Через кілька днів, 29 вересня, будемо відзначати трагічну дату в історії України — 67-у річницю трагедії Бабиного Яру, коли під час окупації Києва у вересні 1941 року були розстріляні понад 100 тисяч людей. А днями в музеї Великої Вітчизняної війни відбулася презентація книги Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр» — аби ще раз нагадати суспільству про пережите лихо.
Російський письменник написав книжку ще у 60-і роки минулого століття, але до цього часу вона жодного разу не виходила українською мовою. Нині україномовне видання вийшло в світ за меценатські кошти, а переклав його син письменника — Олексій Кузнєцов (автор пішов із життя 1979 року).
— Ідея книжки — спробувати подивитися минулому в очі й зробити усе, щоб воно не повторилося, — зазначив Олексій Кузнєцов. — У свій час книжка видавалася російською, німецькою та іншими мовами світу, але україномовного видання так і не було. На мою думку, це значна прогалина в історії України. Роман друкувався навіть за радянських часів, але лише після того, як проходив жорстку цензуру. Якщо автор планував книжку як антитоталітарну, тобто виступав проти комуністів та фашистів, то після цензури вона була лише антифашистською. Проте усі книги «Бабин Яр», видані за різних часів, мають спільну деталь: за бажанням автора звичайним шрифтом набрані частини тексту, які вийшли у радянських виданнях, а курсивом — місця, які були вирізані цензорами. Таким чином, люди, читаючи книжку, сприймають не просто текст, а бачать, через які перепони вона пробивалася до читачів.
За жанром автор визначив свою книжку як роман-документ, адже тут, окрім спогадів очевидців, уміщені архівні дані, офіційні документи та розшифровані автором записи мікроплівок про події 1941—1943 років. Чимало з них і досі викликають дискусії серед істориків. Зокрема, нищення пам’яток архітектури.
— Науковці сперечаються, чи була причетна радянська влада до вибуху Успенського Собору. Проте більшість дослідників, у тому числі й Кузнєцов, сходяться на думці, що собор знищили за наказом НКВД, — розповів науковий співробітник музею історії міста Києва Дмитро Малахов. — Та й з архівних даних та свідчень очевидців відомо, що під час війни Київ мінували інженерні частини 37-ої армії генерала Власова, а накази на мінування надавалися в усній формі, тому документів, які б підтверджували ці вказівки, немає і ніколи не буде. Це підтверджує не одна історична книжка та публікація.
Також Анатолій Кузнєцов переконує, що після війни були три спроби знищити Бабин Яр: перша — з боку німців, щоб замести свої сліди, друга — радянською владою у 50-і роки, і остання — нинішнє облаштування на місці трагедії житлового мікрорайону Сирець. Найбільше сучасних істориків зачіпає за живе третя версія автора.
— Чиновників, які розпорядилися створити житловий масив на території Бабиного Яру, я не можу назвати інакше, як циніками. Вони поставили на території Сирцю символічні пам’ятники і тут же розбили скверики, і це на місці, де відбувалися жахливі події, — зазначив директор Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України Мирослав Попович. — Ці люди не здатні сприймати людську біду і пропускати її через себе, тому вони просто виконували план — будували Сирецький масив. Відомо, що колись очільник Києва Давидов звертався до Хрущова з ідеєю побудувати стадіон на місці Бабиного Яру, зокрема, на території єврейського кладовища. Грати у футбол на кістах — це все одно, що грати черепами. І цей задум у той час обговорювався абсолютно спокійно. Наразі є постанова Кабінету Міністрів про встановлення меж заповідника на території Яру, але проблема київської землі нині настільки чутлива, що змушує людей проявляти ту черствість душі, яку мав Давидов та його спільники...
Наступного року Олексій Кузнєцов обіцяє представити повне зібрання батьківський творів. Серед них — листи Анатолія Кузнєцова зі своєю матір’ю під час еміграції (останні 10 років життя письменник прожив у Лондоні, працюючи на радіо «Свобода»), а також книжку з текстами авторських радіопрограм. Поки що син письменника пропонує увазі українців роман-документ «Бабин Яр», який сам прочитав ще у шість років.
