Недільне інтерв’ю прем’єра телеканалу ICTV для багатьох стало несподіванкою. Очевидною була спроба зробити його дещо неофіційним. Янукович виглядав як проста та доступна людина, яка в той же час була стурбована державними справами.
Однак ця демократична стилістика серйозно дисонувала з сенсом месиджів, які озвучив прем’єр протягом майже годинного телеінтерв’ю. Про це розмірковує директор Інституту глобальних стратегій Вадим КАРАСЬОВ для www.pravda.com.ua. Перше, що привертає увагу (і не тільки в даному інтерв’ю) — це часте вживання прем’єром риторики «сильної руки», міцного хазяїна і т. ін. Досить помітно, що категорії «наведення порядку», «стабільності» стали дуже популярними в лексиці прем’єра.
Взагалі останнім часом Віктор Янукович став привносити в українську політику таке собі путінське розуміння демократії — нещодавно він висловився про те, що «демократія це насамперед порядок». Але навіть у цьому контексті кидались в очі погрози повідбивати руки тим, хто «заважає працювати». Агресивність риторики прем’єра дає зрозуміти, що прем’єр чітко відчуває суспільний запит на «сильну руку». І намагається грати в рамках суспільної кон’юнктури.
Дійсно, постреволюційна і постреформенна Україна в розумінні звичайного громадянина — це в першу чергу країна політичного хаосу і нестабільності. Але Янукович розуміє та інтерпретує цей запит дещо своєрідним чином. Навряд чи під порядком більшість українців розуміє саме номенклатурно-господарський стиль і агресивну авторитарну риторику. Але це проблеми іміджмейкінгу та власного розуміння Януковичем українського менталітету. Крім того, є ще проблеми політичних перспектив. І в цьому плані інтерв’ю несе набагато більше інформації.
По-перше — команда ПР усвідомлює, що дійшла у власній політичній стратегії до певної межі. Ситуація, в якій зараз опинилася ПР, — це глухий кут, «регіональні» стратеги чомусь не врахували фактор спротиву «матеріалу». І нехай він не є поки що активним, але подальший рух по лінії владної експансії принаймні на сьогодні загальмовано. І об’єднання НУ та БЮТ, як би воно не сприймалося, стало не останнім фактором в цьому сенсі.
По-друге, ПР зараз ризикує об’єднати всіх проти себе, як це вже було в українській історії з «Громадою» або СДПУ (О). Вже сьогодні ПР має більш ніж різновекторну опозицію — нещодавно про опозиційність до уряду Януковича заявила навіть Наталія Вітренко. Зрозуміло, що навіть з ресурсами ПР «війна проти всіх» може закінчитись для неї як мінімум відстороненням від влади.
Отже, алгоритм, за яким необхідно було отримати посаду прем’єра за будь-яку ціну, щоб потім решту повноважень просто «перетягнути», вичерпав себе. Поки що заблоковані можливості гри з БЮТ, тобто втрачено ресурс «антивето».
Сьогодні регіоналам потрібний якісний ривок. Зробити це можна двома шляхами: або отримати посаду Президента, або ж нейтралізувати її як владний інститут. Обидва месиджі були чітко озвучені Януковичем.
Перший — стосовно можливості обрання президента в парламенті (і навіть збільшення президентської каденції), якщо Ющенку це буде потрібно. Ціною повинна стати відмова від «дестабілізуючих дій», тобто — дистанціювання від опозиції і фактично — гра на Партію регіонів в статусі символічного голови держави.
Другий полягав в тому, що на випадок відмови від цього сумнівного «пряника» заготовлено два потенційних «батоги» — або домовленості з опозицією, або власний «президентський похід» Януковича в 2009 році. Незважаючи на загальну тональність пропозицій, неважко помітити, що з боку прем’єра є намір вибудувати саме довгостроковий пакет розміну.
Янукович пропонує як мінімум гарантії президентства в обмін на гарантії прем’єрства . Але ж повторимось — президентства номінального.
В цьому сенсі цікаво, що Янукович усіляко підкреслює свою виключну роль у ПР як гравця, що начебто реально керує ситуацією і настроями в партії і коаліції. Начебто саме він переконав коаліцію залишити президентських міністрів, виступав за широку коаліцію, навіть за прем’єрства Єханурова, лобіював та вмовив коаліцію голосувати за Луценка і т.ін.
Питанням залишається — чи є ця гра консолідованою тактикою ПР, або ж мова йде про власну гру Януковича. Прем’єр позиціонує себе як єдиний канал і єдиного гаранта досягнення домовленостей і з партією, і з коаліцією. Він дає зрозуміти, що не варто шукати шляхів «в обхід» нього. Однак об’єктивно Янукович перебільшує власну роль у цих процесах.
Дещо перебільшує свою роль прем’єр і в Кабміні, і в державі, коли називає себе головою виконавчої влади. Так, Кабмін є дійсно вищим органом виконавчої влади. Однак, за Конституцією, до якої апелював у цьому випадку Янукович, «прем’єр- міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України» (ст.114). Тобто фактично прем’єр є просто «першим міністром».
До речі, уряд так і не запропонував, а ВР так і не затвердила жодної програми, так що формально вони манкірують своїми прямими конституційними обов’язками. До речі, за цією обмовкою читається бажання видавати бажане за дійсне. А також реальні проблеми Януковича — йому не вистачає влади.
Не виключено, що прем’єр уже сьогодні розуміє, що парламентсько-президентська (за буквою конституційних змін) і навіть прем’єрська (по факту) республіка не дають йому бажаних обсягів повноважень і впливів.
З його позицій гра розуміється як навіть безпрограшна — або посада президента, або ж посада прем’єра, яку він уже має. Але не факт, що саме так уявляють собі цю гру в самій Партії регіонів.
Що ж таки сказав (незалежно від свого бажання) Віктор Янукович в сухому залишку?
По-перше, він явно має президентські амбіції, без яких його влада позбавлена впливу скажімо в тій же зовнішньополітичній сфері. Саме тут його «крила підрізані». Але тоді необхідний і «свій» прем’єр, якого він міг би вважати, незалежно які в кого повноваження за Конституцією, таким собі першим заступником президента. Або ж — відіграти політичну реформу, найпалкішими поборниками якої сьогодні є коаліція і Кабмін. Хоча на сьогодні Янукович віддає перевагу прем’єрській «синиці» перед президентським «журавлем».
По-друге, прем’єр явно не хоче дострокових парламентських виборів, хоча і не боїться їх.
І по-третє , слід пам’ятати, що погрозлива риторика проскакує у Віктора Януковича в непрості періоди його життя — а саме, коли він втрачає впевненість і відчуває загрозу власним позиціям.
