«День» продовжує обговорення перших кроків влади-2005. (Див. також номери від 6 та 11 травня.) Сьогодні дії нової команди оцінюють наші експерти в регіонах України. Якою бачать нову владу за межами столиці?
ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА
Володимир ДЕРГАЧОВ, професор, політолог (Одеса):
— Перше відчуття від спостереження за діями уряду за ці сто днів — влада відчуває гострий дефіцит часу. Невизначеність із політичною реформою та майбутні парламентські вибори примушують її працювати в умовах жорсткого цейтноту. Тому багато починів влада не доводить до логічного кінця, кидає на півдорозі. Це, мабуть, перше та найнеприємніше враження від перших ста днів правління нової влади. Я розумію, що чудес не буває. І демократи нинішні не настільки радикально відрізняються від «демократів» учорашніх, як цього ми б усі хотіли. Кардинальної зміни поколінь не сталося. Нинішня влада, як і раніше, намагається керувати економікою в ручному режимі. Тимошенко спочатку примушує власників нафтових компаній встановити фіксовані ціни, потім тими ж методами намагається знизити ціни на м’ясо, загрожує губернаторам позбавленням посади. Про які ринкові відносини можна говорити в такій ситуації? Про яку демократію? Це другий негативний момент. На самому початку своєї діяльності на посаді прем’єр-міністра Тимошенко заявила, що через сто днів народ України житиме краще. На мій погляд, найвдаліше на це висловлювання відреагував один із членів німецької аналітичної групи, яка працює при Кабміні. Коли його попросили прокоментувати слова Тимошенко, він сказав: «Звісно, зміни на краще будуть. Настане літо, потеплішає, люди це відчують».
І, нарешті, третє. На мій погляд, головне завдання нового уряду, який спустився з трибун Майдану, — конвертувати політичний результат у якість життя своїх громадян. А це завдання довготривале, що вимагає серйозних підходів і рішень. А в уряду сьогодні на першому місці стоїть зовсім інше завдання — зберегти владу. Заради його рішення доводиться жертвувати багато чим, якщо не сказати — всім. У результаті може вийти, як у тій народній приказці: «За двома зайцями погнався — жодного не піймав».
Олександр ФОРМАНЧУК, політолог (Крим):
— Внутрішню політику нового уряду України можна оцінити позитивно тому, що він активно взявся за проведення системних реформ як у економіці, так і в соціальній сфері. Уряд не просто розчищає «авгієві стайні», які він отримав від режиму Кучми, а й діє цілком послідовно. Звісно, цей процес дуже болісний, він має свої недоліки. Найслабшою ланкою в роботі є поспішні призначення, в результаті уряд, на мій погляд, не є єдиною командою, яка не потребує навіть налаштовування. Звичайно, притирка буде завжди, і помилки будуть завжди, але ми вимушені зазначати, що з боку уряду допущені кроки не зовсім адекватні з погляду світової кон’юнктури цін, наприклад, на сільгосппродукцію та на нафтопродукти. Вимагають послідовніших підходів і економічні зв’язки внутрішніх структур із зовнішніми економічними інститутами. Безперечно, можна наводити різні недоліки, але підкуповує те, що уряд Тимошенко демонструє завидну завзятість у бажанні зламати інерцію ще пострадянських господарських механізмів. Нова держава може відбутися лише при зламі господарської спадщини Кучми, для якої було характерне заколисливе та спрощене уявлення про владу й економічні механізми. Все значно складніше, ніж здається, й уряд починає це розуміти. Це добре.
Валерій САВИН, ректор Запорізького національного університету:
— Я би дав першим ста дням таку оцінку — є хороша ідея, але не завершена її реалізація. Ми чекаємо чогось більшого, але воно чомусь не здійснюється.
Андрій ЗОЛОТАРЬОВ, керівник аналітичного центру «Третій сектор» (Дніпропетровськ):
— Сто днів перебування при владі нового керівництва країни можна порівняти з медовим місяцем. Було багато самолюбування, прагнення показатися на людях, але поки говорити про систематичну роботу з реалізації тих серйозних заявок, що були зроблені під час виборів, не доводиться. Ситуація в чомусь нагадує початок «перебудови» в Радянському Союзі — М. Горбачов їздив до «закордонів», нарощував там свою популярність, а вдома тим часом нагромаджувалися та нагромаджувалися проблеми.
