Блок «Наша Україна» співпрацюватиме з Партією регіонів у майбутньому парламенті у випадку, якщо остання отримає достатньо голосів, щоб впливати на процеси в країні. Про це заявив кандидат у депутати від «Нашої України» Давид Жванія, виступаючи в прямому ефірі Луганської телекомпанії ЛКТ. Зовсім по- іншому пан Жванія говорив про взаємовідносини з «помаранчевими побратимами» — Блоком Юлії Тимошенко. За його словами, «Юлія Володимирівна не приймає компромісів». «Для досягнення своєї особистої мети — майбутнього прем'єрства — вона готова використати всі можливі способи: всіх незгодних із нею назвати зрадниками, очорнити Президента, зрадити ідеали Майдану… І тут найкраще підходить улюблене слівце Юлії Володимирівни — «дерибан», яке ще більшою мірою приймає її команда».
Парламентська кампанія практично втратила інтригу, вважають експерти. На перший план виходить інтрига майбутньої парламентської більшості. Хто з ким домовиться? Які ризики можливі в майбутньому парламенті? Розмірковують політологи...
Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог:
— Я бачу два з половиною варіанти можливих коаліцій у майбутньому парламенті. Перший — реваншистський, на основі Партії регіонів, блоку Литвина і комуністів. Тут багато залежатиме від виборчої арифметики, також будуть складнощі з імплантацією комуністів. Їм треба буде щось таке вигадувати, щоб виправдати свої дії. Навряд чи це буде дієздатна стійка коаліція. Усі складнощі, недосконалість конституційної реформи максимально позначатимуться на цьому варіанті. Президент навряд чи співпрацюватиме з ними. Ця коаліція складатиметься дуже важко, я би сказав, із пригодами. Є ще «півтора» помаранчевi варіанти. Перший — той, який хоче зробити Безсмертний: є головна партія «Наша Україна», яка користується довірою Президента. Решта визнають лідерство Ющенка та працюють так, що фактично Президент керуватиме і більшістю в парламенті, й урядом. Ясно, що в такому варіанті прем'єр — не політик. Хоча будуть складнощі з розподілом посад: є сумніви, що Мороз і Тимошенко будуть настільки поступливими. Але такий варіант можливий.
Якщо ж ідеться про партнерську угоду, тоді коаліція матиме велику самодостатність і велику незалежність від Президента, хоча взаємодіятиме з ним. Поки що, за соціологічними прогнозами, і помаранчева коаліція, і синьо-біло-червона (як російський прапор) ідуть однаково, 50 на 50.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Я почну із заяви, яка багатьом не сподобається, а деякі визнають її провокацією. Коаліцію створять швидко. Для українців дуже характерні різні фобії, побоювання, озирання. Багато хто прогнозує тривалі дебати з цього приводу, я ж думаю, що дебати будуть важкі, але швидкоплинні. Інтрига переміститься в іншу площину. Грубо кажучи, підписавши угоду, учасники коаліції почнуть із другого дня інтригувати щодо курсу уряду, планів законодавчих ініціатив тощо.
На чому я будую свій прогноз? Багато учасників майбутніх парламентських дебатів розуміють, що два місяці безплідних дискусій лише зміцнять і затвердять позицію Президента, який уже сьогодні говорить про необхідність нової редакції Конституції, про необхідність жорсткішого контролю політичного курсу. Його партія досить жорстко критикує нинішній парламент і загалом парламентську модель — за неефективність. То нащо ж підтверджувати теорію Президента? Краще піти іншим шляхом. І оцим іншим шляхом є швидке створення коаліції та початок боротьби всередині неї.
Думаю, у такій коаліції братимуть участь усі. Можливо, окрім комуністів. У складному становищі опиниться також пані Тимошенко. Утім, думаю, Тимошенко всіх здивує. Вона піде на підписання коаліційних угод, навіть якщо її учасниками будуть представники Партії регіонів. Пояснення цього теж лежить на поверхні: пані Тимошенко любить владу та шукає своє місце при владі, а опинитися поза грою та бути демагогом, маючи в списку людей прагматичних, які зробили ставки, які бажають володарювати, — велика розкіш. Тому після виборів Тимошенко зміниться у нас на очах.
Я не відкидаю також, що БЮТ виявиться форвардом переговорного процесу, прагматичного та швидкого. І використовуватиме виниклу коаліцію як інструмент для подальшого самоствердження.
У ході переговорів лідируючу позицію спробує зайняти партія влади «Наша Україна», причому якщо їй вдасться забезпечити на виборах результат, близький до результату Партії регіонів (хоч би на рівні 22—25%, а це дуже високий показник для «Нашої України»), звісна річ вона користуватиметься морально-політичним правом апелювати до влади, до свого лідера для того, щоб впливати на переговорний процес.
