Кадрова політика нової влади, як і раніше, залишається одним з найбільш вразливих місць. Днями це визнав і Президент Віктор Ющенко. Говорячи про 16—18 тисяч призначень, зроблених на місцях за останні два місяці, Президент погодився: «Безумовно, не всі вони були «в десятку», не всі були правильні». В. Ющенко також відзначив: якщо при цьому були помилки, за них потрібно вибачитися. (Правда, хто перед ким і коли вибачиться, Президент не уточнив.) «Демократія за один день не робиться», — додав Віктор Ющенко, тим більше що «багато людей, звичайно ж, хочуть законсервувати вчорашній день». (Про те, що останнім часом на верхні поверхи влади почали повертатися люди навіть не з учорашнього, а, швидше, з позавчорашнього дня, та ще й які мали колись проблеми кримінального характеру, Президент також не згадав.)
Про перші наслідки застосування при формуванні виконавчої вертикалі так званого квотного принципу «День» писав уже чимало, і, мабуть, у нас буде ще багато причин повертатися до цієї теми. 18 тисяч нових призначень на місцях, схоже, подаються нинішнім керівництвом як його безперечне досягнення. У принципі, «перетрушування» новими керівниками держави місцевих кадрів — нормальне явище. Щось подібне відбувається і в країнах, які прийнято вважати цивілізованими. Однак там, як запевняють фахівці, дещо інакше підходять до формування «кадрового резерву». До того ж, там існують певні запобіжні механізми, що не допускають приходу як на державну службу, так і до влади непрофесіоналів. Якщо ж одним з головних принципів кадрового відбору є, як у нас, «родинно-дружній», то забезпечити належний рівень державного менеджменту, мабуть, набагато складніше...
Проте три з половиною місяці тому влада, пам’ятається, декларувала в кадровій політиці досить прогресивні підходи. «Цього тижня ми розпочинаємо приймати на роботу на тендерних умовах молодих фахівців у віці від 23 до 28 років, які стажувалися в кращих навчальних і наукових закладах Європи і світу — Гарварді, Сорбонні і т.д., — повідомив журналістам 15 лютого ц. р. на своєму першому брифінгу в статусі держсекретаря Олександр Зінченко. — Їхні резюме, надзвичайно позитивні, надходили різними шляхами, в тому числі й через iнтернет...» Мені, як людині, яка на власні вуха чула цю заяву, дуже цікаво: чи завершився вже цей тендер? Скільки блискуче освічених молодих фахівців у результаті поповнили лави співробітників Держсекретаріату й інших владних структур? Чому громадськості й пресі досі про це не повідомили? Зате колеги-журналісти наштовхнулися в iнтернеті на інформацію, ніби достовірну, хоча більше схожу на анекдот: «Ось уже три тижні Міжнародний фонд «Відродження» марно намагається організувати зустріч Джорджа Сороса (він приїде в Україну 31 травня) з Віктором Ющенком чи хоча б дізнатися про згоду Президента України чи його відмову від такої зустрічі. Дівчина, яка зняла слухавку в Державному секретаріаті, спочатку продемонструвала свої «глибокі» знання щодо питання «А що це за фонд?», а потім приголомшила наступним: «А хто такий Сорос?»... У протоколі Президента історія повторилася». Як мовиться, без коментарів...
«Нам потрібні чесні люди, здібні люди, люди, які думають про націю, істинно люблять своїх людей, щоб вони служили цим людям. Де знайти таких людей — це не питання одного дня», — відзначив В. Ющенко в ході зустрічей у Полтавській області. А дійсно — де? «День» доручив своїм власним кореспондентам у регіонах запитати про це у людей, яким, може, краще видно «знизу», ніж владі — зверху...
Михайло КУЧУК , віце-мер Одеси:
— Колишня влада підірвала в людей віру в порядність влади в принципі. І сьогодні до керівництва знову прагнуть люди, які щиро вважають, що право підпису — це право отримання особистого прибутку. Таких ми прибирали і прибиратимемо з влади. І шукатимемо молодих порядних професіоналів. Вони є, просто не знають, що ми готові з ними працювати. Це основна проблема. Нещодавно ми прийняли на посаду начальника дорожнього господарства міста хлопця, якому лише 28 років. У нього немає великого досвіду, але є бажання щось зробити для міста. У що це виллється, дороги покажуть. А єдиного рецепта розв’язання кадрової проблеми, по-моєму, немає і бути не може. Це передусім питання довіри до самої системи влади.
