11 грудня Антитерористичному центру (АТЦ) при Службі безпеки України виповнилося 10 років. На переконання начальника штабу АТЦ Геннадія Кузнєцова, це не такий вже й великий період, але з точки зору формування державної безпеки України — це значний шлях. Як показав час, створення 1998 року Антитерористичного центру в Україні було правильним кроком. Сьогодні багато країн світу йдуть саме таким шляхом. Слід зазначити, що на український досвід формування та функціонування АТЦ спираються навіть сусідні держави, тому що Антитерористичний центр України — це відкрита структура, куди мають доступ не тільки українські, а й іноземні фахівці. Як Україна забезпечує власну безпеку — в інтерв’ю з Геннадієм КУЗНЄЦОВИМ:
— Геннадію Івановичу, Антитерористичному центру при Службі безпеки України виповнилося 10 років. Перші підсумки?
— 10 років українському АТЦ — це шлях становлення загальноукраїнської антитерористичної системи. Першими працівниками, які зробили великий внесок в становлення і розвиток АТЦ, були Юрій Землянський і Володимир Антипенко. Саме вони були ідеологами і практиками АТЦ. Головною проблемою є те, що тероризм має декілька напрямів злочинного прояву, відповідно, в державі існує декілька структур, які відслідковують ці напрями. Головним завданням в такому випадку є зпобігання злочину, а це означає збір, узагальнення та аналіз інформації. В Україні до 1998 року не існувало єдиного центру, куди б могла ця інформація потрапляти, тому і було створено АТЦ.
АТЦ України — це координаційний орган, який забезпечує Президента України як Верховного головнокомандуючого інформацією про стан і тенденції розвитку тероризму в Україні. Також ми відпрацьовуємо плани, які потім реалізуються суб’єктами боротьби з тероризмом. Наше головне завдання — зафіксувати тенденцію, чітко її визначити і розробити привентивні заходи, тобто наш обов’язок — не довести ситуацію до фази терористичного акту. Сам Антитерористичний центр є унікальним явищем, тому що в більшій своїй частині він складається з декількох груп. Наприклад, Міжвідомча координаційна комісія — це головний орган, який складається із заступників 19 міністерств і відомств України. Другий орган — це штаб, який діє на постійній основі, тобто цілодобово. Будь-які дії з ознаками терористичного прояву по всій територій України в режимі онлайн надходять в штаб. Це дає нам можливість в одному центрі цілодобово оцінювати інформацію від різних міністерств і відомств, в тому числі — й інформацію, яка потрапляє до нас з-за кордону. На основі цієї інформації ми можемо оцінювати критерій і рівень терористичної загрози і відповідно готувати плани протидії цій загрозі.
Наша держава порівняно з іншими країнами володіє достатньо потужною законодавчою базою. Починалося все з указу Президента про створення АТЦ. У 2003 році ми були першою державою на пострадянському просторі, яка схвалила профільний закон про боротьбу з тероризмом. На сьогоднішній день в Кримінальному кодексі є стаття «Терористичний акт», тобто ця дія чітко криміналізована. Відповідно до закону, головним органом в загальнодержавній системі боротьби з тероризмом є Служба безпеки України. Також сьогодні напрацьовано низку нормативних документів на виконання законів, наприклад, постанови уряду з реагування на загрози тероризму.
— Відомо, що, наприклад, Служба безпеки України не фінансується в повному обсязі, тобто у держави не вистачає коштів на власну безпеку. Чи забезпечується ваш Центр всім необхідним і наскільки конкурентоспроможним є український АТЦ порівнянно з аналогічними центрами в інших країнах?
— На сьогоднішній день Українська держава приділяє достатньо уваги для того, щоб АТЦ утримувався і розвивався. Відповідно до закону України, наш центр має окремий рядок в державному бюджеті України, тому він сам регулює свої потреби. Стосовно конкуренції, я можу сказати, що структура побудови організації роботи АТЦ в Україні відповідає європейським стандартам. Ми працюємо спільно з польською стороною в рамках забезпечення антитерористичних заходів до Євро-2012. І саме наш центр, його структурна побудова, функціональне навантаження, інформаційно-аналітичний продукт, став основою для того, щоб наші колеги з Польщі започаткували у себе роботу такого центру. Більше того, ми спільно налагоджуємо роботу прямого інформаційного каналу.
Із 2006 року на базі штабу українського АТЦ працює віртуальний центр ГУАМ, тобто це інформаційний канал, який працює в режимі онлайн цілодобово між Грузією, Україною, Азербайджаном і Молдовою. І якщо зараз до нас приєднаються наші колеги з Польщі, які мають прямі виходи на європейські структури безпеки, тоді ми матимемо змогу створити телекомунікаційну структуру, яка забезпечуватиме обмін інформацією між країнами Європейського Союзу і ГУАМ. Український Антитерористичний центр співпрацює також з іншими подібними структурами в Європі й НАТО.
— Чи існує внутрішня загроза терористичного акту для громадян України?
— Основна проблема полягає в тому, що дуже важко чітко сформулювати, що таке «загроза». У світі не існує єдиного поняття «терористичний акт». Кожна країна визначає це поняття своїм внутрішнім законодавством. Як наслідок, різні дії в різних державах оцінюються як «терористичний акт» із зовсім різними складами злочину. В Україні Кримінальний кодекс, крім того, що передбачає кримінальну відповідальність за терористичний акт, має ще близько тридцяти складів окремого злочину. Наприклад, захоплення повітряного судна кваліфікується як окремий кримінальний злочин, він може в подальшому перерости в терористичний акт, але це треба ще довести.
