ЯК ЦЕ БУЛО, АБО ТРОХИ ІСТОРІЇ
Автор цих рядків — ліквідатор 2 категорії. Як офіцер запасу хімічних військ, в середині липня 1986 року був призваний під Чорнобиль на посаду начальника хімслужби інженерно-дорожного полку, де прослужив до кінця того року. Згідно зі штатними обов’язками займався, веденням радіаційної розвідки, тобто визначенням рівнів радіоактивного випромінювання в районах робіт частини, які виконувалися переважно в 30- кілометровій зоні навколо ЧАЕС, в тому числі поруч із її зруйнованим 4-м блоком.
Через технічну недосконалість більшість приладів для індивідуального контролю за отриманими дозами опромінення, які видавалися ліквідаторам (особливо тих, що застосовувались у військах), виявилися непридатними для роботи за умов реальної атомної аварії. В результаті для основної маси працюючих в «зоні» визначення дозового навантаження велося опосередкованими методами. Достовірність їх вже тоді викликала великі сумніви. Справедливість зазначених спостережень нещодавно в розмові з автором підтвердив президент Всеукраїнського громадського об’єднання «Союз Чорнобиль України» Юрій Андрєєв, який пройшов 1986 року всі етапи ліквідації «катастрофи століття». Він каже, що, за обгрунтованими підрахунками, ті з ліквідаторів, які працювали 1986-го року навіть у відносно більш безпечних районах 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС протягом місяця отримали дози опромінення в десятки рентгенів. І це серйозні цифри.
Офіційна радянська медицина виявилася неготовою надати в масових масштабах надійні засоби зниження впливу радіації на організми людей. У військах, наприклад, видавалися так звані радіопротекторні пігулки, однак самі лікарі ставилися до них із скептицизмом. Натомість велася боротьба із вживанням алкоголю. До речі, пізніше медики визнали, що ті з ліквідаторів, хто регулярно пив горілку або вино, мав і має значно менше ознак радіоактивного ураження, ніж ті, хто утримувався від цього...
Картина з натури. Якось, не дочекавшись, поки інженери за броньованим щитом налагодять роботи для проведення очистки від радіоактивних уламків ділянки біля 4-го блоку ЧАЕС, один генерал просто наказав замість автоматів направити туди солдат, промовивши при цьому: «Одним солдатом більше помре, одним менше — невелика біда».
Можна було б навести ще не один подібний факт. Проте і наведені досить промовисто свідчать — кинувши 1986-го року на ліквідацію Чорнобильської аварії десятки і сотні тисяч людей, держава (тоді Радянський Союз) не подбала в належній мірі про достатні заходи щодо їхнього захисту від впливу радіації. Хіба що за винятком робіт безпосередньо на 4-му блоці.
СЬОГОДНI
Нещодавно українськими ЗМІ були оприлюднені цифри: зараз на спеціальному обліку перебувають 200 тисяч мешканців України, які в результаті аварії на ЧАЕС отримали значні дози опромінення. Ці люди, згідно з висновками лікарів, потребують систематичного медичного нагляду і постійного або періодичного лікування. За даними президента «Союзу Чорнобиля України » Ю. Андрєєва, за роки, що пройшли після цієї катастрофи, захворюваність серед ліквідаторів аварії виросла у 12—18 разів, смертність — у 7—8 разів. Найбільш критичною групою є ті з них, яким 1986-го року було до 30 років. Багато з них зараз вмирає, ледь досягнувши 42— 45 років. Переважна більшість справжніх інвалідів-«чорнобильців» (на відміну від «липових») живе лише близько 6 років після встановлення інвалідності. Серед постраждалих від цієї аварії, які належать до 2-ї категорії, здорових людей практично немає. Спектр захворювань широкий — 5—6 хвороб на одного такого «чорнобильця». Аналогічна картина, стверджує Ю. Андрєєв, складається і стосовно захворюваності і смертності серед постраждалих дітей, які були евакуйовані з міст і сіл 10-кілометрової зони. Хвороби у «чорнобильців» розвиваються значно швидше, ніж у інших категорій людей і вкрай важко піддаються (а в переважній більшості не піддаються) лікуванню. Зважаючи на це, підкреслює він, висновки деяких вітчизняних і закордонних вчених про нібито статистично підтверджену відсутність медико-біологічних наслідків катастрофи на ЧАЕС не можна вважати обгрунтованими. Ці висновки базуються на врахуванні даних щодо захворюваності і смертності значних мас тих потерпілих від аварії, які отримали підвищені, але порівняно із ліквідаторами і евакуйованими із зони відчуження у сотні разів менші дози опромінення. В останніх групах, зазначає Ю. Андрєєв, показники захворюваності і смертності просто катастрофічні.
Тим часом, особливо в останні роки, тисячам і тисячам справжніх ліквідаторів не вдається домогтися офіційного висновку спеціалізованих регіональних або центральної експертних комісій про зв’язок їх захворювань з роботою в «зоні». Найчастіше причиною відмови в наданні такого висновку нині називається те, що хвороба ліквідатора виявлена пізніше на 5 років від опромінення. Хоча серед медиків, як науковців, так і практиків, немає одностайності щодо справедливості подібного підходу. Водночас, за даними японських вчених, що грунтуються на багаторічних спостереженнях за постраждалими від атомних бомбардувань 1945-го року мешканцями міст Хіросіма і Нагасакі, пік негативних наслідків дії високих доз радіації на здоров’я людей припадає на період між 10 та 15 роками після опромінення. Власне, більшість ліквідаторів і потерпілих перебувають зараз саме в таких часових координатах. Плюс, стверджують поінформовані люди з навколоурядових кабінетів, є неофіційна вказівка «згори» всіляко обмежувати надання згаданих висновків про зв’язок захворювань з наслідками Чорнобильської аварії та про інвалідність, що стала результатом таких захворювань. Мета — заощадити на пільгах для чорнобильців, оскільки при позитивних висновках останні отримують право на набуття статусу ліквідатора або потерпілого I-ї категорії, а з ним і на додаткові пільги, найбільш вагомою з яких є можливість претендувати на встановлення вищих, ніж звичайні, пенсій. (Утім, в середовищі ліквідаторів говорять, що за хабара в 500 доларів США необхідний висновок про зв’язок захворювання з роботою по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи можна отримати без особливих проблем).
Загальна сума, яку передбачалось виділити на фінансування програм з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС бюджетом—2001, складала 1 мільярд 812 тисяч гривень, тобто стільки ж, скільки виділялося бюджетом—2000. За словами Ю. Андрєєва, потрібно щонайменше 6 мільярдів гривень. В той же час загальна витратна частина консолідованого бюджету на наступний рік має суттєво зрости. Однак «чорнобильцям», як бачимо, прибавка не світить. З огляду на прогнозні показники девальвації гривні та інфляції, реально це означатиме скорочення витрат за «чорнобильськими» статтями не менше, ніж на 25 відсотків. Плюс передбачається перерозподіл коштів в рамках запланованої суми, зокрема збільшення витрат на роботи в зоні «відчуження», виведення з експлуатації працюючих блоків ЧАЕС (це, власне, має робитися на кошти Європейського Співтовариства). А для збереження балансу планувалося скасувати надання окремим категоріям «чорнобильців» компенсацій за втрату здоров’я, безкоштовне санаторне оздоровлення (крім ліквідаторів I-ї категорії), безкоштовне надання ліків окремим групам потерпілих та їх безкоштовне лікування, ще деякі пільги. Хоча і зараз, стверджує Ю. Андрєєв, із названих пільг дві останні залишалися в більшості на папері. Взагалі ж на даний час, за його словами, у відносно повних обсягах для ліквідаторів та інших категорій постраждалих людей діють пільги на проїзд у міському комунальному транспорті, на оплату комунальних послуг і зниження віку виходу на пенсію. Середня пенсія «чорнобильця», офіційно визнаного інвалідом внаслідок опромінення в «зоні», 220— 250 гривень, що в доларовому еквіваленті в п’ять разів менше ніж, наприклад, в деяких країнах Прибалтики. Компенсація за втрату здоров’я інвалідам-«чорнобильцям» у десятки разів менша ніж у офіцерів МВС або шахтарів, яким у таких випадках виплачується від кількох тисяч до 10—15 тисяч гривень. Тобто, здоров’я «чорнобильців» оцінюється фактично в символічні суми. Справедливість таких висновків автор береться продемонструвати на власному прикладі.