Сергій БІЛОШИЦЬКИЙ , кандидат історичних наук (Хмельницький):
— В Україні, як і у більшості пострадянських країн, ми спостерігаємо зрощування політичної та економічної гілок влади. Більшість державних чиновників високого рангу або делегуються до влади бізнесом для лобіювання своїх інтересів, або змушені використовувати службові можливості для входження у ці фінансово-економічні еліти. Для українських реалій характерний і той факт, що загальнодержавна правляча еліта потребує підтримки регіональних еліт, де зрощування управлінських апаратів органів державної влади і місцевого самоуправління з бізнесом сягає абсолютної величини.
У цій ситуації спроби Віктора Ющенка рекрутувати до органів виконавчої влади управлінців, незважаючи на інтереси регіональних кланово- економічних еліт, спричиняють до втрати підтримки його на місцях. Тому висловлю впевненість, що у кадровій політиці нової влади залишаються ті ж підходи, що склалися за Леоніда Кучми. Зміни кадрової парадигми в Україні були б можливі лише у тому випадку, якби Віктор Ющенко, як президент Грузії Михайло Саакашвілі, одержав на виборах 95 відсотків підтримки з боку громадян. Це дозволило б йому створити «нову опричнину».
Що являла б собою подібна гіпотетична «опричнина»? Це, звісно ж, ставка на роботу з молоддю; конкурсність і публічність кадрових призначень і атестацій; посилення горизонтальної ротації управлінців; активізація роботи із формування і підготовки кадрового резерву; посилення міжгалузевої міграції держслужбовців (у т. ч. між силовими структурами, наукою, бізнесом, мистецтвом і т. ін.).
Зважаючи на те, що Україна цивілізаційно є розколотою країною (принаймні так гадає відомий американський соціолог Хантінгтон), можна зробити висновок, що ідеологічною базою формування нової пропрезидентськї управлінської еліти можуть стати тільки ідеї євроатлантичної інтеграції і неолібералізму. Вони, ці ідеї, обмежать географічно сферу рекрутування нових еліт Заходом України, Києвом і меншою мірою її центральними регіонами. Фактично «нова опричнина» може перетворитися у маргінальний партійно-політичний проект.
Андрій СЕНЧЕНКО , депутат Верховної Ради Криму, лідер руху «Прозора влада»:
— Добір нових людей до системи влади повинен пройти на науковій основі. Тут категорично протипоказано рухатися методом спроб і помилок. На жаль, систему підготовки і добору кадрів у нас втрачено давно. І хоча в значній частині серед управлінців в Україні залишилося ще багато професіоналів, однак їх сьогодні розбавлено масою людей, які не володіють необхідними якостями, що значно ускладнює управління державними справами на всіх рівнях. Найстрашніше, що замість системної і комплексної системи ми стали застосовувати зовсім не наукові форми. На жаль, прийшло занадто багато людей, які висунулися часто не в тій сфері, яка пов’язана з державним управлінням — чи то на політичному терені, чи то на хвилі популізму, чи то на виявах особистої відданості, чи то просто на випадкових обставинах. Це шкодить просуванню країни вперед. Таких людей Президент змушений міняти, але де гарантія, що замість них не будуть призначені такі ж? Так ось виробленням цієї системи і цих гарантій поки що ніхто не займається.
У Криму зараз застосовано цікавий метод — спроба шукати людей шляхом певного кадрового конкурсу. Однак це, з одного боку, незаконно, з іншого — малоефективно. Незаконно тому, що згідно з конституцією право призначати на посади керівників держадміністрацій має лише Президент країни, який і несе за це відповідальність. По-друге, відповідальність несе і той, хто рекомендує ту чи іншу кандидатуру. І ніякі конкурси законом не передбачено. Тим більше, що кадровий конкурс — це ж не конкурс краси, куди можна рекомендувати, кого кому заманеться. Тому виникають складнощі вже на цьому етапі — а хто рекомендує ту чи іншу людину для конкурсу і для призначення, і з яких міркувань він виходить — з вузькопартійних, загальнодержавних, особистих? По-третє, державні управлінці — це люди, які існують на гроші всіх платників податків і тому всі вони мають бути в курсі того, як людей добирають, призначають, і хочуть мати вплив на будь-якому етапі. Звичайно, спроба провести конкурс трохи виправдовується тим, що новий глава уряду Анатолій Матвієнко ще не знає людей у Криму. Це зрозуміло, але цей конкурс — це також і спроба перенести відповідальність за рекомендацію тієї чи іншої людини до призначення. Тут, мабуть, слід би покладатися більше на думку і рекомендації жителів, громадських організацій, партій і громадських рухів, а також навчальних і наукових закладів, ЗМІ, органів влади. Конкурс, на жаль, не гарантує системної інформації про людину, як працівника.
