— Сергію, мені здається, що людина, котра уже ввійшла якось до великої
політики, потім дуже важко з нею розлучається. Ви не сумуєте за парламентськими
пристрастями та дебатами? Врешті, де ви зараз ?
— Я й далі займаюся політикою, просто дещо за інших умов. Одна річ бути
в парламенті, інша справа мати там однодумців. Звичайно великої політики
мені не вистачає, бо в теперішній ситуації не можу повністю самореалізуватися.
І якби був з ними там, я, можливо, робив би певні речі трохи по-іншому,
аніж вони. Хоча, з іншого боку, може й непогано зробити невеличку перерву,
бо інколи наступає момент, коли корисно поспостерігати за деякими речами
не з середини, а з боку. Я, зрештою, досить часто буваю в парламенті сам,
пропоную свої варіанти вирішення якихось проблем. Пам’ятаю, як наші домашні
заготовки, які ми розробляли колись разом з групами Марчука чи Гетьмана,
потім у залі сприймалися нашими політичними опонентами неадекватно, й добре,
що ми були там і могли моментально реагувати на це. Звісно, такої оперативності
в мене зараз немає. Роль парламенту у житті держави дуже велика, оскільки
цей орган створює закони, за якими суспільство потім живе.
— Ви опинилися за бортом великої політики. Чи не допікають вас докори
сумління, що це сталося з вашої вини?
— Я вважаю, що наша партія зробила все можливе, аби набрати відповідну
кількість голосів. Очевидно, що причина нашої поразки в тому, що голоси,
які орієнтувалися на нас, в останній момент переорієнтувались на Партію
зелених. Взагалі Партія зелених — це феномен. Зараз ніхто з виборців «зелених
не» може згадати жодної їхньої передвиборної обіцянки. Всі пам’ятають вдалу
рекламу з зеленою травичкою та симпатичними дітьми, але ніхто не може пояснити,
як це стосується їх конкретно. Більше того, ніхто з виборців не знав, хто
входив у списки «зелених», і ніхто не міг назвати бодай одного лідера цієї
партії. Я вважаю, що в цьому разі сталося грубе зомбування людей завдяки
ідеальній рекламі.
— Але ж ви особисто ще балотувалися у мажоритарному окрузі в Запоріжжі.
Це ваш рідний округ, де вас вже усі знали...і така очевидна поразка.Чому?
— Я вважаю, що там була проведена абсолютно ідеальна операція Запорізькою
адміністрацією, й не без допомоги з Києва. Я навмисне йшов у свій округ,
бо був певен: у ньому я людям не байдужий. Попередні вибори показали, що
я набрав найбільше голосів. Цього разу мені це не вдалося. Я програв 604
голоси комуністові. Так, я опинився за бортом парламенту, але це й інша
ВР. Ця ВР є набагато цинічнішою й заполітизованішою, аніж попередня.
— А чи вона професійна ?
— Безперечно. Заяви про те, що вона непрофесійна — безпідставні. Мене
лякає зараз інше. Професіоналізм парламенту проявляється тоді, коли ця
якість приносить користь населенню. Парадокс України полягає в тому, що
при дуже високопрофесійному парламентові політичний цинізм заважає вивести
державу з кризи. Вміти високопрофесійно заробляти кошти на енергетичному
ринкові ще зовсім не свідчить про те, що це щось дасть державі, чи просто
елементарно — податки для бюджету. Усі знають, що газові трейдери податків
не платять, чудово їх уникають, зате вони сьогодні рівномірно представлені
в усіх фракціях. Так само можна сказати й про наших аграріїв, які професійно
вибивають для своєї сфери кредити, які потім можна не повертати. Але ж
у плані організації виробництва ці люди доводять, що вони абсолютні непрофесіонали,
на кого вони там нині не кричали б — на державу, на природу, на сонце чи
дощ. Це люди, котрі цілковито неспроможні організувати належним чином виробництво
сільськогосподарської продукції. Тому професіоналізм в умінні заробляти
гроші для себе, й професіоналізм у зароблянні грошей для держави — це різні
речі.
Там звичайно є люди, котрі хочуть вивести країну з кризи, але їх дуже
мало. У порівнянні з попереднім парламентом, їх набагато менше. Є категорія
людей, яка зробила собі бізнес, і чудово розуміє, що бізнес можна робити
й далі, але вже за допомогою депутатського мандату.
— Що б ви змінили в роботі ВР, якби були там?
— Я зробив би все, щоб Ткаченко не був обраний спікером. Я певен, що
моєї енергії, аргументів та роботи серед колег вистачило б для того, щоб
цього не сталося. Думаю, що в парламенті є достатньо більш фахових та достойних
людей, які б могли очолювати цей орган. Крім того, я не погоджуюся з думкою
про те, що очолити парламент мали шанси лише ліві. За правильної роботи
правих можна було б «просунути» їх кандидата. Я особисто віддав би свій
голос за Ю.Костенка, О.Лавриновича.
