Однак суть залишається однією і тією ж: протистояння «за» і «проти» з усіх питань розділяється приблизно в таких же пропорціях, як мова видань: російських тут 223 видання, українських — всього 5, кримськотатарських — 8 ...
Як мінімум, троє мешканців Криму подали до місцевого суду Сімферополя позов про захист честі, національної гідності та відшкодування моральних збитків на газету «Крымская правда» і її редактора Михайла Бахарева, повідомляє Інтерфакс-Україна. Позивачі обурені статтею М. Бахарева «Ми повернемося до тебе, Батьківщино! Нотатки з конгресу співвітчизників у Москві», яку опубліковано в «Крымской правде» і яка стверджує, що ні української нації, ні української мови не існує. У своєму позові до місцевого суду Центрального району Сімферополя голова Кредитної спілки «Тавріка-21» та Сімферопольського районного відділення організації «Громадський контроль» Анатолій Сайчук зазначає, що згадані твердження ганьблять Україну, «є наклепом на весь український народ», принижують його честь і національну гідність. Позивачі також нагадують, що не варто називати «діалектом» державну мову України, статус якої закріплено Конституцією держави. Позивачі не хотіли подавати до суду відразу після виходу статті, щоб це не виглядало як передвиборна акція, і, спостерігаючи за подальшими публікаціями в «Крымской правде», звернули увагу на появу ще ряду «нетолерантних і ксенофобських матеріалів». Позивачі просять суд зобов’язати газету надрукувати спростування наклепу та стягнути з неї за завдані моральні збитки 1млн. грн., а з автора — 200 тис. грн. Наскільки правомiрні тут фінансові претензії — вирішуватиме суд. Але сам факт появи в Криму матеріалів, що ставлять під сумнів підвалини існування держави, свідчить про одне: сьогодні півострів ще з дуже великою натяжкою можна назвати частиною єдиного інформаційного простору країни.
Виїзне розширене засідання колегії Державного комітету з питань інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, яке відбулося минулого тижня у Сімферополі під керівництвом його голови Івана Чижа, показало, наскільки ця сфера в Криму є неблагополучною. Голова Верховної Ради Криму Борис Дейч про це сказав так: «Кримське співтовариство втомилося від прояву конфліктності, крайнього радикалізму, протистояння різних політичних сил. На жаль, часто виразниками подібного радикалізму виступають засоби масової інформації. Ми ж проголошуємо політику здорового глузду, діалог між усіма політичними та суспільними силами, усвідомлення необхідності солідарної відповідальності всіх гілок влади перед жителями Криму, перед громадянами України…» Що потрібно, щоб засоби масової інформації на півострові припинили «війну» і стали чинником згоди, а не розбрату?
Можна навести безліч прикладів «кримських інформаційних воєн», які перманентно спалахують на сторінках газет та в ефірі місцевих телерадіостанцій: за і проти української мови, за і проти української освіти, за і проти українських підручників, за і проти інтересів Успенського монастиря, за і проти статусу корінних народів, за і проти УПЦ Київського патріархату, за і проти встановлення тих чи інших пам’ятників, за і проти одноканального бюджету, за і проти існування меджлісу кримськотатарського народу, за і проти різних фактів з історії Криму, за або проти українських паспортів і, відповідно, громадянства, за або проти навіть такого, здавалося б, приватного і вже вирішеного питання, як слід писати: «в Україні» чи «на Україні»… Список можна ще довго продовжувати. Однак суть залишається однією і тією ж: протистояння «за» і «проти» з усіх питань розділяється приблизно в таких же пропорціях, як мова видань: російських тут 223 видання, українських — всього 5, кримськотатарських — 8. Це за статистикою Кримського комітету з питань інформації. І важко зрозуміти, де тут логіка: адже, за його ж інформацією, в Криму зареєстровано понад 800 видань, а реально виходять 684. Якими мовами виходить решта? Хоч можна бути повністю впевненими, що вони виходять аж ніяк не українською чи кримськотатарською мовою, а більшість — все тією ж російською, просто число навмисно зменшене чиновниками, щоб здавалося хоча б разючим, але не шокуючим. Бажання прикрасити мовну картину простежується у всіх документах комітету і колегії: наприклад, виданнями українською мовою явно для кількості (щоб поставити цифру «5»!) називаються газети «Будьмо», «Джерельце», «Кримспорт», хоч це все складові частини (вставні шпальти) однієї і тієї ж газети «Кримська світлиця», які не мають окремих редакцій. На жаль, при всій повазі до цієї газети, не можна також погодитися із ствердженням комітету, що вона «має найбільший вплив у Криму». Чиновники від інформації явно видають бажане за дійсне: тиражем у 3 тисячі примірників, не маючи власного приміщення, транспорту, при жалюгідному фінансуванні, при малому форматі, «Кримська світлиця» первісно не може на рівних не те що конкурувати з масою російськомовних видань, що ідеологічно їй протистоять і виходять десятками тисяч примірників, не має сил «впливати» на ситуацію, але часом не може і просто відповісти на антидержавні або антиукраїнські випади деяких із них, які відзначаються особливою нелюбов’ю до всього українського. І хоч цим відзначаються далеко не всі російськомовні газети, але все ж справдi об’єктивні видання, які заслуговують звання ЗМІ, а не бойових політичних листків або вісників, у Криму можна перерахувати по пальцях. Тому давно назріло питання не тільки про благополуччя в кримському інформаційному полі, але воно є, по суті, питанням про інформаційну безпеку України на кримському просторі. Чи є політична воля кримської влади змінити ситуацію, і чи буде сприяти цьому виїзна колегія?
