— Деякі спостерігачі вважають, що метою Президента та його оточення є встановлення необмеженої влади. І саме для цього він збирається провести референдум, внести зміни в Конституцію, внаслідок чого президентсько-парламентська республіка перетвориться на президентську.
— Президент хоче, в першу чергу, добитися встановлення дієвої системи влади. Робота парламенту постійно «зависає»; і треба запроваджувати певні механізми для розв'язання цієї проблеми. Можете вважати, що Президент намагається внести в Конституцію деякі зміни для того, щоб постійно тримати над парламентом меч, але, на жаль, без цього сьогодні просто не можна обійтися. Достатньо згадати, як ми приймали Конституційний договір, Конституцію, як ухвалюємо бюджети. Якщо не буде такого «меча» та певної відповідальності, то парламент не зможе «народити» необхідні рішення. Таким чином, метою Президента є запровадження конституційних регуляторів для нормального функціонування всіх гілок влади, а не встановлення якоїсь диктатури, про яку йдеться. Ці кроки жодним чином не призведуть до диктатури: якщо парламент послідовно працюватиме, то він і сьогодні матиме абсолютний контроль над виконавчою владою. Однак він має працювати у своїх конституційних рамках.
Що стосується повноважень Президента після референдуму, то зверніть увагу на те, що він може розпускати парламент саме на підставі рішення референдуму. Крім цього, варто звернути увагу на статтю 5 Конституції, де написано: «Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». На мій погляд, усе цілком зрозуміло.
— Чи можливо, на вашу думку, проводити паралелі між референдумами в Білорусі та Україні?
— Ні, тому що в Білорусі на референдумі затверджувався текст Конституції. Якщо розглядати процес зміни влади шляхом референдуму, то поряд із Білорусією можна пригадати Польщу, де система влади трансформувалася за рахунок змін у системі адміністративно-територіального устрою. І якщо проводити паралель між діями в Білорусі та Польщі, то, на мій погляд, Президент знайшов український варіант. Згідно з ним, треба не змінювати Конституцію, а знайти ті її положення, які можуть стимулювати роботу парламенту.
— Однак є припущення, що цей парламент припинить свою роботу вже в лютому. Зокрема, Олександр Мороз зазначив, що Президент розпустить Верховну Раду вже 16 лютого.
— Ідеться про право Президента розпустити парламент, якщо він не зможе розпочати свої засідання протягом тридцяти днів. Однак, по-перше, відкликання не може починатися з 16 січня. По-друге, воно не може починатися з будь-якого іншого дня, тому що чергова п'ята сесія була відкрита, парламент працює. По-третє, ніхто не ставив перед собою мету, реалізуючи положення референдуму, розпускати цей парламент, якщо він буде нормально працювати. І, нарешті, сьогодні ми маємо парламент не чотирнадцятого, а третього скликання. Це формальна річ, але вона є дуже важливою, щоб юристи не помітили цю обставину.
— Як ви оцінюєте перспективу існування більшості, зважаючи на ті обставини, які загрожують їй, — крім референдуму, це ще й внутрішні протиріччя, проблеми із кворумом тощо.
— Дехто з більшості звертає надмірну увагу на ті небезпечні моменти, які, звичайно, існують. Замість того, щоб «вити», як вовки на місяць, нехай беруть ручку в руки і починають працювати над законами. Чим більше скиглитимуть, тим більше буде шансів, що цей парламент розпустять. Чим більше працюватимуть, тим більше шансів у цього парламенту дожити до 2002 року. Я впевнений, що в цього парламенту є шанс не тільки стати «тривалим парламентом», а й бути переобраним через 2 роки. Більшість тільки починає робити перші кроки й треба, щоб усі сторони працювали в напрямку консолідації, а не для роз'єднання інтересів. Якщо перефразувати відомий вислів, то можна сказати: «Більшість, про яку так багато говорили, нарешті здійснилася». Однак у цього вислову є продовження: «Наше завдання — всією працею зміцнювати цю більшість, а не роз'єднувати». Я вважаю, що ця ситуативна більшість може існувати далі, може перетворитися на конституційну більшість, яка продуктивно працюватиме та ухвалюватиме необхідні рішення.
