На жаль, однозначну відповідь на це запитання поки що не можуть дати навіть німецькі економісти. Передвиборна кампанія Соціал-демократичної партії була досить активною та привабливою. Але обстоюючи необхідність змін, соціал-демократи зосереджувались не на деталізації того, що вони мають на увазі під цими «змінами», а на особі Гельмута Коля. Економічна програма Шрьодера містить суперечливі ідеї з певним ухилом уліво. Серед обіцяних заходів — відмова від реформи соціального та пенсійного забезпечення, невелике зниження податків для корпорацій і приватних осіб за рахунок сильного підвищення акцизу на бензин.
Дії Шрьодера на посаді прем’єр-міністра Нижньої Саксонії також навряд чи можуть стати хорошим показником напряму його майбутньої політики як канцлера Німеччини. Свого часу він пропонував відкласти введення єдиної європейської валюти, пізніше змінив свою думку. Будучи членом ради директорів корпорації Фольксваген і знаючи великий приватний бізнес, Шрьодер, попри це, активно використовував державні гроші для захисту збанкрутілих підприємств, розміщених на території Нижньої Саксонії. Команда Шрьодера поєднує консервативних соціал-демократів із традиційними вимогами розширення впливу держави й підприємця-мільйонера з радикальними реформістськими позиціями.
Якщо додати до цього списку деякі «карколомні ідеї» партнера соціал-демократів за урядовою коаліцією — Партії зелених, як наприклад, їх вимога виходу Німеччини з НАТО, стає зрозуміло, чому німецькому бізнесові так важко спрогнозувати дії нового уряду. А шкода, оскільки саме тепер Німеччина потребує сильного уряду, націленого на реальні реформи.
Німецька економіка й нині залишається надзвичайно продуктивною. Ми прекрасно знаємо про високу якість багатьох товарів, які там виробляються. Однак вже зараз високі податки, різноманітні бюрократичні бар’єри, зарегульований ринок праці, великі державні субсидії збанкрутілим підприємствам створюють для німецької економіки багато проблем. Безробіття є майже вдвічі вищим, аніж у Великій Британії. Середній німецький робітник коштує 28 доларів за годину, тоді як його американський колега — лише 18. Можна здивовано запитати: «А що в цьому поганого?» Перш за все, не йдеться про те, що німецький робітник є багатшим за свого американського колегу, оскільки велика частка цих 28 доларів йде до державної скарбниці в формі податків і нарахувань на зароблену платню. Німецький робітник насправді може розраховувати на вищу, ніж у США пенсію чи соціальну допомогу. Проте це має свою ціну — німецькі підприємства змушені збільшувати виробничі затрати, що очевидно зменшує їх прибутковість та знижує конкурентоспроможність. У глобалізованій економіці німецькі корпорації знайшли легкий спосіб боротися з цим — вони просто відкривають підприємства в інших країнах, створюючи нові робочі місця за межами Німеччини. Минулого року чистий відтік капіталу становив 34 млрд. доларів, що втричі більше, ніж 1994-го. Німецьке економічне диво, яким захоплювався весь світ протягом кількох десятиріч, почало згасати. І на жаль, попередній правий уряд Гельмута Коля майже нічого не зміг зробити для вирішення цих проблем, розплатившись за це поразкою на виборах.
Тут може виникнути справедливе запитання, чи не є втеча німецького капіталу вигідною для України, адже якась його частина може знайти собі місце саме в нас? Відповідь є все-таки негативною, оскільки більшість німецьких підприємств навіть до кризи не розглядали Україну як місце розташування своїх виробничих потужностей. Країни Центральної Європи, особливо Польща, Чехія та Угорщина, пропонують значно привабливіший інвестиційний клімат. Отже, Україна не виграє багато від економічних проблем у Німеччині. Навпаки, ми можемо виграти набагато більше, якщо німецький ринок буде зростати й стане відкритішим для нашого експорту. Ми зможемо виграти набагато більше, якщо єдина європейська валюта буде сильною, що знизить відсоткові ставки в світі й зробить іноземні інвестиції менш ризикованими. Саме відсутність великого дефіциту державного бюджету в Німеччині матиме величезний вплив на «євро» й відсоткові ставки в Європі. Україні потрібні сильні німецькі підприємства, здатні йти на ризик, владаючи кошти в нашу економіку, здатні створювати й передавати свої технології та управлінські знання.
І все ж сильна німецька економіка потрібна, в першу чергу, німцям. Голосуючи в неділю проти Гельмута Коля, вони вимагали, перш за все, активнішої політики уряду щодо зниження безробіття. Щоб задовольнити цю вимогу, соціал-демократи Німеччини можуть обрати один з двох варіантів. Один шлях — це йти на зниження податків, рішуче реформувати систему соціального забезпечення і дерегулювати ринок праці. Будучи непопулярними на початку, такі кроки можуть стимулювати вирішення глибинних структурних проблем німецької економіки. Про це свідчить досвід подібних реформ у Великій Британії, Нідерландах та США. Саме таким шляхом в тій чи іншій мірі йдуть ідеологічні колеги німецьких соціал-демократів — нові демократи Білла Клінтона й нові лейбористи Тоні Блера. Інший варіант — здійснювати типову для традиційних («ненових») лівих політику підвищення податків і створення робочих місць у державному секторі через масовані урядові видатки. Цей вибір є нелегким. За Шрьодером пильно спостерігатимуть не лише українські соціал-демократи. Зважаючи на вагу німецької економіки, від ухвал цього уряду Німеччини багато в чому залежатиме, якою ввійде Європа, включаючи Україну, у нове тисячоліття.
ДО РЕЧІ
Перемога німецьких соціал-демократів на парламентських виборах прискорить процес загальноєвропейської інтеграції, вважає лідер СДПУ(о) Василь Онопенко: «Німецькі соціал-демократи завжди були палкими прихильниками будівництва єдиної Європи й приділяли особливу увагу залученню до нього східноєвропейських держав». На цьому тлі, як повідомляє прес-служба СДПУ(о), самій Україні вкрай необхідна активна зовнішньополітична позиція, яка дозволила б нашій державі стати не тільки спостерігачем, а й активним членом будівництва загальної Європи.
Важливим кроком на цьому шляху В. Онопенко назвав створення в парламенті позафракційного об’єднання «Об’єднана Європа», головним завданням якого є сприяння інтеграції України в загальноєвропейські структури.
№186 30.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
