ФІА та УЄФА.
Так, нашого телеглядача вже не здивувати трансляціями та тематичними футбольними програмами з Англії, Італії, Іспанії, де подібна продукція є наріжним каменем бізнесу професійних клубів. А це саме бізнес, і навіть формально належить до економіки видовищ. Німці не приховують, що майже 100-мільйонний щорічний бюджет мюнхенської «Баварії» на 40% наповнюється від продажу прав на телепоказ, а всю англійську Прем’єр-лігу взагалі повністю утримує телеканал B-Sky-TV.
Звичайно, рекламна хвилина в українському ефірі дешевша, ніж у німецькому буквально в сотню разів, і навіть — в якийсь десяток, ніж у російському. Тут найпростіше розвести руками, даючи зрозуміти: а чого ви, власне, від нас хочете?
Розберімося, й розберімося по порядку.
В українському ТБ поки немає жодної чітко вистроєної в жанрі футбольної телепрограми. Жодної. Єдина спеціалізована на цьому виді спорту передача Першого Національного каналу — передача «Футбол від УТН» — багатожанрова. В ній є елементи аналітичної програми, інформаційної, ретро, портретні нариси, хоча її творці чудово знають, що продюсери в передових країнах жорстко йдуть від подібної жанрової розмитості. Вони чітко собі уявляють: ознаки будь- якого жанру понад двох в одній цикловій передачі глядачем уже не сприймаються. Якщо робиш інформаційну програму, припустімо, про минулий тур чемпіонату України, то покажи сюжети всіх семи матчів, а не двох-трьох. Та підбий підсумки не скоромовкою, а запроси відомого футбольного професіонала, який виразно вкаже на відмінності цього туру від, скажімо, попереднього. І хронометраж такого огляду має бути не 6—10 хвилин, як фрагмент серед інших, а 30—40. Тоді до екрану потягнеться й фахівець, й масовий глядач, а за ним і рекламодавець.
Далі. Аналітична програма. Береться одна тема. Лише одна. Але «прострілюється» з усіх сторін так, що білих плям у ній уже бути не повинно. Тому що на цю передачу має запрошуватися найавторитетніший у зазначеній проблемі експерт. І обговорюється вона не 2—3 хвилини, а 40—50. Якщо це дитячий футбол, то потрібні не патякання а-ля «футбол нашого дитинства» (не вважайте за рекламу фільму, одним із авторів якого довелося бути самому), а розкриття важливих соціальних пластів суспільства, в яких зростає чимало 10—12- річних наркоманів і алкоголіків. І саме футбол відтягує дитину від цього пекла.
А щоб діалог «розмовляючих голів» не був нудним для мільйонів — це питання майстерності режисерів, сценаристів, ведучих. На все є свої манери, казав булгаковський герой.
Ще один жанр — ретро. Якщо вже берешся робити, то на рівні філатовського «Щоб пам’ятали» про акторів або молчановського — про музикантів.
А є ж іще сценарії лотерейних програм, тоталізаторних, які «годують» й саме, ТБ і футбол.
Чому я так сміливо відкриваю те, чого на екрані ще немає? Тому що такі програми робитися будуть. І інвестиційний старт дає їм Суркіс.
І ще одне — найбільша біда — телетрансляції гри першості України. Ними поки займається тільки Перший Національний канал. Приватним телекомпаніям через низку причин таке ще не до снаги. Державному простіше. І молоде керівництво спорту на «першій кнопці» спочатку вразили зарядженістю на цю справу. Представники обох сторін — ТБ і професійного футболу — чудово розуміли, що на голому ентузіазмі далі не проживеш, і спільно розробили систему договорів на спільне виробництво та організацію трансляцій, на спільну схему отримання рекламних надходжень для футболу й ТБ. Причому у двох варіантах: до приходу в український футбол титульного спонсора і після його появи. Ця робота була аж ніяк не простою, тривала вона 4 місяці: з листопада 1999 року до лютого 2000. В результаті документи, що враховують інтереси всіх сторін — футбольних клубів, ПФЛ і самого ТБ — було розроблено. Однак досі не підписано, а отже не впроваджено в життя. Причини, скажімо м’яко, далекі від футболу, все ближчі до політики. Але обставлялося подібне зовсім не примітивно, ТБ залучило до роботи нових людей, які склали інші документи, явно неприйнятні для вітчизняного футболу. Для розуміння зазначу лише один пункт звідти: професійному футболу пропонується не пускати на стадіони знімальні групи інших каналів, крім Першого. От таке «служіння» пропаганді гри мільйонів. Зрозуміло, на це ніхто не пішов.
І тоді, особливо після Євро- 2000, на початку нового чемпіонату країни піднялася буквально хвиля обурення вболівальників. Керівництво спорту НТКУ відбивалося якимись наївними хитрощами. Коли не було організовано трансляції матчу першого туру «Дніпро» — «Динамо» (Київ), хоча відповідні листи клуби надіслали, дніпропетровське ТБ на своє місто показувало, лінії «Укртелекому» були вільні, то клубам після події роз’яснювали, мовляв, у телекомпанії немає прав на трансляцію. А що, до того хоч би один день такі права були? Або ось іще: скоро в усі футбольні клуби був надісланий факс — ми, телекомпанія, до співпраці завжди готові, чекаємо від вас пропозиції. Виходить, геть забуто власний чималий труд щодо складання документів, про які вже зазначалося; готові розпочати з білого аркуша.
Помітьте, поки жодного слова не було сказано про творчу якість футбольних трансляцій. Це окрема пісня…
Нам вбачається, що зараз справи підуть краще, але подумаймо разом, що лежить в основі подібної, пробачите за відверту різкість, убогості?
Перша причина лежить на поверхні — реальна убогість рекламно-спонсорського ринку вітчизняного ТБ. Хоч це відомо всім, наведу лише одну ілюстрацію — суто футбольну. Кращим поки що є сезон київського «Динамо» в Лізі чемпіонів — 1998—1999 р., коли команда пробилася у півфінал цього не тільки найпрестижнішого у світовому клубному футболі турніру, а й найрозкрученішого щорічного бізнес-проекту в спорті (за винятком НХЛ і НБА). У той сезон клуб заробив у змаганні (офіційні дані УЄФА) $8 млн. З них 7,5 — за спортивні успіхи (перемоги, виходи в наступні етапи тощо) і 0,5 — від телереклами, та й то не у вітчизняному, а в західноєвропейському ТБ. Для порівняння: успіхи німецького «Кайзерслаутерна» на футбольному полі були значно скромнішими. Цей клуб отримав від УЄФА $7,5 млн., з них $3,5 — за спортивні подвиги і $4 млн. — від ТБ. Без коментарів.
Інша причина — ментальна. Мене, який багато років пропрацював у Москві, іноді питають: у чому відмінність нашого ТБ від московського. Відмінностей багато, але одне — невидиме зі сторони — визначу. Там не боги, і навіть не янголи. Але якщо треба «підняти» який- небудь новий телепродукт, а самому не впоратися, там швидко йдуть на спільну роботу. Вже потім, коли буде розподіл «орденів», можливі й розлучення, й образи, й удари нижче талії. Але ж продукт уже зроблено, є що пред’явити! Докази? Будь ласка. Лише у футбольному ТБ: перше в Росії ток-шоу з елементами гри «Вік футболу» (премія ТЕФІ за 1998 рік в номінації «Краща програма про спорт») — робили «Московські новини» і НТВ; суто аналітичну «Діалоги про футбол» — знову «Московські новини» і ТБЦ; першу щоденну півгодинну «Спорт щодня» — телекомпанія ОДН і газпромівський канал АСТ.
Цими днями — щоправда, не телевізійний, а інтернетівський проект — сайт «Sports- RU» — роблять «Вісті» і НТВ під керівництвом заступника головного редактора газети Станіслава Гридасова. А те, що ці структури «гуляють» під різними олігархами, — неважливо. Передусім — зробити роботу.
А в нас — «хай маленьке, та поганеньке, але своє!». Звичайно, мені нагадають про один випадок — перед президентськими виборами. Так, було. І що, рівень креативу знизився?
От зараз пропоную співпрацю журналістам, яких бачу в майбутній програмі. У відповідь: «З цим буду, з цим не буду». Господи! Чому я намагаюся забути про особисті уподобання, а прораховую лише те, що для цього завдання найкращий — ти, а для того — він. Зробімо спочатку продукт, вам більшого ніхто не пропонує. То що, в усьому подібний МХАТ?
Слава Богу, ні. У вітчизні є професійні й творці, й управлінці. З останніх згадаю лише чотирьох: директор рекламного агентства «Динамо» (Київ) Віталій Навроцький має навички маркетингових механізмів у цій ніші. Віктор Самойленко і Сергій Іваненко з НПО «Поверхня» давно проявили себе в просуванні зарубіжного спорту, передусім футболу, в український телеефір. «1 + 1» уже купив у них права на матчі іноземних клубів у новій Лізі чемпіонів, а інші канали стоять у черзі за показом першості Італії, Іспанії, Англії. Помітьте, ті канали, які ще вчора у бік футболу не дивилися. От якби до цих пакетів «підверстати» національний чемпіонат. Щодо цього є свіжі, але реальні ідеї у нового медіа-директора каналу ТЕТ Віктора Савинова. Отже, є з ким працювати.
