Уряд не втрачає надії заручитися підтримкою парламентської більшості. Парламентські фракції все ще сподіваються відстояти власні інтереси в уряді. Останнє слово залишається за Президентом. 19 квітня під час засідання Кабінету Міністрів він має сказати це слово. Його з надією очікують по обидва боки вулиці Грушевського. Можливо, воно виявиться несподіваним для обох сторін, але без втручання президента ситуація знову не має шансів бути розв’язаною. Після того як Леонід Кучма переконав парламентарів схвалити програму діяльності Кабміну, наріжним у протистоянні між гілками влади став інший документ — Меморандум про солідарну відповідальність. Частина фракцій більшості відмовляється офіційно закріплювати на папері розподіл відповідальності між парламентом та урядом за реалізацію програми Кабміну. Формально цей документ дійсно не має юридичної сили і є лише декларацією про наміри. Проте невдоволення частини фракцій окремими діями уряду має надто глибоке економічне підгрунтя, щоб декларувати навіть наміри діяти спільно в обраному напрямку. Питання укладання суто політичного документа перейшло у площину міжособистісних стосунків. Для прем’єра — питання честі зберегти обрану ним урядову команду. Для окремих фракцій — питання політичного (і не тільки) виживання, поновлення власних урядових важелів. Про причини і можливі наслідки протистояння розмова з представником уряду у Верховній Раді Сергієм СОБОЛЄВИМ.
— Наскільки принциповий зміст Меморандуму про солідарну відповідальність між урядом та парламентом, що після ухвалення програми уряду його підписання було зірване?
— Давайте повернемося до історії цього документа. Пропозиція стосовно меморандуму з’явилася як мінімум три місяці тому, якщо говорити про нинішній уряд, а от вперше вона почала обговорюватися ще за попереднього уряду. Тоді проект меморандуму становив приблизно сторінок п’ятдесят тексту, а нинішній варіант вміщується на двох сторінках, де викладені лише загальні, ключові напрямки розвитку.
— Але і ці дві сторіночки тексту викликали багато галасу. Офіційна версія перенесення термінів підписання полягала у тому, що окремі пункти документа були неузгоджені. Ви можете сказати, про які саме пункти йшлося?
— На жаль, до такого рівня деталізації обговорення меморандуму не дійшло.
— Але він був парафований...
— Меморандум був парафований Юрієм Єхануровим з урядового боку, і заступником голови Верховної Ради Степаном Гавришем з боку парламенту. Але насправді проблема не у якихось конкретних зауваженнях до окремих статей документа, а у певній позиції двох фракцій — «Відродження регіонів» і СДПУ(о)...
— ...і «Яблука».
— «Яблуко»? Я не знаю, щоб офіційно існувала така фракція. А от інші дві заявили, що утримуються від підписання меморандуму. Хоча на всіх нарадах за участі керівників фракцій, які входять в більшість, на усіх координаційних радах більшості, що відбулися за останні три тижні, поки розглядалася програма діяльності уряду, найбільше зауважень до меморандуму подавали не вони, а депутатські групи «Солідарність» і «Трудова Україна». Ці групи подали конкретні пропозиції, які вони хотіли, щоб були враховані в остаточному варіанті тексту меморандуму. Тому я думаю, що головна проблема не у підписанні меморандуму. Це не залежить від волі чи бажання прем’єра. Прем’єр офіційно заявив, що готовий підписати меморандум. Він вважає, що якби це сталося разом із прийняттям програми діяльності уряду, то означало б навіть не стільки солідарну відповідальність законодавчої та виконавчої гілок влади (на чому зараз пробують грати окремі політики, заявляючи, що є різні міри відповідальності уряду і парламенту, і це без сумніву так), але головне, що і парламент, і уряд мають спільні погляди на те, якого конкретного наповнення, яких законодавчих актів потребує програма і взагалі економічна ситуація в державі.
— Керівник «Відродження регіонів» Олександр Волков відверто заявив, що його фракція не підпише цей меморандум, оскільки «нема за що відповідати, наших людей нема в уряді». Невже це питання досі є на порядку денному? Питання, скажімо так, якщо не коаліційного уряду, то окремих кадрових поступок на користь зацікавлених фракцій?