— Напередодні обрання голови ВР ви прогнозували саме лівого спікера.
Чому?
— Тому, що обрання лівого спікера було більш ймовірним. Я просто був
певен, що парламент ніяк не домовиться з приводу кандидата іншої орієнтації,
бо існує категоричне несприймання, наприклад, членами Руху членів НДП,
об’єднаними соціал-демократами — членів Руху та членів НДП разом узятих
і т. і. «Зелені», до речі, це фракція, яка є абсолютно контрольованою в
плані голосування, і мала би бути незацікавлена в обранні лівого спікера.
Але коли починаєш над цим замислюватися і вникати глибше, то починаєш розуміти,
що поведінка «зелених» у виборі спікера природна.. У цьому плані нам приклад
показує Російська Федерація. Розберімося ж! Наш Рабинович та їхній Березовський
—це люди, які належать до олігархів, котрі змогли створити свої економічні
та географічні імперії, виходячи з можливостей існування монопольних структур.
На нашій торішній зустрічі Чубайс стверджував, що врешті-решт крайні ліві
в нашому й у російському виконанні, які виступають за державну монополію,
щоб її потім використовувати так, як це робилося 70 чи 80 років тому, нічим
не страшніші від, на перший погляд, людей правих поглядів, але таких, які
ратують за приватні монополії.
На жаль, у нас робиться все для того, щоб закріпити цю монополію й розвивати
її далі. Але вернімося до «зелених». На перший погляд, за кого вони повинні
були голосувати? Ясна річ, що за будь-кого, лише не за крайнього лівого.
Але виявляється, що це не так. А чому? Тому, що тут збігаються інтереси
крайньо лівих і тих, хто себе до таких не зараховує, але є приватним власником
великих монополій. Вони знайшли фігуру Ткаченка, яка їх абсолютно влаштовує.
— Чи є зараз в Україні сили, які спроможні витягнути її з кризи?
— Ці сили нині є, але вони — в абсолютній меншості. Зараз більшість
прагне заручитися підтримкою то російського капіталу, то західного. Так,
підтримка потрібна, але це спрацює лише тоді, коли є чітка програма, яким
чином використати ці гроші. Той самий останній кредит, який нам надасть
МВФ у розмірі $2,2 млрд., треба використати розумно. В той час, коли буде
йти структурна перебудова економіки, яка так чи інакше призведе до того,
що буде зменшено податки, окремі підприємства доведеться закрити, а деякі
з них доведеться стимулювати та терміново відкривати, МВФівські гроші нам
би знадобилися. А коли перший транш хочуть використати виключно для того,
щоб не оголосити державу банкрутом через страшну політику роботи на ринку
ОВДП, то, на мій погляд, — це просто безглузде проїдання, й шлях у нікуди.
Замість того, щоб терміново боротися з політикою, яку проводили за цими
внутрішніми та зовнішніми позиками, що бралися під страшні відсотки, ця
політика стимулюється й далі. А кредит використовуватимуть для стабілізації
гривні. Це — прірва. І абсолютна більшість теперішніх парламентаріїв нічого
не змінить.
— Якими ви бачите результати майбутніх президентських виборів?
— Ліві мають мало шансів потрапити в фінал на президентських виборах.
Навіть якщо передбачати два тури виборів, то з лівого боку вийде в другий
тур Симоненко. З числа правоцентристів реальні шанси має Марчук, Кучма
та Ющенко. Звичайно переможуть праві, оскільки за Симоненка в Україні навряд
чи проголосує значна частина виборців. Але знову ж таки, якщо вийде Кучма,
то це не ліпший варіант, аніж Симоненко, оскільки ця людина уже себе вичерпала.
Ті можливості, які надані Президентові, не були ним використані. За чотири
роки можна було зробити багато всього корисного. Ця людина абсолютно нерішуча,
й оточила себе людьми, котрі ніколи не могли запропонувати конструктивних
схем державного господарювання. А ті люди, котрі ці схеми пропонували,
ніколи не були в фаворі у Президента. Тобто, такі кандидати як Симоненко,
Кучма — це знову кружляння на місці і жодних змін. Мені здається, що найпривабливішими
кандидатами в президенти можуть бути Марчук та Ющенко. Марчук, з його умінням
прогнозувати політичні речі та добре орієнтуватись у серйозних ситуаціях,
«тягне» на цей пост. Він розумний, дипломатичний, тобто такій людині варто
очолювати країну. Але один він нічого в державі не змінить. Потрібна команда,
причому команда людей його рівня мислення та діяльності — Ющенко, Пинзеник,
бо теперішнє його оточення дуже сумнівне.
На мій погляд, команда в складі Марчука, Ющенка та Пинзеника могла б
зробити реальні й суттєві зміни в державі, але, на жаль, у нас не завжди
обирають кращих..., тому хтозна, що нас чекає.