Гадаю, учасником переговорного процесу буде й Партія регіонів. Одна справа — вибори, емоції виборців, стереотипи виборної кампанії, інша — інтереси промисловців, інвесторів, яким жити в цій країні та заробляти, або щось робити з активами, які знецінюватимуться в умовах кризи. Тому навіть якщо політменеджмент пояснюватиме доцільність опозиційної роботи деякими вищими матеріями, думаю, що «інвестиційний прошарок» Партії регіонів примусить політменеджмент поводитися правильно: домовлятися про участь в уряді, про програму дій.
Учасниками переговорів будуть соціалісти, будуть «народники» Литвина і, повторюся, можливо, БЮТ. Грубо кажучи, я не відкидаю, що в результаті ми матимемо варіант нової змови еліт. Він вийде не «помаранчевим», не «синім», а отаким — «сіро-бурово-малиновим».
Що стосується суто «помаранчевої» коаліції або суто «синьої» коаліції то більшість учасників проектів від «простого» забарвлення вже відмовилися. Я вважаю, що символізм у політиці не менш важливий, ніж зміст, символізм — частина змісту. Поява «біло-червоних» й інших багатоколірних забарвлень свідчить про те, що триває корекція змісту.
Найкращим варіантом коаліції, на мій погляд, була б «жовто-блакитна». Саме така коаліція найбільше відповідає розстановці сил у суспільстві. Якби така коаліція змогла домовитися хоч би на один календарний рік, це було б дуже важливо та вигідно для України. Відомі й уже очевидні тенденції, що з’явилися в економіці цього року. Ще однієї політичної війни Україна може вже не пережити. Не в сенсі державності, а в сенсі стану економіки, стану суспільства. Тому дуже потрібен перепочинок, хоч би на один календарний рік. Із технологічним урядом, із програмою антикризових заходів. Якщо з цього приводу домовляться всі, то, можливо, цю позицію підтримуватимуть навіть комуністи. І ми матимемо такий собі формат коаліційних угод, у якому буде представлена партія влади, її опонент, можливо, центристи. Тоді ми матимемо те, що раніше називали конструктивною опозицією.
Звісно, потім можуть завирувати пристрасті. Я прогнозую дуже важку політичну осінь. Коли учасники такої коаліційної угоди почнуть витягувати один із-під одного стільці, розраховуючи на форсовану та швидку політичну кризу. Але це вже інша історія. Я думаю, що є ставки на кризу парламенту 2006 року та на дострокові парламентські вибори, які можуть збігтися в часі з кризами президентської влади і навіть, можливо, ющенківської політики.
Що стосується ролі Ющенка в переговорах. Мені здається, якби Віктор Андрійович забув про свою гординю та сам ініціював переговори з промисловим корпусом сходу, він би повернув один із головних стовпів державності — національний капітал, що підтримує державу. По-друге, Ющенко має бути зацікавлений у законодавчому забезпеченні політреформи. Потрібні закони, що забезпечують роботу коаліції, коаліційного уряду, процедури в парламенті та взаємовідносин Президента, Кабміну та Верховної Ради. Це дозволить їм уникнути кризи влади, яка ще не вибухнула, але загрожує. Мені здається, вона має дати сигнали, за якими правилами повинна формуватися коаліція. Тобто сформувати порядок денний майбутньої коаліції, у яку Ющенко скеровує свою партію. Й останнє: як гарант Конституції глава держави повинен бути зацікавлений у забезпеченні політичної рівноваги. Не може в політичній системі панувати одна сила, будь-який перекіс призводить до конфліктів — як суспільних, так і політичних. Зараз Ющенко має знайти цю формулу рівноваги. Якщо він її знаходить, він стає лідером рівноваги, він забезпечує прогнозовану політику. Можливо, таку, що не завжди відповідає його поглядам. Якщо не знаходить, він просто стає глядачем інтриги та жертвою кризи осені 2006 року.
Сергій ТЕЛЕШУН, доктор політичних наук, президент Фонду «Співдружність»:
— Сьогодні тільки дилетант може впевнено говорити, якою буде майбутня парламентська коаліція. Усі знають, чого хочуть. Але чи зможуть домовитися, щоб це забезпечити? Насамперед у питаннях ідеології, кадрового розподілу, можливих союзників й опонентів. Зараз тривають переговори усіх з усіма.
Якщо «Наша Україна» хоче бути основою коаліції, вона повинна набрати 30%, а, наприклад, блок Юлії Тимошенко — 10%. Але це все гіпотетика. Вибори чітко сформують у відсотковому співвідношенні вплив у коаліції. Чому така жорстка боротьба триває між своїми? Напевно, щоб з’ясувати, хто сильніший. А це можуть визначити тільки вибори.