— Давайте розберемось. Уряд навряд чи міг бути коаліційним, оскільки більшість була утворена пізніше, ніж призначено прем’єр-міністра. Більше того, в самій більшості йшли дуже серйозні дискусії стосовно того, чи вона створюється під прем’єра, чи її треба сприймати у більш широкому розумінні. Врешті-решт перемогла остання точка зору і, можливо, це логічно, оскільки формування більшості не співпало у часі із формуванням уряду. Тому будь-які заявки і претензії щодо коаліційного уряду на сьогодні є, в принципі, нереальними. А от стосовно кадрових претензій — так, вони дійсно є. Більше того, на мою думку, будь-які кадрові претензії — це закономірна річ. Інша справа, що будь-які кадрові претензії мають узгоджуватися не на рівні особистих стосунків, наприклад, керівника якоїсь фракції і прем’єр-міністра. Вони можуть врегульовуватися виключно в результаті взаємовідносин більшості як політичної інституції в парламенті і прем’єр-міністра.
— Тобто якщо більшість висловиться проти якихось конкретних фігур в уряді, то...
— Я не хочу сказати, що Ющенко погодиться з цим. Я веду до того, що будь-які подібні переговори на даному етапі можуть вестися виключно з усією більшістю. Якщо зараз хтось з депутатів вимагає відставки окремих міністрів чи заступників, які представляють фракції більшості, то треба спочатку домовитись всередині самої більшості. І вже після узгодження між фракціями ці пропозиції можна подавати прем’єр-міністру, щоб обговорювати нові кандидатури. Решта варіантів — це просто політичний шантаж, інакше я не можу це визначити. Прем’єра штовхають на те, щоб він пересварився з одними фракціями за рахунок задоволення потреб інших. Цього не буде. І це неможливо, якщо переговори ідуть на політичному рівні між прем’єром і всією більшістю.
— З ваших слів випливає, що, як такої, єдиної парламентської більшості зараз немає?
— Я не згоден з цим твердженням. На мою думку, більшість існує. Давайте подивимося на ключові голосування. Наприклад, за програму діяльності уряду проголосувала чітка більшість. Кількість цих голосів майже співпала з кількістю депутатів, які входять у парламентську більшість...
— А от коли справа дійде до більш вузьких питань, наприклад, щодо перерозподілу енергоринку...
— Ну тоді я сказав би так: у самій більшості є різні групи, які політично представляють різні фінансово-економічні угруповання. Вони можуть по-різному дивитися, наприклад, на таке ключове питання як енергоринок. Вони мали б узгоджувати їх між собою, а не переносити власні суперечки на уряд. Бо інакше ми знову потрапляємо в ту ситуацію, в якій були до відомих засідань в Українському домі. Тоді окремі фракції, що сьогодні входять в більшість, домовившись з лівими силами у парламенті, могли проводити свої рішення, які стосувалися законодавчих актів та кадрових питань. Це ж не секрет. Фракції, що входять у більшість, мають узгоджувати між собою усі питання. Бо інакше у лівих буде існувати постійна спокуса використовувати ті чи інші фракції більшості у власних цілях. Тоді вести мову про стабільність більшості в принципі нереально.
— 19 квітня відбудеться засідання уряду за присутності Президента України, на якому постануть питання і щодо ситуації на енергоринку, і щодо посівної кампанії, можливо, і щодо гуманітарних питань... Нещодавно Президент пообіцяв, що у разі, якщо ситуація на енергоринку не покращиться (хоча мені особисто не зрозуміло, як її можна покращити за тиждень-два), то він робитиме кадрові висновки. Давайте говорити прямо, чи можлива відставка віце-прем’єра Юлії Тимошенко?
— Я хотів би нагадати, що рішення про призначення Юлії Тимошенко приймали дві особи — цю пропозицію офіційно подавав прем’єр-міністр Віктор Ющенко, а офіційно прийняв президент Леонід Кучма. Я переконаний, що і будь-які подальші кадрові кроки можливі виключно в результаті спільної діяльності прем’єр-міністра та президента. Це прямо записано в Конституції. І щодо можливості відставки — таке право має як окремо прем’єр, так само і президент. Тому все залежить від того, яку позицію мають прем’єр та президент стосовно Юлії Володимирівни. До будь-кого іншого це питання є не коректним, в тому числі і до мене.