Насамперед не вселяє жодного оптимізму становище в українській економіці — відбувається зростання цін, розкручується інфляція, а спроба нівелювати її з допомогою ревальвації гривні та зниження курсу долара завдала сильного удару по середньому та малому бізнесу, активним верствам населення, які на виборах підтримували В. Ющенка. Його електорат вперше відчув себе обдуреним, адже в людей безсовісно вилучили заощадження й обігові кошти, які вони тримали в доларах. Це величезний мінус нової влади. Цікаво, що уряд Ю. Тимошенко, по суті, пограбував електорат В. Ющенка для того, щоб задобрити колишній електорат В. Януковича — забезпечити високі пенсії, зарплати бюджетникам, допомоги потребуючим категоріям населення. Складається таке враження, що Ю. Тимошенко перед парламентськими виборами взяла орієнтацію на новий сектор електорату. Тепер не В. Янукович, а вона є главою уряду, який роздає подарунки для того, щоб здобувати бали на майбутніх виборах до парламенту та місцевих рад. Проте навряд чи така політика дасть бажані плоди, зате вона здатна підірвати довіру до Президента В. Ющенка.
Поки що, як свідчать соціологічні опитування, люди завмерли в очікуванні — вони чекають обіцяних змін, але їхній терпець поступово уривається. Невдоволення викликає не лише економічна політика, а й відсутність на місцях обіцяної боротьби з корупцією, що загалом нагадує бурю в тайзі — шум йде верхами, а внизу все тихо та спокійно.
Схоже, що й сам В. Ющенко, ставши Президентом, починає поступово змінювати свої політичні орієнтири. Принаймні створення нової «партії влади» — Народного союзу «Наша Україна» — нагадує про практику колишніх часів, а ідея формування провладного блоку на майбутніх виборах з участю партій Президента, прем’єра та голови Верховної Ради дуже схожа на ситуацію з блоком «За ЄдУ!». Буде зовсім анекдотично, якщо список знову очолить В. Литвин. Водночас складається таке враження, що Президент починає дистанціюватися від О. Мороза. Лідера соціалістів не лише не запрошують до єдиного блоку, а й, судячи з останнього висловлювання Президента, він не збирається поспішати з реалізацією домовленостей щодо політреформи. Одним словом, коаліція, що сформувалася навколо В. Ющенка на президентських виборах, за сто днів його перебування при владі не поміцнішала, а виниклі в ній тріщини дадуться взнаки на вибоїнах, без яких у політиці не обходиться.
ЕКОНОМІКА
Фелікс КОБРИНСЬКИЙ, підприємець, голова Спілки громадських організацій «Злагода» (Одеса):
— Про економічну діяльність уряду Тимошенко я можу сказати лише словами американського поліцейського: «Назвіть хоч один факт на свій захист». На жаль, в економіці новий уряд не досяг успіху в жодній галузі. Я взагалі вважаю, що прем’єр Тимошенко — це велике нещастя для України. Бо вона не просто поганий економіст, а дуже поганий економіст. І її команда також не відзначилася особливими заслугами в цій галузі. Пан Пинзеник вже давно випробовує країну на міцність розкручуванням інфляції. Пан Терьохін грає в такі експерименти з 1996 року. Результати їхньої діяльності, гадаю, ми дуже скоро відчуємо на власній шкурі.
Усі ці популістські кроки зі зниження цін на м’ясо, встановлення цін на пальне на два тижні — це ні що інше, як визнання власної профнепридатності. Я вже не кажу про соціальні гарантії, закладені до нового бюджету країни: виплати й обіцянки своїм громадянам, в основі яких не закладений жоден реальний економічний показник. Усе це відбувається, на мій погляд, у результаті абсолютно безплідних спроб уряду та Президента схрестити соціалістичну та ліберальну ідеології. Абсурд, який може обернутися цілковитим крахом економіки.
Щоб врятувати ситуацію, нам сьогодні слід відмінити зміни, внесені до бюджету, але на це ніхто не піде. Або хоч би прийняти кілька протекціоністських законів, які захищають діяльність підприємців і виробників від втручання держави. І все-такии є один позитивний факт діяльності нового уряду — здійснюючи тисячі помилок, вони все ж таки намагаються щось змінювати в нашій системі.
