Не виключено, що значну роль у цих змінах зможе зіграти поява на парламентській авансцені самостійної фракції СелПУ (лідер селян С. Довгань підтвердив, що заяву про офіційне розлучення із СПУ слід чекати найближчими днями), яка, напевно, не тільки проводитиме лінію на дискредитацію президентських планів свого колишнього союзника О. Мороза, але й (не виключено) — вестиме власну гру і в решті-решт заявить про висунення «свого» кандидата на президентський пост. Наприклад, О. Єльяшкевич висловив упевненість, що голова парламенту незабаром почне власну президентську кампанію. Цю версію підтверджує і Р. Зварич, який чув про готовність СелПУ підтримати О. Ткаченка і про те, що сам спікер вже проводить соціальні моніторинги, покликані встановити величину його шансів як кандидата в президенти. За словами депутата, він би «дав можливість О.Ткаченку висунути свою кандидатуру, що дозволило б і депутатам, і всім іншим кілька разів дати йому по голові».
Але швидше за все участь нинішнього голови ВР у президентських виборах, якщо й відбудеться, то тільки як «генеральна репетиція» власної кампанії 2002 року, а зібрані голоси, передбачається, «відійдуть» Л. Кучмі. Але це, так би мовити, далекі перспективи, в яких, не виключено, візьме участь і КПУ.
На першому етапі СелПУ може оголосити про свій альянс із СДПУ(о) — вважає Р. Зварич. Більш того, С. Довгань підтвердив, що такий ситуативний союз цілком можливий, враховуючи, що «під час виборів спікера ми вже знаходили спільну мову і такий альянс відбувся». Правоцентристи вважають, що таке союзництво істотно зміцнить позиції очолюваної Є. Марчуком фракції і самого Марчука як кандидата в президенти.
У такому випадку, створення впливової лівоцентристської коаліції (до якої, не виключено, може приєднатися і «Громада», яка давно і настирливо упирає на свою причетність до соціал-демократичної ідеології і виявила готовність у випадку «якщо хтось із лідерів СДПУ(о) запропонує свій варіант» — на нього погодитися), ще сильніше нівелює президентські плани екс-спікера. Від єдиного кандидата лівих сил у особі Мороза готові, мабуть, відректися і комуністи, про що свідчать конфлікти між КПУ і СПУ, які посилюються. Звичайно, з одного боку, прагнення О.Мороза претендувати на лідерство у згуртуванні табору лівих і лівоцентристських сил сильно ущемляє інтереси комуністів, яким у цьому випадку відводиться роль «підтанцьовування» в спектаклі «прими».
Можна б припустити, що розкол у лівому таборі спровоковано певною силою ззовні, але, відверто кажучи, важко запідозрити комуністів, досвідчених у політичних торгах (приклад — домовленість КПУ і НДП під час виборів спікера) в подібній наївності. І все таки, вони на повному серйозі включаються в явно інспіровану дискусію про те, кому бути «авангардною силою в боротьбі проти антинародного режиму». Швидше всього, комуністам просто була необхідна обгрунтована причина, щоб ухилитися від домовленостей з СПУ і нею стали «принципові інтереси впливу на електорат». Але й свого серйозного кандидата у КПУ немає — вважати таким П. Симоненка не дозволяє його «спікерський» рейтинг, продемонстрований під час обрання парламентського керівництва. Не виключено, що КПУ на першому етапі все-таки висуне свого лідера, але надалі братиме участь у політичних торгах нарівні з іншими і залежно від ситуації.