Андрій КАРТАШОВ , член правління громадської організації «Житомирський обласний центр молодіжних ініціатив», колишній член Народно-демократичної партії, нині член Народної партії:
— Нинішній владі в пошуках компетентних ініціативних людей я б рекомендував більше звертатися до аналітичних центрів. Наша громадська організація, наприклад, займається соціальними проектами в молодіжній сфері й має в цьому досвід. Але з нами місцева влада на контакт не виходить. Під час президентських виборів ми займали нейтральну позицію та працювали над загальною політосвітою молоді. Тобто ми як громадська організація не були близькі до нової влади і не входимо до її команди. Нова політична сила формує управлінські органи з числа своєї команди. Але якби нас запросили на певні посади, ми могли б запропонувати хороші кандидатури. У нас є магістри державного управління, аспіранти в гуманітарній сфері, в економіці. Щодо призначень деяких членів Народної партії, які відбулися в облдержадміністрації, того ж першого заступника глави ОДА Володимира Загривого, то з місцевими партійцями вони не узгоджувались.
Як громадська організація, ми не належимо до романтиків і не станемо напрошуватись самі. Це не наш стиль. Але у нас є розвинені зв’язки з іншими молодіжними організаціями, і ми могли б запропонувати досить численний загін молодих людей у кадровий резерв для нової влади. І готові взяти участь у кадрових конкурсах, якщо б вони проводились прозоро та чесно. Загалом держслужбовець дійсно повинен думати насамперед про свою роботу та країну. Тому, до речі, залучення підприємців до влади не повинно бути масовим.
Святослав ШЕРЕМЕТА , начальник управління з питань внутрішньої політики Львівської облдержадміністрації:
— Ось уже кілька років я очолюю Братство магістрів Академії державного управління при Президентові України — громадську організацію, створену випускниками Львівської філії Академії. Ми поставили собі за мету допомогти державній владі у пошуках патріотично налаштованих, професійно міцних та порядних молодих людей.
Шкода, що досі в нас немає відповідної державної програми, націленої на підготовку та виховання політичної та державної еліти. Росія в тому плані нас трошки обійшла. Ще у 1999 році затвердила відповідний указ про формування політичної еліти Великої Росії ХХI століття. Методом відбору вони формують групи дітей для спеціальних дитячих садочків, потім ці діти ідуть в елітні школи, а вже пізніше найкращі з них мають потрапити у відповідні ВНЗ. Спеціалісти підрахували, що лише у 2017 році країна отримає перших службовців, що відповідатимуть усім необхідним вимогам, поставленим перед керівниками державних структур.
Звичайно, у такій системі можуть бути свої прорахунки, свій зворотний бік. І тому, все добре обмисливши, нам потрібно створити свою систему росту, не шкодуючи на це коштів і не боячись слова «еліта», адже це має бути еліта у вищому розумінні цього слова, а не просто діти заможних батьків — кращі з кращих, мудріші з наймудріших.
Лариса ЗАЛИВНА, голова Луганської обласної правозахисної громадської жіночої організації «Чайка»:
— Я вважаю, що кадри для всіх рівнів влади зараз було б доцільно шукати в третьому секторі, але потенціал недержавних організацій зараз практично не використовується. З нами просто не порадилися, коли формували владну команду на обласному рівні. У мене та у моїх колег — громадських діячів — були свої кандидатури майже на всі посади. Наприклад, у Міловському районі поставили головою того, хто свого часу був заступником голови райради, а тим часом є достойна кандидатура на цей пост — пані Віра Аннусова, вчителька, високоосвічена та авторитетна в регіоні людина. Вважаю, що не створили умов для голови Біловодського району Івана Шмигельського, який залишив посаду судді обласного Господарчо-апеляційного суду для того, щоб підняти район, в якому процвітала і досі процвітає корупція. Йому навіть не надали нормального помешкання. Таких людей — чесних, авторитетних, відданих своїй справі — досить багато, але на них не звертається належної уваги...
Світлана МИРОНЮК , журналіст (Закарпаття):
— Оцінювати кадрову політику нового керівництва, що прийшло до влади, чесно кажучи, доволі складно, адже часу пройшло ще мало для об’єктивного аналізу. Втім, певні висновки є, й вони очевидні.
Уже перші призначення нового губернатора певною мірою шокували громадськість: з-поміж усіх заступників голови ОДА та помічників з’явилося лише одне(!) нове обличчя — Олексій Іванчо. Про нього красномовніше за всі слова говорить хоча б той факт, що Олексій Іванчо є сином соратника В. Балоги по парламентській фракції «Наша Україна», екс-голови Закарпатської обласної ради Івана Іванча. О. Іванчо відомий як бізнесмен, у підпорядкуванні якого газотранспортна фірма та страхове агентство.