Василь НЕЧИПОРЕНКО, підприємець (Запоріжжя):
— Судячи з того, що Президент України Віктор Ющенко поставив 12 балів за роботу уряду, очолюваного Юлією Тимошенко, можна зробити висновок, що все в нас гаразд. Але я, як і мої друзі, колеги, далекі від такої думки. Сьогодні новий уряд має ще великий кредит довіри. Але незабаром він може вичерпати себе. Адже ті обіцянки, які він давав, сьогодні не виконують на всі «12 балів». Звісно, добре, що багато уваги приділяють соціальним проблемам, але для розвитку суспільства цього недостатньо. Необхідні конкретні кроки зі зміцнення економіки. Хіба на користь пішло рішення про ліквідацію спрощеної системи оподаткування? Це відчутний удар по підприємцях, які займаються малим і середнім бізнесом. Адже в усьому світі саме вони є головними наповнювачами бюджету. «Ударом у спину» стало різке падіння курсу долара. Багато людей через це втратили чималі суми. Ціни на імпорт, усупереч обіцянкам, залишаються стабільно високими, а вітчизняний товаровиробник як зводив кінці з кінцями, так і продовжує. Хотілося б побажати новому уряду — менше обіцянок, а більше конкретних справ.
Михайло НЕМОВ, голова Хмельницької міської спілки підприємців і промисловців:
— На жаль, уряд скривдив своїх недавніх найпалкіших прихильників — представників малого і середнього бізнесу. Передусім — малого. Зокрема тим, що змінилася система оподаткування. Тепер підприємці не можуть економічно спланувати свою роботу. Якщо раніше складалася програма на 500 тисяч гривень грошового обігу за рік, то вже треба або скорочувати виробництво, або скорочувати послуги, або скорочувати торгівлю — у будь-якій сфері. Це тягне за собою скорочення робочих місць. Звідси — масове незадоволення.
Багато економічних рішень ухвалюється, як мовиться, зопалу. З тим же доларом. Мабуть, ні для кого не є таємницею, що це — поступка нафтотрейдерам. Народові ж розказують про щось інше. Буцімто зміцнили гривню. По цінах бачимо, як вона, наша вітчизняна валюта, зміцніла. Тому зусилля нової влади у соціальній політиці зводяться нанівець. Так воно є, на жаль.
Імпорт м’яса, аби зменшити ціни, — то разова акція. Бажаного результату не дасть. Ліпше уряд спрямував би зусилля та інвестиції на організацію промислового виробництва яловичини і свинини. Бо собівартість вирощування бичків і свиней у селянських хлівах дуже висока. До речі, таким чином зменшився б і рівень безробіття на селі, що став катастрофічним.
Зрозуміло, що урядові Юлії Тимошенко доводиться виконувати передвиборні обіцянки... Віктора Януковича. Як кажуть агрономи, не сіяти, а пересівати. Складається враження, що міністерства, які відповідають за економічну політику, не прогнозують результати рішень, не впливають на перебіг подій. Отож сіють тільки сумніви щодо свого професіоналізму. Бажаю урядові глибше думати, передбачати можливі наслідки своїх кроків.
Леонід МИХАЙЛОВ, голова селянського фермерського господарства, Житомир:
— Мені подобається як Президента Віктора Ющенка зустрічають всюди, особливо на Заході, в тих же Сполучених Штатах, наприклад.
Загалом я від влади і раніше не залежав і зараз мало залежу. Наприклад ніколи не отримував і не отримую дотації на вирощуваних бичків — все одно надурять на 30-40%. Зараз разом з партнерами ми маємо 44 телят зарубіжної селекції, до літа доведемо їх як по науці до 400 кг і здамо. Це ті ж гроші. У мене нема багато ні доларів, ні гривень, і я ніколи не бігав їх скуповувати. Тому ревальвація гривні мене не турбує. А ось те, що міністр сільського господарства Олександр Баранівський привселюдно заявляє, що виступає проти купівлі-продажу землі, це погано. У нас на Житомирщині близько 1 мільйона 500 тисяч гектарів орної землі, а обробляється зараз лише 500 тисяч га, на інших площах вже виростають берези і вільхи. У північній частині області 1 га такої землі можна продавати за ціною 100 доларів США, і це буде нормальна ціна. Але радує те, що кількість тих, які виступають за дозвіл торгівлі землею, впевнено збільшується.
Не подобаються прагнення нової влади до проведення реприватизації. Це біда, тому що багато іноземців, які везли до нас мішки з грошима для інвестицій, зараз потихеньку повертають назад. Окремих діячів місцевої влади, колишнього фермера а нині голову Житомирської райдержадміністрації Валерія Колосівського, наприклад, я поважаю, але в багатьох інших районах до керівництва прийшли люди без своєї команди.