— Чесно кажучи, я і не очікував, що ви відповісте якось інакше. Але я просто уявляю собі ситуацію — 19 число, стан справ на енергоринку визнається незадовільним, кадрові висновки зроблено. Чи не буде це розцінено як перемога тих фракцій, про які Ви згадували? До речі, одразу після ухвалення програми діяльності уряду в парламентських кулуарах впливові представники цих фракцій говорили, що їм не зрозуміла радість урядовців. Мовляв, «насправді перемогли не вони, а ми, оскільки наприкінці постанови передбачили щоквартальну звітність уряду...»
— Я хотів би зауважити єдине щодо того, хто радіє, а хто останнім сміється. Давайте відкриємо відповідні статті Конституції, і там чітко сказано, коли має звітувати уряд. Я думаю, що і парламент, і уряд повинні виконувати Конституцію. Інше питання, що уряду насправді вигідно щоквартально звітувати перед парламентом. Уряд заявив, що не розглядає програму діяльності як остаточну догму, оскільки низку документів треба буде ухвалювати безпосередньо під час реалізації програми, а це вимагатиме її певної корекції. Уряд зацікавлений щоквартально подавати на розгляд парламенту ті законодавчі акти, які необхідно прийняти для виконання програми, доповідати парламентові, яким чином реалізується програма діяльності і чого для цього не вистачає з боку законодавчої влади. А щодо якихось там впливових людей, які щось там коментували, то давайте подивимося поіменне голосування щодо урядової програми. Подивіться, хто разом з комуністами голосував «проти», хто сором’язливо витягував картки та тікав із залу, десь переховувався, а тепер усім розповідає, що забув картку вдома. Подивіться, хто з керівників фракцій натиснув не ті кнопочки, що решта представників їхніх груп, і ви зрозумієте, хто там впливовий, а хто ні.
— Сподіваюся, в мене буде нагода поставити ці запитання саме тим, про кого ви кажете, але хочу повернутися до кадрової ситуації навколо Кабміну. Під питанням енергетичний і гуманітарний віце-прем’єри, поки що не призначений голова «Нафтогазу» — чи це не означає, що навколо меморандуму досі тривають торги? Коли буде підписаний остаточний варіант цього документа і чи буде він взагалі підписаний найближчим часом?
— Я хотів би звернути увагу на кілька тез із цього документа. «Кабінет Міністрів України проводитиме консультації з представниками депутатських фракцій і груп більшості у Верховній Раді України щодо призначення і звільнення членів Кабінету Міністрів України... Кабінет Міністрів розробляє і попередньо узгоджує з профільними комітетами Верховної Ради і вносить на розгляд в першочерговому порядку проекти законів... Народні депутати, представники фракцій і груп запрошуються на засідання урядових комісій Кабінету Міністрів для узгодження позицій з конкретних питань». У мене одне запитання — кому цей документ більше потрібний? Уряду потрібний без сумніву, але парламент має бути у ньому зацікавлений набагато більше.
— Мені все ж таки здається, що на даному етапі він комусь дуже потрібний з інших причин...
— Відповім словами тих людей, які намагаються поставити підписання цього документу у залежність від якихось кадрових вимог. Так, меморандум не передбачений Конституцією. Це є лише добра воля уряду і парламенту. Але будь-які політичні вимоги навколо цього документу тим більше не відповідають Конституції. На мій погляд, це є гарна міна при поганій грі тих, хто намагався провалити програму діяльності уряду, тих, хто пробував пересварити прем’єр- міністра і президента, тих, хто пробував зробити все можливе, щоб у каламутній водичці ловити рибку, демонструючи всім іншим свою нібито принциповість, вимагаючи того, що ніхто так і не зрозумів.
— Ну добре, тоді останнє, більш філософське запитання — що тоді взагалі на вашу думку означає термін «солідарна відповідальність»?
— Це означає, що вперше Україна спробувала виробити механізми відповідальності уряду перед парламентом, відповідальності щоденної, щогодинної. Щоб вона не залежала від політичних уподобань, від того, чи проголосована програма діяльності уряду, чи ні. Щоб це нарешті стало нормальною контрольною функцією парламенту і відповідальною функцією уряду. З іншого боку солідарна відповідальність дала б можливість і уряду більш продуктивно вести роботу з депутатами в парламенті. Тоді б конкретні вимоги висувалися до уряду не лише щодо розробки програми, а до парламенту не лише щодо її схвалення. Мову можна було б вести і про подальшу спільну роботу над конкретними законодавчими актами. Вони мають бути заздалегідь узгодженими на рівні спільних комісій і вноситися до парламентського залу для голосування як єдина позиція парламентської більшості та уряду.