ОСОБИСТЕ
На проїзді в трамваї, тролейбусі і автобусі я заощаджую щомісяця трохи більше 30 гривень (така сумарна вартість місячних проїзних квитків на ці види транспорту). За комунальні послуги я маю сплачувати 50 відсотків їх вартості — це ще 40 гривень економії, але стільки ж треба і платити. Повинен я отримувати і часткову компенсацію за витрати на продукти харчування в розмірі 37—43 гривні на місяць, однак відставання в термінах її виплати вже становить один рік. Раніше бувало я отримував безкоштовні путівки у санаторій вартістю 300—400 гривень.
Натомість різке загострення хвороби судин головного мозку, що почалося кілька років тому, і ще деяких хвороб привело до необхідності значних витрат на лікування, які за цей період склали кілька тисяч гривень. Неодноразове перебування в стаціонарах, амбулаторне лікування, аналізи, обстеження обходилися в суми, що виражаються десятками і сотнями гривень. Наприклад, щоб пройти обстеження на сучасному магніторезонансному томографі в Житомирській обласній лікарні, треба заплатити 120 гривень «добровільних» благодійних внесків. І це ще помірні суми. Лікування в профільному медичному НДІ коштує 3—10 тисяч гривень. Жодного разу я не лікувався безкоштовно, а безплатно ліки отримував в одному випадку з п’яти. Медичним страховим полісом, який я маю, з певних причин скористатися не зміг. Зрозуміло, що постійно хворіючи, я не мав можливості пристойно заробляти, щоб забезпечити своє лікування. В результаті втратив заощадження і вліз у борги. Цей матеріал пишеться що називається «на зціплених зубах», у перервах між нападами згаданої хвороби. Вилікувати її наша офіційна медицина вже не береться. Мене визнали інвалідом, але без зв’язку захворювання із роботою в «зоні». І це незважаючи на те, що ніяких причин, з огляду на спадковість або інші чинники, для такого різкого погіршення стану мого здоров’я (мені трохи більше за 50 років) немає. В разі неможливості працювати це означає 79 гривень пенсії на сім’ю (крім мене, ще дружина, яка не може знайти роботу, і 10-річна дочка). Мабуть, не варто пояснювати, що означає така перспектива.
I НАСАМКIНЕЦЬ ОЧЕВИДНI ВИСНОВКИ
Зрозуміло, що в нинішніх умовах бюджетних грошей на всі пільги численним категоріям наших співгромадян не вистачить. Хоча, як ми знаємо, з бюджету виплачується левова частка іноземних кредитів, взятих під державні гарантії, інші борги, в тому числі й газові, різноманітних суб’єктів господарювання. І все ж вбачається, що мічені радіацією «чорнобильці», особливо ліквідатори, не повинні бути останніми серед тих, кому буде надано належні їм соціальні гарантії, і не першими в списках тих, кому вони будуть обмежені. Більше того, на пристойні пенсії, а не принизливі подачки на малозабезпеченість, як пропонують деякі урядовці, заслуговують ліквідатори 2 категорії, які стали інвалідами, але не можуть отримати офіційний висновок про зв’язок їхньої хвороби із роботою в «зоні».Адже, не подбавши як слід про надійний захист людей, яких вона кинула у чорнобильське пекло, держава (хоча й інша) виявила волаючу підлість щодо них. Підлість, яка відгукнулася і тепер щодня відгукується трагічними наслідками для тисяч і тисяч людських доль. Однак подвійною підлістю, тепер вже з боку нинішньої української держави, є і будуть намагання заощадити на здоров’ї людей, які майже 15 років тому захистили собою країну і світ, кинути напризволяще їх самих та їхні сім’ї.
