Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Сергій БАРАНОВ-МОХОРТ: «Влада — районам!»

13 листопада, 2007 - 00:00

Сьогодні одним із нагальних лишається питання розвитку місцевого самоврядування. Наскільки серйозні наміри різних політичних сил що-небудь зробити для його розвитку? Про це наша бесіда iз заступником Київського відділення Партії регіонів, депутатом Солом’янської районної ради Сергієм БАРАНОВИМ-МОХОРТОМ.

— Ви абсолютно праві у тому, що цій темі багато хто сьогодні приділяє увагу. Та давайте скажемо відверто: про питання місцевого самоврядування деякі політичні партії голосно роздумують швидше для того — особливо це помітно в тих, хто вважає себе «демократами в останній інстанції», щоб заробити певні політичні дивіденди. Розвиток місцевого самоврядування передусім передбачає облік інтересів звичайних людей на місцях. І що ж ми бачимо в реальності? Візьмемо простий і актуальний приклад. Солом’янський район за останні два з половиною роки став якимось «полігоном» у Києві для випробувань по перейменуванню вулиць. Вулицю Землячки перейменували на Яблонську, Індустріальну на Гетьмана, Машинобудівників на Ґонгадзе, а через півтора роки назад на Машинобудівну. Чи можна вважати, що таким чином враховувалися думки і бажання людей, котрі тут живуть?

— На перейменування необхідні ж іще й відповідні фінанси…

— Ото ж бо й воно! Ті представники КМДА, які лобіюють ці питання, без найменшого збентеження порушують норми чинного законодавства, нормативні акти тієї ж Київради тощо. При цьому розповідають гарні слова про повернення ніби історичних назв. Але в тому-то й річ, що вулицям зовсім не повертають ті історичні назви, які в них були раніше. Кажуть, таким чином сприяємо духовному відродженню. Не більше — не менше. У принципі, нічого особливо поганого в тому, аби надавати вулицям імена видатних людей, немає. Але чому слід перейменовувати, а не називати нові вулиці, які з’являються в нашому мегаполісі.

Заступник голови Київської держадміністрації Сергій Рудик, як за радянських партійних часів, бігає зі списком 135 вулиць Києва, які необхідно (!?) перейменувати. Перейменування однієї вулиці в середньому коштує близько 300—500, а інколи й 700 тисяч гривень. Чи не розумніше ці кошти витратити на оновлення дуже зношених київських комунікацій. Або, скажімо, за ті ж 500 тисяч гривень можна відремонтувати щонайменше 20 під’їздів із першого по останній поверхи.

А все це робиться всупереч бажанню більшості громадян, що проживають на цих вулицях. Представники Партії регіонів спеціально проводили опитування людей у різних столичних районах, і у багатьох киян надто негативне ставлення до такого самоуправства. Ось приклад — як враховується громадська думка.

— Нещодавно міська влада озвучила свій намір взяти в підпорядкування всіх консьєржів. Як вам така ініціатива?

— Партія регіонів завжди виступала за децентралізацію влади. Можна сказати, це один із головних ідеологічних постулатів. Застосований до Києва він мав би звучати: влада — районам! Централізація влади, підпорядкування медичних установ, всієї системи освіти прямо місту, спроби проштовхнути концепцію, згідно з якою в районів відбирається велика частина повноважень і передається місту, — це небезпечні та згубні явища. Надмірна централізація влади ні до чого хорошого ніколи не призводила. Розумієте, виникає певна апатія в районах, у тому числі у працівників райадміністрацій. Вони починають відчувати себе непотрібними, шукають нові робочі місця, починають виконувати обов’язки абияк, оскільки за такого підходу ні за що не відповідають. Адже відняти функції, скоротити обов’язки — означає відняти і відповідні права, а, отже, і зменшити відповідальність. Коли сьогодні навіть консьєржів готові підпорядкувати КМДА — це вже явний перебір.

— Не можу не торкнутися ще однієї теми, що «на слуху». Яка позиція регіоналів у питанні перевиборів київського мера?

— Знаєте, по-моєму, час припиняти танцювати на попелищі повергнутих на догоду чиїхось інтересів, законів. От дострокові парламентські вибори відбулися на основі сумнівних указів. Тепер, якщо Верховна Рада почне працювати, думаю досить проблематично буде ухвалити новий закон (зміни?) про дострокові вибори мера, знов-таки виходячи з вимог революційної доцільності. А чесніше, БЮТ і НУ НСпросто не подобається, що не їхній представник у кріслі міського голови.

Дійсно, є серйозні проблеми і недоліки в роботі теперішньої Київради, міськадміністрації та їхнього керівництва. Але якщо керівні пости столиці займуть представники БЮТ, не думаю, що ситуація поліпшиться. Швидше, навпаки: з урахуванням їхнього радикалізму ситуація може лише погіршитися. Плюс невміння цих сил працювати системно й конструктивно.

Перспектива подібного законопроекту, який ще й не існує, досить примарна.

Проте БЮТ, навіть перебуваючи в опозиції до мера, займається сьогодні і захопленням, і дерибаном землі. Бульвар Лепсе, вулиця Березняківська — гучні скандали, і скрізь є інтереси представників БЮТ. Але от що цікаво: ні Юлія Володимирівна як керівник Блоку, ні Анатолій Семинога — голова київської організації ніколи не коментують земельні події. Вони просто усуваються, наче зовсім і не їхні представники займаються такими речами.

— І насамкінець: новий парламент ще не зібрано, коаліцію не сформовано, а Юлія Тимошенко звинувачує регіоналів у затягненні часу. Це так?

— Є законодавчо встановлені норми реєстрації народних депутатів, створення і діяльності робочої групи з підготовки першої сесії. Законодавчі вимоги треба виконувати. Пригадайте, як напередодні дострокової виборчої кампанії саме БЮТ неправильно оформив відповідні документи на кандидатів у народні депутати. Потім влаштували з цього цирк перед Центральною виборчою комісією, що, мовляв, їх не реєструють. Насправді йшлося всього лише про те, що вони неякісно підготували документи.

Той поспіх, з яким Юлія Володимирівна хоче все зробити якнайшвидше, зіграє їй не на руку. Замість надуманих обвинувачень на адресу Партії регіонів, краще б вона уважно підрахувала голоси, які є на сьогодні у БЮТ і НС НУ, готові проголосувати за неї на пост прем’єра, а за Кириленка на пост спікера Верховної Ради. Ось про відсутність декількох підписів під документом, що набив оскому В. Кириленку та Ю. Тимошенко, постійно говорять, як про заминки… технічні. І запевняють, що найближчим часом усі підписи будуть. І тут же Кириленко на адресу тих, хто не підписався, кричить: якщо хтось не хоче підписувати — нехай скаже про це відкрито. От вам і технічна заминка!

Костянтин ТРИФОНЕНКО
Газета: 
Рубрика: