Розчарування

Євро-2012 у Дніпропетровську не буде. Сказати, що ця звістка дорівнювала вибуху потужної інформаційної бомби, означає нічого не сказати. Ще 8 травня, згідно зі звітом інспекторів УЄФА, місто на два пункти випереджало Харків і Донецьк, а вже 13 травня ситуація круто розвернулася. Конкуренція за право проведення першості Європи з футболу — справа добра й корисна. У нашому надто монополізованому житті такі явища треба вітати й заохочувати. І проблема не в примітивній заздрості до більш удачливих конкурентів. Перемагає найсильніший, але за однієї умови, якщо суддівство було чесним і гра йшла за правилами. Після брифінгу міського голови Дніпропетровська Івана Куліченка й повідомлених на ньому даних у цьому є великі сумніви.

Дрібна, але вельми характерна деталь. У Бухаресті, куди дніпропетровський мер приїхав за свій рахунок, взявши відпустку, його наздогнав телефонний дзвінок високого київського чиновника, який у Кабінеті Міністрів займається підготовкою до Євро-2012. Прізвище міський голова не назвав, але здогадатися, хто телефонував досить легко. Висока посадова особа досить емоційно поцікавилася чому І.Куліченко приїхав до Бухареста. Мовляв, ми нікого туди не відсилали. Іншими словами, нічого там робити, питання вирішене. І вже давно київськими владними коридорами гуляли чутки, що Дніпропетровськ і Одесу принесли в жертву.

І цьому є досить багато підтверджень. Головна причина зняття Дніпропетровська — аеропорт. Але чому вказівка Президента про підготовку указу про його приватизацію затяглася на дев’ять місяців?! Адже були всі можливості й гарантії інвесторів, що аеропорт буде зведено відповідно до європейських вимог. Обласна й міська влада писала звернення до високих інстанцій, президентських і урядових, але листи банально губилися, а щодо інших рішення не ухвалювалися. Голова Федерації футболу Дніпропетровської області Андрій Павелко на прес-конференції прямо заявив: «Поспілкувавшись з усіма членами виконкому (УЄФА. — Авт.), ми переконалися, що своєю бездіяльністю перші особи держави спричинили такий результат. Вони не вирішували питання з аеропортом, хоча могли це зробити. Спочатку питання довго вирішувалося в РНБО, де, варто відзначити «допомогу» Степана Гавриша, постійно «губилися» документи... Нас просто футболили від РНБО до Кабміну й назад».

Відповідний указ Президента був підписаний лише в березні поточного року, а потім досить тривалий час його реєстрували. Звичайна бюрократична тяганина? Можливо, але вже надто вже підозріла вся ця метушня навколо проблеми, яку вже вирішив глава держави. Але припустімо, аеропорт державний, тоді чому на реконструкцію донецького, такого ж державного, відповідні гарантії дали, для харківського, який в обласному підпорядкуванні теж дали, а для дніпропетровського — ні? Якщо давати, то всім, а якщо не давати, то нікому. За великим рахунком, чому місто має займатися державним аеропортом, який стоїть за межами міста й не в його юрисдикції? Де Міністерство транспорту й чому міністр такий вибірний у своїх уподобаннях? Харків, наприклад, був містом резервним, що, він краще встиг підготуватися? Судячи зі звіту інспекторів УЄФА, то ні. І річ не в тому, що вирішили в Бухаресті, а в українських реаліях, де все вирішує не користь справи й досягнуті результати, а хто краще пролобіює свої інтереси в коридорах влади, хто знайде більш змащені ключі до високих кабінетів. А високі державні чиновники піклуються не про користь країни та її регіонів, а діють за мотивами від цих інтересів вельми далекими.

Як можна вести справи в Україні, якщо інвестори під слово перших осіб області й міста вкладають значні кошти в міські об’єкти, а тепер залишаються при пікових інтересах. Адже йдеться не лише про національних інвесторів, а й про іноземних. Як тепер виглядає регіон, який робить істотний внесок в державний бюджет і фінансує інших. А ці інші, Андрій Павелко назвав Львів, зокрема, й за дніпропетровські кошти прийматимуть чемпіонат і розвиватимуть свою інфраструктуру, ставатимуть привабливими для інвесторів. Таке ставлення до регіону-донора принаймні несправедливе й породжує регіональне утриманство. З цієї, на перший погляд, суто фінансової ситуації випливають вельми складні політичні проблеми. До них і перейдемо.

