Ведучи приватні розмови із земляками про перипетії минулих парламентських перегонів, не раз зауважував, що багато хто зі співрозмовників переживає синдром «коваля Вакули». Той картав себе, продавши чортові душу в обмін за черевички для коханої Оксани. Закарпатцям соромно від того, що вони занапастили свою душу на останніх виборах, бо багато хто таки взяв гроші від «заготівельників голосів».
Звичайно, подібне відбувалося не тільки в нашій області, а й усією Україною. Але вперше дану псевдотехнологію було масштабно апробовано саме в нас на місцевих виборах восени 2010 року, коли голоси скуповували спеціальними заготівельними бригадами, як колись сливи чи яблука. Проте дану технологію швидко перейняли і місцеві конкуренти, і всі охочі за перевалом.
Цьогорічне голосування встановило рекорд безпрецедентно низької явки: на виборчі дільниці прийшло ледь більше 50% виборців. Цей факт є чи не найбільш промовистим результатом ставлення громадян до нинішньої влади, і її регіональним (за усіма сенсах цього слова) очільникам немає ніяких підстав, аби хизуватися тим, що в кількісному сенсі вони перемогли, адже 30 із «заячим хвостиком» відсотків підтримки Партії регіонів тією половиною виборців, що скористалися правом голосу — надто слаба втіха. Особливо на тлі масованого застосування адмінресурсу та відвертого підкупу.
Об’єднана опозиція «Батьківщина» відстала не набагато — 27,7% голосів. Третю сходинку посів «УДАР» Віталія Кличка з 20% підтримкою, а 8,35% виборців проголосували за «Свободу». Сенсаційний успіх останньої на традиційно національно-толерантному Закарпатті, цілком спровоковано Партією регіонів і її горе-законом про засади мовної політики.
Коли ж говорити про результати виборів у закарпатських мажоритарних округах, то від решти українських округів їх увиразнювало те, що окрім протистояння чинної влади в особі Партії регіонів і присталих до неї сателітів з опозиційними силами, боротьбу за місце під скляним куполом ВР вели ще й кандидати від «Єдиного центру», а правильніше — клану Балог. Щоб не залишитися на узбіччі великої політики, Віктору Балозі вкрай важливо було продемонструвати у перспективі майбутніх президентських виборів, хто має реальний вплив на Закарпатті. Тому обидва табори активно намагалися стимулювати електорат перш за все грошима. У підсумку три округи — за командою Балоги, три — за командою губернатора Олександра Ледиди.
Ще півтора року тому «голуби миру» в обох командах пропонували лідерам домовитися про розподіл округів і не поборювати одне одного. Однак в обох таборах перемогли «яструби» і протистояння підняло рівень політичної корупції, поширило її на рядового виборця. Ставкою у цій війні були навіть не парламентські мандати, а крісло губернатора і вся владна вертикаль, контроль над обласним бюджетом, закарпатськими землями, транскордонним бізнесом тощо.
Отриманий паритетний результат не задовольняє жодну зі сторін, тож протистояння продовжується: на сесії обласної ради, яка відбулася цими днями, фракцію «Єдиного центру» покинуло п’ять депутатів, котрі невдовзі поповнять конкуруючу фракцію ПР. Цілком зрозуміло, що обласні регіонали набирають «тушок» найперше задля усунення з посади голови облради Івана Балоги, котрому не поталанило перемогти у Виноградівському окрузі №72 першого заступника голови ОДА регіонала Івана Бушка. Перші заклики до обласного спікера подати у відставку уже пролунали на тій же сесії...