СВОБОДА ІНФОРМАЦІЇ
Леонід КАПЕЛЮШНИЙ, письменник, журналіст (Одеса):
— На мій погляд, у нас дещо деформоване поняття свободи слова. Хто хотів писати вільно, писав вільно завжди. Хто хотів писати під «темники», писав під «темники». Свобода — це всередині нас. І жодним декретом її заснувати не можна. Що стосується обіцянок нової влади щодо свободи слова, то, вважаю, вона поки що їх виконує. Темників немає. У кожного телеканалу є своя інформаційна програма, де вони говорять те, що вважають за потрібне. Різниця тільки в якості подачі цієї інформації.
Крім того, існують три кроки до свободи слова. Перший — журналісти пишуть те, що вони вважають за потрібне, оцінюють ситуацію так, як вважають за потрібне. Тут все питання полягає в об’єктивності освітлення. Крок другий — влада читає і слухає те, що пишуть журналісти, аналізує це і робить з цієї інформації висновки. Тут ще владі вчитися і вчитися. І нарешті, крок третій — це абсолютно вільне і незалежне функціонування комунікативних систем. Тобто створення умов, за яких засоби масової інформації можуть спокійно заробляти гроші, виживати й самостійно виробляти свою інформаційну політику. Але це, схоже, в нашій країні станеться тільки в далекому майбутньому. Оскільки в основі цього кроку лежить формування громадянського суспільства, формування потреби населення в об’єктивній і повній інформації, участь у житті країни. Наше суспільство, на жаль, до цієї стадії поки що не доросло. І вимагати від нового уряду його виховання за сто днів просто безглуздо.
Денис РОЗЕНКОВ, кореспондент Інтерфакс-Україна в Запоріжжі:
— Говорити про те, чи змінилася ситуація зі свободою слова в Запорізькому регіоні після помаранчевої революції, досить складно. З одного боку, нова влада декларує «повну відвертість» для представників будь-яких засобів масової інформації, причому відвертість у будь-яких питаннях. А з другого, не зважаючи на зміну центральних персоналій регіональної влади, адміністративно-чиновницька каста «середньої ланки», по суті, залишилася колишньою. Очевидно, внаслідок цього, журналісту, який працює в Запоріжжі, часто важко отримати той чи інший коментар і, частенько, необхідно нагадувати чиновникам про вивчення законів «про інформацію». Крім того, Південно- Східний регіон України внаслідок своїх промислово-специфічних особливостей є досить консервативним. Директори великих промислових підприємств часто відчувають себе тут повноправними господарями не тільки соціальної інфраструктури, а й думки трудящих. Саме таким керівникам або їх підприємствам фактично належить більшість як електронних, так і друкованих засобів масової інформації регіону. Не секрет, що на більшості підприємств керівники або начальники цехів не просто віддавали накази, «за кого голосувати», а й суворо контролювали цей процес. Вплив помаранчевої революції хоч і вніс «новий струмінь», як проте і будь-які значущі зміни в суспільстві, але при цьому без перебільшення можна стверджувати: на майбутніх парламентських виборах трудящий електорат голосуватиме за ту партію, яку йому вкаже директор заводу чи начальник цеху.
Євген ТАЛИШЕВ, редактор газети «Острів»:
— Якщо чесно, то в питаннях свободи слова, функціонування інформаційного простору України на сьогодні проблем немає. Ті питання, які порушують стосовно каналів НТН, КРТ, — це цілком логічне позбавлення їх сумнівних ліцензій. Вони дуже швидко свого часу отримали ліцензії, можна було сумніватися в їхній законності. Я, наприклад, колись особисто брав участь у конкурсі на отримання ліцензії на нашу газету, і зміг її отримати лише кілька років тому.
А загалом у системі ЗМІ справді з’явилися помітні зрушення. Я впевнений, влада більше не тиснутиме на ЗМІ — їй просто суспільство не дозволить цього зробити. Та й принципи, задекларовані владою, — демократія, свобода слова, вступ до ЄС, — це запорука цивілізованого функціонування інформаційного простору країни.
А що стосується нещодавно виниклого питання про так звані «томники» — то не думаю, щоб вони з’явилися насправді. Керівники ЗМІ просто самі іноді помилково поводяться — всі висловлювання Томенка приймають як керівництво до дії.