Зрозуміло, що виключення Дніпропетровська зі списку міст, що приймають чемпіонат, викликало не просто розчарування, а вельми активний протест. Ні, ніхто не збирається виходити на вулиці, їздити до Києва з акціями й ходити на мітинги. Усе набагато простіше. Тому що одразу починається пошук відповіді на звичайне запитання: хто винен? І відповідь на нього буде знайдена в кабінках для голосування на майбутніх виборах як президентських, так і можливих дострокових парламентських. Тут доречно нагадати просту електоральну арифметику. Дніпропетровська область — третя за кількістю населення в Україні й, відповідно, за кількістю виборців. А в області переважна більшість жителів у обласному центрі, Кривому Розі й Дніпродзержинську. Ігнорувати цей факт не варто, собі дорожче.

З чим же зробленим для області можуть прийти політичні партії до виборців? Почнемо з Блоку Юлії Тимошенко. Під час своїх візитів до регіону прем’єр-міністр, а Дніпропетровськ її рідне місто, клятвено обіцяла допомогти малій батьківщині у вирішенні просто-таки кричущих проблем. Наприклад, у фінансуванні будівництва багатостраждального метро. І річ не лише в розв’язанні транспортної проблеми, місто як і інші мегаполіси, задихається від автомобільних пробок, а у дедалі зростаючій небезпеці раптових провалів грунту. Коли приїжджала голосувати на виборах до рідного міста, прем’єр-міністр переконливо казала городянам, що сприятиме розв’язанню проблеми метро. І що? Обіцяні гроші пішли в Донецьк... на будівництво метро. Ніхто не проти, шахтарській столиці підземний транспорт теж дуже потрібен і нехай його там будують. Але обіцяно було й Дніпропетровську, а рядок у державному бюджеті так і не з’явився. І це було не в складний час кризи, а коли українська економіка розвивалася цілком успішно й, судячи з промов прем’єра, бюджет справно наповнювався, план доходів постійно перевиконувався. Зрозуміло, що на все коштів може й не вистачити, але навіщо обіцяти?

Якщо у міст-претендентів на проведення чемпіонату були лобісти й проблеми вирішувалися саме таким чином, то здавалося, що кращого захисника інтересів регіону, ніж Юлія Володимирівна, важко знайти. А якщо вона хотіла зберегти нейтралітет, то мала прослідити, щоб підпорядкований їй чиновницький люд теж неухильно його дотримувався. Нічого цього зроблено не було, а, як ми бачили, вийшло навпаки. І нічого не змінять обіцянки Турчинова з екранів телевізорів, що Дніпропетровськ і Одеса й надалі фінансуватимуться в розвитку своєї інфраструктури. В обсязі наявних коштів. Важливе доповнення, що нагадує гірку пігулку в солодкій оболонці. Після такої здачі Дніпропетровська багато прихильників БЮТ у регіоні неабияк подумають, чи варто довіряти керування країною людям, абсолютно байдужим до рідного міста.

Депутат від фракції БЮТ Вадим Коротюк вважає, що в усьому винна обласна й міська влада, зокрема, перші особи області й міста. З цим певною мірою можна погодитися, не все було зроблено, кадрові питання вирішені були не цілком адекватно серйозності проблеми тощо. І за це їх справедливо критикують. Але йдеться про інше. Не мав Дніпропетровськ необхідної підтримки, насамперед політичної й організаційної на тому рівні, який обласним і міським керівникам не доступний. А що, пани з БЮТ, зокрема, і з Дніпропетровська, на київських пагорбах хоч мінімально допомогли пробивати бюрократичні стіни, як це робили вихідці з інших регіонів?

Цікаво, що лідер обласної організації Партії регіонів народний депутат Олег Царьов буквально повторює слова політичних опонентів з БЮТ. А місцеві й київські регіонали з Дніпропетровська теж пальцем не поворухнули, щоб допомогти міській і обласній владі. Як блокувати трибуну парламенту, вони тут як тут, а щоб щось корисне, нехай і для свого міста, то швидко в сторону в очікуванні поки грім вдарить. Партія регіонів очолює в обласній і міській радах коаліційну більшість. Щось жодного разу не було чути, щоб обидві ради переймалися перебігом підготовки до чемпіонату, запропонували щось дієве. Зараз таврувати й вимагати відставки перших осіб найпростіше. Адже проведення чемпіонату не повернути.

