Спочатку всі вирішили, що цю анонімку розсилала адміністрація Президента. Президент не заперечує, що він у принципі не проти, але запевнив спікера ВР, що не має до директиви жодного стосунку. Деякі керівники адміністрації Президента теж визнають, що вони за референдум, але знову ж таки нічого такого не писали. Прес-секретар Президента Олександр Мартиненко від їх імені перевів стрілки на Рух та НДП. Ті, в свою чергу, також за референдум, але заперечують можливість організації цієї «благородної справи» за допомогою органів державної влади.
Цікаво, що найактивніше збори з ініціювання референдуму про скасування депутатської недоторканності відбуваються в регіонах, де НДП має прямий стосунок до влади. У «вотчині» члена політради НДП Олега Дьоміна — в Харківській області — такі збори пройшли в 34 райцентрах, містечках та районах обласного центру, повiдомляє УНIАН.
Все відбувається абсолютно серйозно й точно за інструкцією: збори по 200 осіб, формування ініціативних груп, резолюції в Центрвиборчком. Присутні, переважно люди похилого віку, таврують «буржуїв» у парламенті. Оскільки київських ініціаторів акції важко назвати романтиками, можна припустити, що на сам референдум вони й не сподіваються. Ухвалений ще до прийняття Конституції закон про референдум є абсолютно мертвим нормативним актом. Хоча б тому, що в Україні вже просто фізично не існує президії Верховної Ради, а без її ухвали проведення референдуму просто неможливе. Відтак є два абсолютно не взаємовиключні варіанти, для чого заварили всю кашу. По-перше, збори за проведення референдуму фактично є безкоштовними агітзагонами кандидата на посаду президента Леоніда Кучми. Вони, звичайно, прямо за Леоніда Даниловича не агітують, але плавно переводять народний гнів з Президента на парламент. Уся політична кар’єра Кучми свідчить, що пошук винних, які заважають працювати, — його улюблений козир. Так було й за часів прем’єрства, й у попередній президентській кампанії. По-друге, пачки підписів стануть засобом морального тиску на депутатів. Мовляв, якщо ви за народ, прислухайтеся до його голосу й самі скасуйте свою недоторканність. І подібні заклики вже лунають. Як повідомляє кореспондент «Дня» Віктор ПУЖАЙЧЕРЕДА, консультативна рада регіональних організацій політичних партій Запорізької області звернулася до депутатів ВР з проханням скасувати недоторканність на третій сесій, яка почнеться у вівторок, аби не доводити до референдуму й заощадити народні гроші. При цьому зовсім не обов’язково пояснювати народу, що скасування недоторканності раніше п’ятої сесії є неможливим, оскільки зміна відповідної норми Конституції через процедурну складність потребуватиме не менше ніж 1,5 року.
Проте ідея референдуму, навіть муляжного, має один недолік, який ініціатори, схоже, недооцінили. Якщо референдум таки буде, протилежна сторона може винести на обговорення свої питання, які Президенту дуже не сподобаються. У тому ж Харкові комуністи з’явилися на збори й внесли свої питання — зняття імунітету з Президента, надання російській мові статусу другої державної та скасування інституту президентства в Україні. Організаторам довелося оголосити 3 зібрання зірваними, оскільки присутній народ почав голосувати й за це.
Набагато масштабнішу «відповідь Чемберлену» організували комуністи в парламенті. Перший заступник голови ВР, один із лідерів Компартії Адам Мартинюк визнав, що направлення на висновок Конституційного суду законопроекту, яким передбачено зміни до Конституції України, зокрема ліквідацію інституту президентства, «є одним з контраргументів» у відповідь на ініціативу адміністрації Президента про збір підписів за референдум щодо ліквідації депутатської недоторканності. Власне, намір комуністів також має мінімум шансів бути реалізованим, але для врівноваження президентської ініціативи цілком підходить.
Водночас чимало депутатів щиро готові значно обмежити свій імунітет. Це стосується як обраних у мажоритарних округах, так і партійців. Очевидно, цю проблему до наступних парламентських виборів все одно доведеться вирішувати. При цьому багато хто сподівається, що після обрання нового Президента «незручним» депутатам не треба буде боятися репресій чи провокації з Банкової, тож імунітет можна буде привести у відповідність до цивілізованих норм. Поки що приклад соратників О.Мороза, Л.Кравчука, Ю.Тимошенко (Боженар, Паливода, Сивульський) наочно демонструє, що може бути з людьми без імунітету.
