Тема ця, що вже набула свого розвитку на сторінках деяких газет, зокрема газети «День» (див. дискусію в рамках «Круглого столу», №207), лише вдруге знайшла своє відображення на телеекрані. Минулого понеділка, майже опівночі (23.45) найстійкіші глядачі стали свідками бурхливого, але водночас і неконструктивного щодо наповнення обміну думками в програмі «Табу» на каналі «1+1». Шановний ведучий «Табу» Микола Вересень зайняв досить «зручну позицію» (можливо, він не хотів ламати сталу драматургію циклу) стороннього, трохи ущипливого спостерігача за неабиякою боротьбою, але, скоріше, не думок, а емоцій.
Учасники передачі, розділені на сектори «за» і «проти», говорили різними мовами. Особливо мене вразили «аргументи» захисників ідеї будування Монумента: склалося враження, що вони самі не вірили в те, що говорили. А шановні опоненти — головний архітектор Києва Сергій Бабушкін і професор архітектури Лариса Скорик — так і не змогли перевести дискусію в раціональне русло, можливо, внаслідок надмірного емоційного напруження. Проте всі аргументи були давно вже висловлені протилежними сторонами в пресі — нічого принципово нового телеглядачі не почули.
Дискусія набула продовження в передачі «Телепресклуб» ТРК «Київ» (ведучий — Валерій Ткачук). Але на відміну від «Табу», де чітко проглядалися позиції двох протилежних таборів, учасники «Телепресклубу» (глядачі побачать передачу в неділю, 9 грудня) стали свідками розколу в таборі, який ще недавно був монолітним, прихильників Монумента. Шкода, але це «розбирання» перетворюється на боротьбу амбіцій, а не переноситься в площину творчих суперечок: Сергій Бабушкін, представник «проекту, що програв» скульптора Валентина Зноби «2001», вступив у полеміку з начальником управління охорони пам’ятників Київської держадміністрації Русланом Кухаренком, який представляв «проект-переможець» (як він неодноразово заявляв) «геніального» скульптора Анатолія Куща «Слава Україні!»
Шкода, але третя сторона, противники офіційної точки зору («Монумент повинен бути побудований вчасно»), під час полеміки часто переходили «на особистості». Президент Спілки архітекторів України Ігор Шпара і Лариса Скорик, проте, вельми аргументовано доводили, що «три проекти, які перемогли» і отримали лише заохочувальні премії тільки ціною цілої низки порушень (!) стали тріумфаторами конкурсу. Як бачимо, і в їхньому стані почалися розбіжності.
Та не це головне. Така собі невелика «міжусобиця на трьох», яка нагадувала, скоріше, бій без правил, залишила обтяжливе враження. Як не намагалися журналісти, ведучий передачі та його помічниці перевести дискусію в іншу площину («чи потрібен нам такий Монумент, наскільки ми готові говорити про самоідентифікацію української нації — необхідну умову для створення загальнонаціонального символу») — розмова набувала, якщо хочете, форми монологу-самоствердження.
Рішення про будівництво Монумента відкладено до Нового року. За словами Руслана Кухаренка, йде макетування. Обговорення такої непростої теми — це не той випадок, коли зацікавлені сторони, а тим більше журналісти, повинні змагатися в риториці, говорити про свої заслуги та успіхи. Треба об’єднати зусилля всіх (не тільки творчої інтелігенції), кому є що сказати з приводу самої ідеї Монумента і якості її втілення в конкретних проектах. Дуже б хотілося, щоб дискусія продовжилася і в інших засобах масової інформації, з метою пошуку оптимального виходу із наявної ситуації з ідеєю Монумента, а не амбіцій.
