Мусимо визнати: виклик, який на рубежі ХХ і ХХI століть кинув світові тероризм, вимагає адекватної відсічі. Безумовно, без розуміння ідей, мотивів, якими керуються ті, хто виступає натхненниками терористичних атак, або їхніми виконавцями, без знання механізмів функціонування зазначеного суспільного феномену на успіх у цій боротьбі сподіватися не доводиться. Міжнародна науково-теоретична конференція «Сучасний тероризм: філософія, ідеологія та форми прояву», проведена в стінах Житомирського державного університету імені Івана Франка, й була спрямована на те, щоб суспільствознавці, науковці з інших суміжних галузей, які займаються цією проблематикою, змогли поділитися своїми думками та здобутками. Серед 112-ти доповідей, заявлених на конференцію (серед них фахівців із Польщі, Росії), в певному сенсі інтелектуальною «бомбою» стала теза про те, що філософії тероризму взагалі не існує. Доктор філософських наук, завідувач кафедри історії філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Ярошовець зробив такий висновок на підставі Декларації ООН від 1994 року, де зазначалось, що тероризм не може бути виправданим будь-якими політичними, ідеологічними чи філософськими мотивами. Пан Ярошовець також стверджував, що для тероризму немає філософських координат, але антитероризм може їх дати. На перший погляд, думка ця суперечить тому факту, що в абсолютній більшості провідники терористів висувають для обґрунтування своїх дій ті чи інші політичні та ідейні мотиви, часто залучаючи в «союзники» відомих філософів. На це В.Ярошовець відповів кореспонденту «Дня», що практика сучасного тероризму як така є протилежною поняттю призначення людини в її самоцінності, як головної мети суспільства та його найбільшого надбання. У цьому розумінні, на його думку, ідейні мотивації терористів не можуть вважатися філософією, й у всезагальному плані, коли говорити про гуманність людини, про гуманність людства, філософія терору дорівнює нулю.
Щоправда, інші вчені у своїх доповідях виходили з того, що те чи інше світоглядне обґрунтування своїм діям провідники тероризму — азійського, європейського або якогось іншого зразка — намагаються дати. Загалом тема тероризму як феномена, похідного від глобалізації світу, явно домінувала на конференції. Зокрема, на думку доктора філософських наук, завідувача кафедри етики, естетики та культурології КНУ Валентини Панченко, саме глобалізація формує людство як таке, хоча цей процес включає в себе багато протилежностей. На рубежі ХХ — ХХI століть, стверджує науковець, розподіл світу на окремі держави практично закінчився, й тепер на планеті маємо розмаїття країн, у кожній iз яких є свої політичні, економічні, культурні або релігійні традиції. Водночас нерівність умов розвитку різних країн сприймається як несправедливість і виступає стимулюючим фактором для спроб тиску з боку бідніших країн на багатші. Причому часто до такого тиску вдаються так звані неінституалізовані в суспільство організації. Зважаючи на існування в кожній країні полікультурності, неодмінною умовою боротьби із ксенофобією, тобто ворожим ставленням до представників інших традицій, поглядів, звичок, є, впевнена В.Панченко, розвиток культурного плюралізму. Це в свою чергу буде звужувати базу для проявів радикалізму, з якого, як правило, й виростає тероризм.
Її колега по кафедрі, професор Тетяна Аболіна, вважала за необхідне наголосити, що тероризм як нелегітимне насильство ніколи не виникає безпідставно. На її думку, відповідальність за виникнення терористичних проявів в тій чи іншій країні повинна лягати й на політичну еліту цієї держави, оскільки своїми діями вона часто провокує виникнення гострих конфліктів в суспільстві. Саме легітимне насильство держави, стверджує Т.Аболіна, є джерелом нелегітимного насильства й тероризму, й державне насильство в цьому сенсі не може бути поїздом, який рухається в один бік. Загалом домінантою конференції стала увага до суспільних чинників тероризму. Менше уваги було приділено його психологічним кореням. Хоча зрозуміло, що в рамках навіть дуже представницької конференції розглянути всі аспекти такої складної проблеми, як сучасний тероризм, неможливо. Що ж стосується масової психології, то, на думку автора цих рядків, програмою-мінімум міжнародних терористичних організацій на кшталт «Аль-Каїди» є постійне нагнітання страху та відчуття небезпеки якщо не у всесвітньому масштабі, то хоча б в окремих великих регіонах або країнах. Особливо в тих, які вважаються благополучними з погляду життєвого рівня. І хоч би як ставитись до подій останніх років в Іраку, терористичні атаки з використанням смертників і захоплення заручників, які стали повсякденною реальністю, нелюдська жорстокість, з якою діють у цій країні сподвижники Осами бен Ладена, є неспростовними доказами того, яке значення як своїй базі надавали та надають цій країні найнебезпечніші угруповання терористів. З огляду на це в держав, які увійшли до коаліції із Сполученими Штатами Америки, нема іншого виходу, ніж довести справу до повного розгрому їхніх підрозділів в Іраку.
Не применшуючи значення доповідей інших науковців — той же Житомирський держуніверситет виніс на розгляд конференції роботи практично всіх своїх суспільствознавців, — відзначимо ще виступ доктора політичних наук, професора кафедри політології Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова Івана Варзара. На його думку, сильна, але бідна держава й роз’єднане суспільство перебувають у ситуації протистояння. І якщо держава не виконує свої функції з гармонізації суспільних інтересів, яка має об’єднувати народ, то створюється сприятливий грунт для виникнення тероризму. В кулуарах конференції для «Дня» він конкретизував цю тезу, зауваживши, що у функціонуванні людських соціальних інститутів діє маловивчена закономірність: силу спротиву об’єкта (народу чи групи) тиску держави неможливо заздалегідь вирахувати. І якщо держава сильніша за народ, то завше з її боку буде панувати політичний тероризм. Це може відбуватися навіть ніби за гарних намірів з боку держави. Але тоді з метою самозахисту з боку народу або окремих його груп можуть спостерігатися спроби силового спротиву аж до крайніх терористичних проявів. Пан професор взагалі схильний визначати тероризм як силовий тиск одних груп людей на інші. Вбачається, що таке розуміння є занадто розширеним, оскільки включає в себе практично всю систему суспільних відносин, переважна частина яких, хочемо ми чи не хочемо, певним чином побудована на тискові як окремих інституцій, так і індивідуумів одне на одного. У такому разі неминуче постає проблема критеріїв, які б визначали обґрунтованість форм взаємного тиску. Науковець вважає, що такими орієнтирами може служити повага до прав людини. Подібна постановка питання вочевидь потребує подальшої розгорнутої дискусії. Зауважимо тільки, що її підтримує Папа Римський Iван Павло II, який говорив: «Насилля, неповага до людського життя не мають виправдання. Але там, де нехтуються права людини, де існують несправедливість та пригнобленість, на поверхню виносяться приховані ненависть і насилля. Світова спільнота повинна розуміти причини, які змушують людей ставати жертвами спокуси помсти будь-якою ціною».
