На той час, коли країна звертається до МВФ, вона вже благає економічної «швидкої допомоги». Видужування, яке настає, обговорюється набагато менше, аніж час, проведений у лікарні
Тільки погані новини й отримує МВФ останнього року. Усе почалося з палких суперечок про призначення нового керівного директора, коли Німеччина висунула кандидатуру маловідомого чиновника, яку було не прийнято. Щоб прикрити своє збентеження, канцлер Шредер отримав фіговий листок у вигляді нинішнього керівного директора Херста Келера, основною заслугою якого є те, що він німець, — на відміну від двох його попередників — Деларосьєра та Камдессю, видатних inspecteurs de finances (інспектор фінансів), які належать до «вершків» французької бюрократичної еліти. Наступний удар був од американських республіканців, які назвали політику МВФ усього лише нескінченним поручительством. Ця критика була підхоплена в «Звіті Мельцера» і тепер становить іще більшу загрозу для МВФ, оскільки республіканці сьогодні при владі у Вашингтоні.
Конгрес Сполучених Штатів ніколи особливо не співчував МВФ. Демократи сумніваються в жорстких програмах, республіканці критикують поручительство, при цьому ні в кого немає конструктивних пропозицій. Але критика МВФ поширюється не тільки від Америки. Розбіжності виникли і всередині самого співтовариства, — їхнім джерелом став Світовий банк у зв’язку зі «справою Стіглітца» (його статтю «День» опублікував у № 82 від 12.05.2001. — Ред. ), коли головний економіст банку звинуватив МВФ у зловживанні довір’ям, заграванні по всьому світу з некомпетентними економістами та політиками, які не відбулися.
Подальші удари спіткали фонд нещодавно. Вони почалися з відставки головного економіста МВФ Майкла Мусса, випускника Чиказького університету, блискучого фахівця, відомого своєю розсудливістю. Він передбачав кризу, яка не примусила себе довго чекати, але це не додало йому популярності в керівництва МВФ. Крім того, він вирізнявся яскравим викладом своїх поглядів, що в консервативній спільноті МВФ багатьом не подобалося.
Останнім ударом стала відставка першого заступника керівного директора МВФ Стенлі Фішера, який забезпечував спадкоємність, являв собою зразок розсудливості та підтримував бойовий дух співробітників. Ці дві відставки вiдіграли найважливішу роль у постійному витоку талантів на Волл-стрит останніми роками.
Отже, МВФ стоїть на роздоріжжі, зі слабким керівництвом, слабкими знаннями в економіці та слабкою підтримкою країн-учасниць. Поєднання літер МВФ стало вже звичним, але отримало несприятливий підтекст. Спитайте будь-якого п’ятикурсника про МВФ і ви почуєте вельми поширену, однак незмінно негативну характеристику. Спитайте будь-якого активіста лівого спрямування, і ви дізнаєтеся, що, як нижча форма життя, МВФ може суперничати тільки з ненажерливими мультинаціоналістами.
Частково така негативна оцінка неминуча: на той час, коли країна звертається до МВФ, вона вже благає економічної «швидкої допомоги». Як правило, їй потрібне радикальне хірургічне втручання. Видужування, яке настає, обговорюється набагато менше, аніж час, проведений у лікарні. Політика МВФ критикується дужче, аніж політика держави, що призвела до її економічного краху. Яскравим прикладом того може бути сьогоднішня Туреччина або Росія, або Азія 1997—1998 років.
Що ж може зробити МВФ? Сам по собі — небагато, зрозуміло, оскільки ним керують країни-учасниці, тобто США, Європа, яка має не один голос, і Японія, яка голосу не має.
Найважливіше питання на сьогодні: хто стане наступником Фішера? Потрібна людина не обов’язково має бути американцем, оскільки це дуже обмежить вибір і поставить це призначення в залежність від ідеології, а не від компетентності кандидата. Вибір гідної заміни Фішера дає чудову можливість зламати хибну практику роздачі вищих міжнародних постів за національною ознакою. Кандидат має бути, передусім, ефективним адміністратором та економістом найвищого рівня, досвідченим у розробці стратегій.
Але, крім того, МВФ має переглянути свої погляди, для того щоб стати дієвішою організацією. Можливо, йому не вдасться змінити свій образ, але він може стати ефективнішим органом. Для цього існує дві можливості:
1) Устояти перед спокусою місіонерства. МВФ розширює своє втручання в питання бідності, корупції, захисту навколишнього середовища, влади. Усі вони дуже важливі, всі вони, так чи інакше, перебувають у сфері інтересів МВФ, але жодне з них не може бути вирішене без визнання того факту, що країна, яка переживає кризу, повинна дотримуватися суворих аскетичних принципів. МВФ не треба вдаватися в деталі і витрачати свій скромний політичний капітал на вирішення величезної кількості питань, оскільки результат ніколи не зможе задовольнити всіх учасників такого широкого діалогу.
2) Підвищити ступінь прозорості. Співробітники МВФ мають представляти докладний, доступний для всіх звіт щодо прорахунків у державних балансах та валютних стратегіях, оскільки саме вони є причиною економічної кризи. Іще раз, звертаючись до Туреччини як до одного з останніх прикладів, зазначимо, що мовчання МВФ дуже затяглося. Керівництво МВФ має усвідомити, що, не даючи обнародувати факти, воно посилює кризу, в якій перебуває країна, відтягуючи покарання винних у ній.
МВФ є важливою частиною будівлі міжнародної економіки, але він гостро потребує ремонту. Йому необхідно отримати потужне та шановане керівництво на вищих постах, переглянути свою місію і перейти від екстрених заходів із порятунку до профілактичного лікування. Саме тому, що сьогодні МВФ перебуває на роздоріжжі, йому необхідні серйозні реформи, а не тимчасове розв’язання проблеми.
P.S. Руді Дорнбуш — професор економіки МТІ, колишній головний економічний радник при МВФ та Світовому банку.