Але я не виключаю коаліцій «Нашої України» і з БЮТ, і з Регіонами, та й інших варіантів. Після президентських виборів минуло майже два роки, і продовжувати революцію — це вже непрофесійно. Сьогодні можна говорити, що коаліція у Верховній Раді сформується з метою обрання спікера, і це буде дуже жорстокий процес, набагато жорсткіший, аніж коли обирали Литвина. Друга глобальна битва, що потрусить наші кишені, триватиме за керівництво в системі виконавчої влади. А ось чи вкладуться депутати в ті терміни, які визначені новою Конституцією, — це інше питання. Тут може бути тільки один стимул — самовиживання та небажання втратити ті гроші, які вже вкладені в політику. Ідеологічних принципів я поки що не бачу.
Ігор БАЛИНСЬКИЙ, політолог (Львів):
— На сьогодні дійсно існує ймовірність повернення до влади через парламентські вибори ключових представників політикуму часів Кучми, йдеться насамперед про Партію регіонів, частково про списки блоку Литвина і про списки блоку Юлії Тимошенко. Тому що у цих списках присутнє покоління впливових і заможних людей, які відбулися в останні роки правління Кучми.
Останні рейтинги показують, що «помаранчева» команда, яка сьогодні, скоріш за все, є віртуальною, не здатна навіть у складі двох-трьох суб’єктів створити майбутню більшість. Більшість буде формуватися швидше за все навколо Партії регіонів. Мені видається, що Партія регіонів обрала єдину можливу тактику на цей період — тактику кволого реагування на події, що відбуваються у владній команді. Вони не пропонують альтернативних варіантів розвитку держави, вони не є гострими і прискіпливими у критиці, на відміну від тих же комуністів. Вони пропонують себе як альтернативу на тлі тих подій, які зараз відбуваються в Україні.
Тому, власне, питання стоїть — хто ризикне з залишків колись єдиної «помаранчевої» команди спробувати створити коаліцію з представниками донецької бізнесово-політичної групи. Мені видається, що Віктор Янукович буде вести переговори з різними потенційними союзниками. І першими його союзниками в парламенті можуть бути комуністи, — вони показали себе достатньо кон’юнктурною політичною силою, але не в соціальних аспектах, і якщо донецькі запропонують соціальний блок уряду для комуністів, такий союз не здаватиметься дивним. Інше питання, чи може бути союз між донецькими і представниками «помаранчевої» команди? Я думаю, що так. Я не знаю, чи можливий буде союз Ющенка з донецькими, тому що Ющенко раз вже наступив на граблі, і від цього досі не може відійти. Але я припускаю, що Юлія Тимошенко за цих умов може вести переговори з донецькими про розподіл посад в майбутньому уряді. Тому що її теперішній рейтинг і рейтинг Партії регіонів дозволяє говорити про сукупну коаліцію у 250 мандатів.
Ще один з аспектів: хто з так званих опозиційних сил, окрім Регіонів, увійде в парламент? Якщо в парламент увійде блок Вітренко і «Не ТаК», тоді ми дійсно будемо мати своєрідний аналог реанімації політичної еліти часів Леоніда Кучми. На цьому тлі дуже важливо, якою буде реакція Віктора Ющенка на домінування донецьких. Якщо чесно, я вважаю, що цей парламент буде недовготривалим. Багато хто з політологів вважає, що він буде розпущений через нестійкість парламентсько-урядових коаліцій. На моє переконання, інстинкт самозбереження в українських політиків є достатньо розвинутим. Мені видається, що формуватимуться дуже складні політичні відносини між новою парламентсько-урядовою коаліцією і командою Президента. Я не вважаю, що Ющенко є настільки вольовою і жорствою людиною, яка би силовими методами могла спровокувати парламентську кризу і започаткувати нові вибори. І, як це не дивно, психологічно Ющенку буде легше знайти компроміс з представниками колишнього політикуму Леоніда Кучми, аніж з частинами своєї помаранчевої команди. Навіть якщо в парламент увійде ПРП- ПОРА, БЮТ, СПУ, я не думаю, що можна буде відновити ту майданну єдність, про яку зараз дуже багато говорять.
Тобто питання майбутньої політичної стабільності залежатиме від того, наскільки великими будуть апетити Партії регіонів і її лідерів. Друге — важливо знати, яку модель поведінки обере в парламенті Рінат Ахметов і на які компроміси він готовий буде іти з командою Президента.
Напевне, ми станемо свідками найнеймовірніших коаліцій в майбутньому парламенті. Але все одно рівень поступок, на які підуть і лідери, і аутсайдери в новому парламенті, не буде більшим, ніж є зараз з боку української сторони у газових переговорах з Росією.