Тетяна ВАЛІГУРСЬКА, головний редактор газети «Дніпровська правда» (Дніпропетровськ):
— Після приходу до влади Президента В. Ющенка і його команди в інформаційному просторі встановилося своєрідне затишшя. На критику місцеві чиновники не реагують так гостро, як раніше, не загрожують судом і розправою, а тому працювати стало вільніше. Однак з іншого боку вони взагалі практично перестали реагувати на публікації. Наша газета, а також ще низка дніпропетровських друкованих видань, останнім часом багато писали про гори сміття, розбиті дороги та занедбаність житлових районів, які прилягають до «Південмашу». Раніше, при Л. Кучмі, був би великий скандал, а тепер на це не реагують ані міський голова, ані губернатор. Інший приклад — всі дніпропетровські видання писали про скандальний тендер на міські пасажирські перевезення, які група чиновників монополізувала в своїх руках. Здавалося б, для нової влади, яка оголосила рішучу боротьбу з корупцією, це має стати предметом для розгляду, але губернатор Ю. Єхануров, схоже, навіть не звернув уваги на ці публікації. Частково це можна пояснити тим, що нові керівники області тільки освоюють свої повноваження, а колишні чиновники, які досі сидять у кабінетах, притихли й вичікують. Ввічливою стала навіть податкова інспекція, яка раніше загрожувала всілякими санкціями за найменшу провину. Притихли й дніпропетровські «олігархи» — дивно, але можна спокійно писати про колізії, пов’язані з приватизацією тих чи інших підприємств і ніхто не погрожує зігнути в «баранячий ріг». Думаю, що триватиме це недовго — поки всі придивляються до нової влади та намагаються зрозуміти, чого по-справжньому вона хоче.
ПРАВА ЛЮДИНИ
Ігор ФАРАМАЗЯН, редактор газети «Московский комсомолец в Донбассе», юрист:
— Якщо оцінювати роботу уряду Тимошенко в правовому полі, не згадуючи про нинішні українські реалії, то Юлії Володимирівні та її команді довелося б ставити тверду двійку. Бо поки що в цьому правовому полі все в нас відбувається в колишньому контексті. Наприклад, спершу посадити, а потім з’ясовувати, як у справі Колесникова. А війна з телеканалами?
Інше запитання, що в нас традиційно прем’єр має мало впливу саме на правове поле. Це прерогатива Президента. А в нинішній ситуації в країні — взагалі незрозуміло, чия. Але аж ніяк не Юлії Володимирівни.
Та й загалом, сьогоднішній Кабмін — не її дітище. Це своєрідний компроміс переможців. А Тимошенко вже доводиться якось миритися з цим компромісом, одночасно зберігаючи видимість командної гри.
З іншого боку, в господарській діяльності також є своє правове поле вкупі з правами людини. І тут Юлія Володимирівна також не дуже досягла успіху. Причому вже тут точно стерновим є саме вона. Взяти хоч би історію з цінами на бензин. Що нового продемонстрував Кабмін Тимошенко? Хіба не так само регулював бензинову кризу Кабмін Януковича? Точно так само — за рахунок домовленостей з операторами ринку, мораторіїв, за рахунок ручного управління. Або візьмемо СЕЗи. Річ не в тому, потрібні вони чи ні, шкодять чи приносять користь економіці держави — річ у тому, що скасування пільг може призвести до безлічі судових позовів з боку інвесторів, яким наше законодавство обіцяло стабільність у цьому питанні. І цей крок безумовно зіпсує вже трохи покращений імідж нашої держави на міжнародній арені.
Можна ще пригадати сектор малого підприємництва, де також не все гаразд (якщо говорити м’яко), ситуацію з шахтарськими зарплатами…
А якщо говорити загалом, то створюється враження, що поки що безумовно добрі наміри нової владної команди не завжди кореспондують із точним розрахунком. А іноді й зі здоровим глуздом. Здається, їм хочеться зробити все та відразу або, принаймні, якнайшвидше. Але така політика може, навпаки, відкинути нас далеко назад.
Микола КОЗИРЄВ, правозахисник (Луганськ):
— Про якісь досягнення уряду Ю. Тимошенко у сфері прав людини говорити ще рано. Поки що ця діяльність, на мою думку, не має системного характеру, вона зосереджена на аварійних проблемах інфляції, здатності бюджету забезпечити соціальні виплати. Уряд намагається вирішувати ці проблеми з допомогою мобілізаційних програм (наприклад, «Котрабанді — стоп») і кадрових переміщень.