Зате з яким задоволенням розігрується карта регіону-донора. Олег Царьов на місцевих телеекранах розпалює місцевий сепаратизм у вигляді фінансування інших регіонів. А коли прем’єр-міністром був Віктор Янукович, що, з Дніпропетровська гроші не йшли іншим? І аж ніяк не західним регіонам, на чому особливо полюбляє наголошувати Олег Царьов, а сусіднім — східним. Кращого лобіста, ніж лідер Партії регіонів, важко й вигадати. Але про це новоявлений захисник інтересів Дніпропетровська вважає за краще не згадувати. Набагато небезпечнішим є інше. Неправильний і несправедливий розподіл коштів регіону породжує невдоволення, що є живильним середовищем сепаратизму й екстремізму. Про це б подумали ті в Києві, хто вже багато років гальмує адміністративно-територіальну реформу й усе з нею пов’язане. Зокрема, й посилення фінансової та податкової самостійності регіонів. Нам що, треба дійти до бельгійської ситуації з протистоянням Фландрії й Валлонії, в основі якої лежить саме розподіл прибутків регіонів. Або конфронтації півночі й півдня Італії з тих-таки причин?

На останніх виборах до обласної ради Партія регіонів отримала близько 48% голосів. До міської ради Дніпропетровська ще більше. Зараз, за результатами опитувань, місцеві регіонали ледве можуть розраховувати на половину цього результату. Процес втрати підтримки виборців активізується, й до осені відсотки будуть зовсім іншими. Адже всі розуміють, що парламентську трибуну блокують не через Юрія Луценка, а через політичну безвихідь, коли жодного рішення партія провести не може. Невипадково жодних практичних кроків для підготовки до президентських виборів, принаймні в дніпропетровській організації, немає, й коли будуть, невідомо. Час — непоновлюваний ресурс, а регіонали його бездумно втрачають. Причина одна — партія фактично розпалася на низку угруповань, що воюють між собою. Далі йдуть фінансові проблеми, які видно неозброєним оком на становищі обласної організації партії. А виборець це бачить і робить висновки. У БЮТ ситуація не краща, а може й гірша. Просто внутрішня боротьба там менш публічна.

А тепер про можливий перебіг президентської виборчої кампанії, що випливає не лише з цих подій. У Києві поки про це лише говорять в кулуарах, а в Дніпропетровську пишуть у місцевій пресі. У газеті «Днепр вечерний» 8 травня з’явилася вельми примітна стаття під заголовком «Тимошенко готовит сильный шаг». У ній говориться, що лідер БЮТ обговорює з найближчими соратниками перспективу відмови від участі в президентській кампанії, щоб зберегти посаду прем’єр-міністра. Далі більше. Стаття рясніє хвалебними пасажами на адресу Арсенія Яценюка. Висловлюється впевненість, що він саме той кандидат, який може об’єднати Україну, й у нього є всі можливості виграти президентські вибори вже в першому турі. З тексту випливає, що зробити це можна лише за підтримки нинішнього прем’єр-міністра. Ціна — збереження Юлії Володимирівни на посаді голови уряду.