З другого боку, ніби приємно потішили нові кадрові призначення в ряді управлінь обласного апарату: молоді, перспективні люди, які хочуть працювати, мають для цього всі необхідні якості, підтримку тощо. Однак постало інше питання: скільки мине часу, поки нова людина проаналізує всю ситуацію в тій чи іншій галузі, поки вона вивчить чинне законодавство? А проблеми не стоять на місці, їх потрібно вирішувати вже зараз. Можливо, варто було підійти до підбору кадрів з іншого боку — область маленька, всі знають усіх, і так само добре відомо, хто спеціаліст у якій галузі, а хто просто вдає професіонала. І все це поряд з тим, що Віктор Ющенко час від часу наголошує: у кадровій політиці керівництво регіонів має керуватися виключно професійними, діловими та моральними якостями.
Спостерігалися потуги до чогось ліпшого — приміром, губернатор Віктор Балога призначив своїм радником 23-річного активіста громадянської компанії «Пора» Віктора Щадея, здавалося б, честь і хвала таким діям, адже «Пора» — саме ті люди, які не бояться критикувати нову владу та сміливо вносять її окремих горе-діячів до своїх чорних списків... Наскільки відомо, активіст «Пори» не схотів працювати під пильним наглядом...
Ясна річ, що ні Віктору Балозі, ні ряду його заступників не бракує досвіду адміністративної роботи, однак факти — річ уперта: як не крути, проте згаданим вище проголошеним Президентом України Віктором Ющенком принципом, якого він обіцяв дотримуватися в своїй кадровій політиці, а також його відомою позицією про несумісність бізнесу і влади у випадку з призначенням головою Закарпатської ОДА Віктора Балоги, а тепер і здійснюваними останніми кадровими перестановками в обласній владі, як кажуть, навіть «не пахне»…
Поміж тим колишні регіональні союзники «нашоукраїнців» — керівники обласних організацій Соцпартії України, «Собору» і БЮТ — неодноразово скликали збори, на яких звинувачували нового губернатора в узурпації влади. Зокрема, ще в лютому керівник закарпатських соціалістів Олексій Пристая заявив, що В. Балога не виконав домовленості про формування нової влади в Закарпатті: «Балога не призначив своїм заступником жодного соціаліста».
Ходять чутки, що О. Пристаї обіцяли як мінімум посаду заступника голови ОДА, як максимум — крісло голови податкової служби області, однак так нічого й не дали. Отака кадрова політика по-закарпатськи — у новому часі старими методами...
Олександр МІЩЕНКО , політолог:
— Я думаю, має минути ще дуже тривалий час, перш ніж взагалі щось зміниться й будуть знайдені люди, про яких Президент казав на Полтавщині. Усе-таки, «кучмізм» у нас панував цілих десять років, і йому десять років знадобилося для того, щоб гіпертрофувати саме поняття влади. І я думаю, тепер не менш як 10 років знадобиться, щоб наша влада змогла довести, що вона нормальна влада й працює на Україну, на народ. У зв’язку із цим і не вдасться просто так знайти необхідну кількість людей. Єдине, що я хочу підкреслити: дуже багато зараз залежатиме від обласних людей, від тих, кого призначають у регіони. Риба гниє з голови, як відомо, й дуже багато залежить від того, який буде «посол» нової влади в той чи інший регіон — зокрема й у кадровій проблемі. Де брати таких людей? Думаю, скоро нашому Президентові доведеться відмовитися від його методу — призначати на ключові посади в регіонах вихідців із цих же регіонів.
Як приклад помилковості діючого кадрового підходу можна взяти нашу Донецьку область. Я не хочу сказати, що все тут прогнило, але те, що відбувалося тут в останні роки… Де тепер тут такі кадри, про які говорив Президент? Однозначно, тут людей треба міняти, й владу треба міняти. Тут відбувається елементарне саботування зусиль влади, дискредитація самої влади — аж до того, що цим зайняті навіть не владні структури — міськводоканал, наприклад, який намагається підбурити людей, відключаючи їм воду, не бажаючи розбиратися, хто платить, а хто ні… Я думаю, що призначати Чупруна із самого початку було помилкою. Може, врахували його минулі заслуги в питаннях постачання газу й призначили його через вдячність? Це людина, далека від того, що відбувалося в області. Він не із цього часу.
Крім того, в Донецькій області не змінилося практично нічого на рівні районів і міст. Так, посада мера — «виборна», але поки ці мери не покинуть свої пости, поки люди не переоберуть їх, на щось серйозне сподіватися не можна. Я так багато уваги приділяю призначенням на ключові посади тому, що це люди, які потім створюють команду. Правильно призначений глава — запорука того, що він підбере гідну команду.
Підготували Валерій КОСТЮКЕВИЧ, Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День», Олена АСТРАХОВИЧ, Одесса, Микита КАСЬЯНЕНКО, Ірина ЄГОРОВА, Львів, Олена ТКАЧЕНКО, Луганськ, Наталія ПОПОВИЧ, Ужгород, Ганна ХРИПУНКОВА, Донецьк