Парламент і уряд Криму останнім часом зробили великий крок уперед. Відбулася переорієнтація пріоритетів влади щодо ЗМІ. Сергій Куніцин говорив, що «переконаний, часи не тільки прямого, але і прихованого інформаційного протистояння Криму і України вже в минулому». За його словами, необхідно «обговорити з кримчанами необхідність розвитку власної гордості рівноправного регіону єдиної держави Україна. Тут і відповіді на запитання про наш бюджет, про нашу управлінську самостійність». Сергій Куніцин сказав, що «сучасні демократичні закони не дозволяють заборонити деяким газетам лякати кримчан українізацією, створювати негативне ставлення до державної мови та символіки, сварити нас із центральними органами влади України», однак, переконаний прем’єр, «створити умови для присутності в інформаційному полі конструктивної думки з усіх цих питань цілком у наших силах». Сергій Куніцин говорив на засіданні колегії про необхідність покласти край «інформаційній анархії». «Вважаю доцільним будувати інформаційну політику влади не на управлінні інформацією і навіть не на спробах управляти ЗМІ, а на управлінні державними або республіканськими програмами.»
Голова Рескому з питань інформації АРК Михайло Рогожин говорив: «Плачевний стан друкованих і електронних ЗМІ — це один із найсерйозніших чинників виникнення конфліктності в Криму». Він сказав, що спеціальні програми внесуть позитивні зміни в інформаційний простір Криму, і повідомив, що створено групи провідних учених Криму на теоретичне опрацювання 4-х інформаційних програм, які будуть представлені громадськості вже в липні на спеціальних «круглих столах». Він уточнив, що до участі в «круглих столах» спочатку будуть залучені кримські експерти і вчені, а потім — представники політичних груп і партій, політологи.
За словами Михайла Рогожина, «бюджетна стаття на ЗМІ цього року не перевищує обороту сусіднього продовольчого магазину», але надалi можливі зміни. «Результат співпрацi вчених, політиків, депутатів буде внесений до сесійної зали вже у вигляді конкретних рядків до бюджету», — підкреслив він.
Крім іншого, голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин запропонував створити інститут «омбудсменів преси — незалежних аудиторів, які виступають як своєрідні третейські судді у відносинах влади та преси і спираються на українське законодавство і міжнародний досвід демократичних країн». Він розцінив відносини влади і преси як «не завжди рівні». За його словами, «з’ясовувати стосунки, встановлювати істину часто доводиться в суді з усіма випливаючими звідси моральними і матеріальними витратами». Омбудсмен преси міг би допомогти вирішити проблеми без суду. Сергій Куніцин назвав ідею введення цього інституту «дискусійною», але вважає, що вона «знайде достатньо прихильників в Україні і буде підтримана європейськими інститутами преси».
Голова Державного комітету з питань інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України Іван Чиж на засіданні колегії також сказав: «На жаль, можу оцінити, повірте моєму професіоналізму, якість видань у Криму як досить середню». За його словами, часто «робота йде, як і в багатьох інших регіонах, на смажених фактах, на чорнусі». «Простіше винести на першу шпальту вбивство або згвалтування, ніж виїхати в поле і розібратися, як ідуть справи з урожаєм», — сказав Іван Чиж. Такі підходи «примітивізують журналістів», «багато районних видань Криму, зазначив голова Держкомінформу, нагадали йому «бойові листки 30-х років», а деякі газети міськрад він «взагалі б не назвав газетами».
Кримська автономія — не виняток. Аналогічна ситуація в Севастополі, який є, як відомо, самостійною адміністративною одиницею. «Розвиток інформаційного простору Севастополя також іде нецивілізованим шляхом», — говорив на засіданні колегії генеральний директор Севастопольської МТРК Іван Левченко. Він навів приклад того, як при перерозподілі часу мовлення на обох державних міських каналах стало домінувати мовлення… ОРТ Росії. «А якщо врахувати, — сказав він, — що на кабельному телебаченні в місті також домінує концентратор, побудований на гроші уряду Москви, що транслює, відповідно, російські програми, то ситуацію в міському інформаційному просторі можна назвати інформаційною інтервенцією…»
Чи скоро зміниться ця ситуація? Чесно кажучи, віри в це у всіх кримчан мало. І ось чому. Як відомо, минулого року у Києві вже було засідання колегії Держкомінформу, на якому становище в інформаційному просторі Криму було розглянуте аналогічно тому, як і цього разу. Згідно з її рішенням, Кримський культурний центр підготував і запропонував проект програми розвитку україномовних ЗМІ, відбулася ціла серія «круглих столів» тощо. Але далі розмов справа не пішла. За 10 років незалежності україномовні ЗМІ автономії із республіканського бюджету не отримали жодної копійки, в той час як російськомовні видання щедро фінансуються, кошти на видання отримують різні товариства, які, м’яко кажучи, не відрізняються толерантністю до інших організацій і до своєї держави. А програма розвитку україномовних ЗМІ так і не була запропонована Рескомінформом уряду автономії і не була прийнята. Тепер Держкомінформ підготував проект постанови Кабінету Міністрів з цього питання, однак чи буде вона прийнята, а потім і виконана — це ще питання…