Якщо передивитися законодавчі акти уряду за квітень, то виявиться, що приблизно половина з них стосується «кадрового питання». Я знайшов лише два нормативні акти, що стосуються безпосередньо прав людини — «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів Україні з питань оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» та План уряду про реалізацію «Концепції забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, на 2005-2006 роки»
І за це, як кажуть, дякуємо, але мене непокоїть, що інтереси та права робітників найманої праці, як і раніше, залишаються за межами уваги уряду — бюджетники уряду ближчі та рідніші. Прийнято вважати, що права найманців — це справа роботодавців. Адже є проблеми, які необхідно вирішувати законодавчим шляхом. Наприклад, проблема виплати заборгованості із зарплати в разі банкрутства підприємств. Так, стаття 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності...» передбачає дискримінаційну норму, що зараховує розрахунки з робітниками на підприємствах-банкрутах (у нас таких робітників мільйони!) до другої черги. Хоча Конвенція МОП №95 зобов’язує Україну вважати в цьому разі працівників підприємства привілейованими кредиторами та виплачувати їм борги насамперед.
А пункт 6 цієї ж статті взагалі волає про жахливу несправедливість: ця норма встановила, що «вимоги, не задоволені у зв’язку з недостатністю майна, вважаються погашеними» (!!!). Тобто якщо ваш завод штучно збанкрутили корупціонери «трофейної економіки» та розтягли майно, поки ви роками стояли «в другій черзі», ваша неоплачена зарплата розтала, як торішній сніг — на законних підставах. Скільки мільйонів працівників стали жертвами цього держлохотрону?
Про права селян на майно та землю треба розповідати під звуки 7-ї симфонії Шостаковича. За чотири роки «реформи» все, що було спільне, стало надбанням нових поміщиків, які заволоділи розпайованим майном або шляхом захоплення «трофея», або шляхом довільного багаторазового зниження ціни та «викупу» без реального розрахунку: коли- небудь віддадуть засміченим зерном за завищеною вартістю!
Лише ці дві проблеми довели величезні маси населення до стану «соціальної контузії», і я не бачу, що уряд щось про це знає.
Можливо, уряду не варто висувати стосовно того строгих претензій: він перебуває в точці біфуркації — в точці системних перетворень. Але є небезпека, що ця «точка» може розтягтися на «хресну дорогу», якщо в основу цих перетворень не буде покладена реформа власності. Реформа, що відкриє можливість не лише «економічній еліті», а й біднякам показати ринку свою працю та своє майно з метою його капіталізації. Лише в цьому випадку дотримання прав людини забезпечуватиметься не лише прекраснодушною риторикою політиків перед виборами й ентузіазмом правозахисників, а й судами: дотримання прав тоді стане чинником державної політики — політики розвитку країни.
Петро БОРСУК, адвокат, голова комісії з питань професійної етики Спілки адвокатів України:
— За останні сто днів зроблено надзвичайно багато, щоб демократія та свобода думки по-справжньому запанували в суспільстві. Однак упевнений, що з кількох питань треба нарешті припинити дискусії і почати діяти. У першу чергу це стосується прийняття нового Закону про адвокатуру. Підкреслюю — цей закон не є суто професійним документом і торкається не лише вузького кола осіб, що прагнуть ефективних механізмів діяльності та управління на засадах незалежності та самоврядування, а за великим рахунком — забезпечення верховенства закону та прав людини. Ключовою дискусією серед адвокатів стало обговорення створення Всеукраїнської палати адвокатів на засадах обов’язкового чи добровільного членства. Слід погодитися з авторами проекту закону України про адвокатуру, винесеним на розгляд Верховної Ради такими народними депутатами, як М.А Маркуш, В.А Демьохін, С.В.Соболєв та Ю.А.Кармазін, і підтримати їхню вимогу щодо обов’язкового членства та введення єдиного реєстру адвокатів. Уряд, який проголосив боротьбу із корупцією одним із своїх основних завдань, має серйозно над цим замислитися, а Верховна Рада прийняти саме закон, що стоїть на сторожі законних прав та захищених законом інтересів громадян. Адвокат має знати, в якому правовому полі працювати й думати над результатами своєї праці.