Завдання державної системи — своєчасно відслідковувати напрям загрози і здійснювати привентивні заходи. Всі процеси в Україні, які можуть бути небезпечними, контрольовані нами. На сьогоднішній день у нас не має реальної практики протидії класичному терористичному акту, але ми тренуємося. Наприклад, в середньому по всій території України ми проводимо близько 150 навчань у рік. Люди, які тренуються, відносяться до різних суб’єктів боротьби з тероризмом, всі 18 міністерств беруть участь у цих навчаннях. У 2007 році ми провели спільне навчання «Східний щит» з колегами з Польщі, США, Румунії та країн ГУАМ. На цих навчаннях ми відпрацювали повний комплекс спільних дій, починаючи з обміну оперативної інформації і закінчуючи силовою фазою. Крім цього, кожний курортний сезон в Криму ми проводимо спеціальні навчання — перевіряємо ділянки, які можуть потенційно використовуватися різними екстремістськими угрупованнями, проводимо додаткові заходи із забезпечення безпеки курортних міст, аеропортів і т. д.
— Чи має можливість сьогодні Україна захистити себе, якщо небезпека буде йти ззовні?
— Можна по-різному оцінювати ситуацію, яка існує в державі. Але ми можемо сказати, що сьогодні України не є об’єктом міжнародних терористичних угруповань. Ми не маємо такої інформації. Так, у нас є окремі прояви, але вони більше пов’язані з внутрішньонаціональними проблемами, вони не характерні для проблем міжнародного тероризму.
— Як ви оцінюєте українсько-російські інформаційні війни?
— Інформаційні війні — це не нове явище. Ми визначаємо інформаційну війну як одну з основних проблем в сфері боротьби з тероризмом, тому що інформація — це четверта влада. Через ЗМІ можна як порушити певну проблему, так і нівелювати її. Діяльність АТЦ є відкритою, наприклад, ті навчання, які ми проводимо, мають відповідне висвітлення в ЗМІ.
— Ви можете пояснити, що відбувається сьогодні з судном «Фаїна» біля берегів Сомалі? Чому Українська держава не може захистити своїх громадян?
— Те, що відбувається сьогодні на «Фаїні», — це не терористичний акт. Відповідно до українського законодавства, захоплення судна піратами — це є інша кримінальна стаття. Слід зазначити, що цей злочин стосується не тільки України. Все, що відбувається сьогодні на морському просторі біля Сомалі — це світова проблема. Більше 60 суден зараз перебувають у руках сомалійських піратів, і кожна держава вживає необхідних заходів. Але всі країна розуміють, що заходи протидії цьому явищу повинні бути адекватними. Якщо захід призводить до загибелі людей, то жодна держава світу не йде на це. Взагалі, якщо ми говоримо про проблему піратів офіційно, тільки одна держава — Франція, пішла на проведення спеціальної операції. Викуп був заплачений, а потім деяких піратів розстріляли. Це ще більше погіршило загальну ситуацію — пірати стали тільки більш нахабнішими, озброєнішими і професійнішими. По телебаченню піратів висвітлюють як людей бідних, яким нема чого їсти, і через це вони йдуть на злочин. Але якщо ми подивимося на ті катери, за допомогою яких вони захоплюють кораблі, на їхню систему зв’язку, озброєння, то стає зрозуміло, що ці люди далеко не бідні.
Стосовно судна «Фаїна» наша держава діє адекватно. Є форми і методи проведення спеціальних, антитерористичних операцій, які не завжди закінчуються штурмом. Адже існує етап переговорів і виконання якихось вимог терористів, тому що фізичне звільнення заручників — це дуже складний етап. Як правило, він закінчується людськими жертвами. Поки що ситуація на «Фаїні» не є такою, яка б вимагала йти на ризик людських жертв. Ми знаємо, що американське судно контролює ситуацію як біля «Фаїни», так і на її борту, відбувається постійний обмін інформацією про ситуацію на кораблі. Люді не голодні, якщо і виникають якісь проблеми, то ці проблеми тимчасові, й будь-яким шляхом ми через відповідні структури ці питання вирішуємо. В тому числі із залученням іноземних партнерів, тому говорити, що наша країна не може захистити своїх громадян, не можна. Ми діємо відповідно до реальних обставин. Головне зараз — переговори, а переговори — це дуже складний процес, тим паче, якщо мова йде про гроші.
— Як би ви прокоментували трагічні події в Індії із захопленням заручників і загибеллю великої кількості людей? Чому таке можливо в сучасному світі? Чи була готова до цього індійська система безпеки?
— В Індії нема Антитерористичного центру. Сьогодні ведуться слідчі дії, тому нам зараз важко оцінити в повному обсязі те, що відбулося там. Але існуюча у нас інформація дозволяє зробити низку висновків, і ці висновки стосуються саме загальнодержавної системи. Вже можна сказати, що Індія стикнулася з тими ж проблемами, що і США в 2001 році. Тобто інформація надходила з різних відомств, але вона не була своєчасно узагальнена. Ще одна проблема — не спрацювала місцева служба безпеки, тому що деякі терористи прибули з Пакистану. Таким чином, були проблеми з обробкою інформації та оперативним пошуком. Проведення самої антитерористичної операції було дуже складним, це пов’язано з великими будівлями і великою кількістю заручників. Позитивні моменти операції: в державі є сили, які здатні проводити подібні заходи; було прийнято рішення йти на звільнення заручників; операція завершилася тоді, коли були здійснені заходи з мінімізації терористичної атаки. Негативні моменти операції: не було чіткого блокування місця скоєння терористичного акту; невідомо, яка була загальна безпека проведення операції. Таким чином, Індія мала класичну проблему скоєння терористичного акту. Ми знаємо про ці проблеми і робимо відповідні висновки.