Зовні дуже схоже на ретельно сплановану провокацію, коли опонента топлять під вигуки підтримки й хвали. Виключати такий варіант не можна. Але слід врахувати, де опубліковано цей вибуховий матеріал. Газету «Днепр вечерний» видає член фракції БЮТ у парламенті Михайло Соколов. Зважаючи на низький ступінь редакційної свободи, у випадковість такої публікації без відома власника видання повірити важко. Легко передбачити, що й написана стаття не в Дніпропетровську, а спущена з відповідних партійних структур. Після скандалу зі спробою захоплення муніципального 34 телеканалу наприкінці минулого року, затіяною Михайлом Соколовим, на таку небезпечну пригоду він не зважився б. Можна й голову, точніше можливе місце в списку партії, втратити. Швидше за все, цей матеріал є пробною кулею для підготовки істотного розвороту політичного курсу БЮТ. Юлія Володимирівна мала можливість переконатися, що їй проти Тігіпка, Яценюка й Гриценка грати марно, тим паче, якщо хтось із них, зокрема, й під тиском сильних фігур, які на них поставили, об’єднається, заздалегідь розподілить ролі й піде тандемом або тріумвіратом. Тому лідеру БЮТ узагалі не цікаво, що про неї та її політичну силу подумають у Дніпропетровську. На вибори вона просто може не піти, а через певний час історія з Євро-2012 забудеться. Народ у нас добрий, а Юлія Володимирівна не один раз починала все спочатку. Тим паче, як було зазначено, ситуація в її політичній силі аж ніяк не найсприятливіша. Склад оточення прем’єра міняється з калейдоскопічною швидкістю, й у таких умовах вплутуватися в заздалегідь програну кампанію немає ні сенсу, ні грошей. А останні для БЮТ теж проблема.

Здача Дніпропетровська матиме прямий політичний результат. У суспільстві дедалі більше зростає попит на нові фігури, оскільки всі смертельно втомилися від сьогоднішньої політичної вакханалії. Відсторонення від Євро-2012 важливого, зокрема, й у електоральному сенсі, регіону зорало для очікуваних нових політичне поле. Залишилося грамотно провести кампанію й зібрати урожай голосів.

ДО РЕЧI

Влада Дніпропетровська не збирається здаватися — вона має намір подати апеляцію на рішення УЄФА, що залишила місто «за бортом» футбольного чемпіонату Євро-2012. Про це говориться у відкритому зверненні виконкому Дніпропетровської міськради до Кабінету Міністрів України, в якому перераховуються завдані образи. У зверненні наголошується, що «за оцінкою експертів УЄФА, Дніпропетровськ перебуває «в зоні низьких ризиків» щодо транспортної інфраструктури та плану мобільності. Єдиною проблемою залишався аеропорт, однак місцева влада не могла вплинути на його долю, оскільки об’єкт знаходиться у державній власності. «При цьому, — нагадують дніпропетровці, — держава брала на себе зобов’язання щодо підготовки міжнародного аеропорту Дніпропетровська. На його проектування і реконструкцію в державній цільовій програмі було передбачено 360 млн. гривень державних коштів. Однак роботи так і не розпочалися, а на неодноразові офіційні й неофіційні заяви міськради, облдержадміністрації та Федерації футболу України не було жодної реакції». Водночас всіляко гальмувалася приватизація аеропорту, що унеможливлювало залучення приватних інвесторів. «Ми вважаємо, — говориться в зверненні, — що саме через це зволікання з боку держави Дніпропетровськ втратив шанс приймати матчі «Євро-2012». Влада Дніпропетровська зазначає, що в «найвищій зоні ризику» наразі є підготовка аеропортів всіх приймаючих міст України, крім столичного. Проте державні гарантії щодо інвестицій з незрозумілих причин даються УЄФА щодо Львова, а Дніпропетровськ при цьому оминають. Враховуючи вищезазначене, виконком міськради сповістив Кабмін України про те, що не лише чекає на відповідь від уряду на поставлені запитання, але й залишає за собою право в двадцятиденний термін подати апеляцію на рішення виконкому УЄФА, як це передбачено чинними правилами.

Тим часом, на УЄФА образилася й Одеса. Учора одеський міський голова Едуард Гурвіц заявив, що оскаржуватиме рішення УЄФА щодо виключення Одеси з переліку міст, що приймають Євро-2012.

«Одеса подасть апеляцію на рішення УЄФА, що не включив Одесу в перелік міст чемпіонату Європи з футболу 2012 року... Рішення УЄФА є абсолютно необгрунтованим і суперечить висновкам експертів УЄФА, які під час перебування в Україні президента УЄФА Мішеля Платіні називали Одесу одним із міст, яке нарівні з Києвом готове прийняти ігри європейської футбольної першості 2012 року», — сказав Едуард Гурвіц. Нагадаємо, в п’ятницю заступник Одеського міського голови Михайло Кучук, який займався підготовкою міста до Євро-2012, повідомив, що не бачить сенсу подавати апеляцію на рішення УЄФА, що не включив Одесу в перелік міст чемпіонату Європи з футболу 2012 року.