Якщо в Мукачівському окрузі № 69 у чинного міністра МНС Віктора Балоги конкуренти були явними «легковаговиками» (за нього проголосувало майже 50% виборців), то в Ужгородському окрузі № 68 роз’єднана і пересварена між собою опозиція піднесла владі перемогу регіоналу Василю Ковачу на тарілочці з біло-голубим окрайцем. Та найбільшим розчаруванням став верховинський округ №70. Це колись зі Свалявщини вийшов наш найперший губернатор і сподвижник двох президентів — США Вудро Вільсона та Чехословаччини Томаша-Гарика Масарика Григорій-Гнат Жаткович, а з Міжгірщини — Президент Карпатської України Августин Волошин та два легендарні керівники радянської епохи — Юрій Ільницький та Михайло Волощук. Зараз там конкурували два діячі, чий бізнес родом із «шалених дев’яностих», а самі кандидати відомі загалу не стільки за своїми прізвищами, як за прізвиськами Блюк та Камиш...
Ще в одному гірському окрузі — Рахівському №73, беззаперечну перемогу здобув чинний нардеп і кузен братів Балог Василь Петьовка. У Хустському окрузі №71, де фаворитами були містечкові олігархи Степан Деркач від Партії регіонів та брат-3 Павло Балога з ЄЦ, дійшло до судових з’ясувань відносин. Виборці до цієї ситуації взагалі-то поставилися загалом байдуже. Більшість узяли гроші та після цього втратили будь-який інтерес до кандидатів. Ніхто не збирався захищати свій вибір, як це робили у Первомайську чи Києві. Бо вибору як такого і не було.
Професор Ужгородського національного університету Сергій ФЕДАКА вважає, що вибори на Закарпатті не стали кроком вперед до демократії та європейських стандартів. Закарпаття не зможе пишатися своїм вибором. У кращому випадку про наших депутатів ніхто нічого не чутиме, вони тихо давитимуть свої кнопки і повертатимуть втрачене на виборах. У гіршому випадку вони ще й у парламенті битимуться між собою, перенесуть містечкове протистояння на всеукраїнський рівень. І це все — на довгі п’ять років. Чи, принаймні, до президентських виборів 2015 року. Закарпатці нічого не виграли на цих виборах. А от наскільки багато ми втратили — покаже час.
Віктор ПАЩЕНКО, керівник Закарпатського інституту політичних досліджень, назвав минулі вибори найбруднішими після 2004 року. Повернення мажоритарної системи стимулювало зловживання адмінресурсом та безпрецедентний підкуп. Це позначилося на результатах усієї виборчої кампанії, оскільки кандидати-мажоритарники від влади заодно «заохочували» виборців й до голосування за Партію регіонів. Тому формально Партія регіонів перемогла в області, хоча, звичайно, сумарний відсоток опозиційних сил значно вищий, ніж відсоток «регіонів» разом з комуністами: 56% проти 36%. Відтак це ніяким чином не збільшить її авторитету, а навпаки, викличе ще більше роздратування у широкого загалу. Принаймні до президентських виборів Україна може забути про зближення з Європою, оскільки не пройшла тест на демократичність. Певною мірою така ситуація може влаштовувати владу. Однак у кінцевому підсумку саме це у кілька разів збільшує й ризики для влади, бо закриває можливості її мирної передачі. Дуже скоро це відчують на собі й чиновники та бізнесмени на місцях, коли авторитарна вертикаль та олігархічний капітал почнуть перетворювати їх у гвинтики системи
Доктор історичних наук Роман ОФІЦИНСЬКИЙ вважає, що минулі вибори стали не стільки соціологічним дзеркалом суспільних прагнень, скільки відображенням того, що виборці наполегливо шукають альтернатив: і серед представників начебто монолітної влади (багато з них завбачливо стали самовисуванцями на мажоритарних округах), і в середовищі об’єднаної та необ’єднаної опозиції. Бачимо істотний зсув не стільки в бік знаходження нових політичних облич, скільки великий інтерес до справді ідеологічних партій. Усе це дає підстави сподіватися, що невдовзі в електоральних процесах України будуть заправляти не базарно-споживацькі технології, а дискусії та дебати з принципових питань розвитку країни. Останні вибори засвідчують цей ментальний перелом, бо всі без винятку політтехнологічні партійні проекти, що представлено у виборчому бюлетені, зазнали фіаско.
Чиї прогнози є удаванням бажаного за дійсне, а чиї буде підтверджено життям — покаже час.
