П’ятдесятьма п’ятьма молодими, талановитими і енергійними політиками, відібраними за допомогою проведення кадрового конкурсу, обіцяє поповнити ряди вітчизняної політеліти «безіменне об’єднання», у неофіційному середовищі відоме під назвою НЛО. Саме таку заяву зробив лідер блоку Валерій Хорошковський у відкритому листі «Комітету за підприємницьку політику нового покоління». При цьому шлях у велику політику відкривається всій талановитій молоді: кожен бажаючий може взяти участь у конкурсі. Ті, хто пройде всі три тури відбору, можуть претендувати на місце у перших трьох десятках виборчого списку нового ліберального політичного об’єднання України.
Деякий час тому я мав розмову з учасниками «Комітету за підприємницьку політику нового покоління», які висловили думки про те, що ми негайно маємо розгорнути кампанію нашого виборчого списку, оприлюднити назву замість вигаданого журналістами «НЛО», назвати наших кандидатів, розпочати рекламну кампанію на телебаченні тощо.
Вважаю за необхідне надати відповідь моїм друзям і партнерам у формі відкритого листа: прийшов час перейти від «заколоту нових людей» до демократичних, відкритих форм нашої дискусії, прийшов час використовувати політичні засоби дії, прийняті в цивілізованому світі.
Дійсно: ми прийняли рішення щодо нашої кампанії. Але зовсім нещодавно ми ще не мали відповідь стосовно того, яким чином будемо вирішувати декілька ключових проблем сьогоднішньої української політики. Тепер відповідь є — справа за реалізацією нашого рішення.
Нагадаю також проблеми, якi я вже перелічував пiд час нашої першої розмови. По- перше — це проблема форми нашого служіння: якщо ми говоримо, що «ми будемо служити новому поколінню, а воно послужить Україні», або, «що добре для нового покоління, те добре для України», то ми маємо пам’ятати дуже важливу річ. Ми маємо пам’ятати, що нове покоління — це не лише наша команда однокашників по школі життя: двадцять — тридцять нових молодих успішних підприємців, які спроможні, об’єднавши свої зусилля та ресурси, забезпечити достатню сукупну силу, щоб прорватися через дрімучі ліси старої політики. Недарма ми стверджували, що нас, на відміну від багатьох інших нових і молодих, так просто не можна ні «притиснути», ні «скривдити».
Я чую від вас: «Якщо не ми, то хто»? З готовністю погоджуюся. А от на ваше друге запитання: «Як відібрати з мільйонів українських молодих хлопців та дівчат нового покоління тих, хто піде разом iз нами?», я отримав відповідь лише нещодавно.
Сьогодні ми вже маємо рішення: ми оголошуємо відкритий кадровий конкурс на входження до нашого виборчого списку, в тому числі в першу, в другу й в третю десятки. Не слід думати, що ми лише «робимо вигляд»: ми повинні провести справді реальний конкурс.
Умови прозорі: конкурс відбуватиметься в три етапи. Спочатку заочний — за допомогою Iнтернету (сайт готовий, використовуй хоч завтра) за адресою www.concurs.org.ua. За цей період ми відберемо близько чьотирьохсот осіб. Потім — чотири очних конкурси в найбільш активних регіонах, на яких ми відберемо 55 осіб із 400. Всі вони увійдуть в наш список, а їхні місця в списку будуть визначені на третьому етапі, безпосередньо перед нашим з’їздом у січні.
Це й буде команда антикризового управління країною. Ми відберемо кандидатів у наш список серед тих, хто значно менш фінансово забезпечені, ніж ми, але не менш яскраві у своїй готовності до політичної діяльності — хоча, можливо, сьогодні ще навіть не замислюється над цим. Я гадаю, Ірина Горіна, яка продала свою квартиру — а це все, що вона мала, — та вклала усі отримані кошти в свою першу справу (сьогодні, до речі, вона має мережу пралень та хімчисток у Харкові та Києві) краще інших зрозуміє мене, якщо я напишу тут, що інколи безстрашність перед ризиком і здатність швидко приймати рішення важливіші в бізнесі, ніж наявність стартового капіталу. Це ж стосується й політики, що досягає поставлених цілей.
Нам слід звикнути: з моменту нашого виходу на арену великої української політики, «наші» — це не ті, хто відданий особисто комусь із нас, але ті, хто належить до нашого покоління. Інакше чого варте все наше планування нової політики.
Друга проблема полягає в політичній рекламі, на негайному розгортанні якої так наполягають деякі наші друзі.
Я стверджую: ми повинні припинити, у всякому разі не вводити в нашу власну практику (адже іншим не заборонити), безглузду традицію обдурювання виборців, коли реклама замість інформування виборців про корисні продукти, які політична організація виробляє чи «просуває на політичному ринку», нагнiтає iстерiю та депресiю, або вводить в оману людей щодо можливих перспектив має наслідком нездоровий оптимізм. Нам слід бути чесними з нашими виборцями — а це означає, що ми повинні обіцяти тільки те, що безперечно збираємося робити. Тим більше, що нам дійсно є що обговорювати з людьми.
Тільки обговорювати потрібно не порожні обіцянки, а наміри та справи, що ми й робимо постійно в бізнесі. Слід пам’ятати вислів pacta sunt servanda — договорiв потрiбно дотримуватись.
Усі наші витрати на політичну рекламу (або, в будь-якому випадку, більша їхня частина) мають бути корисними для виборців. Ми повинні або інформувати людей про наші нові справи, в яких можна прийняти участь, або допомагати громадянам зберігати оптимізм і не впадати в депресію, відкрито дивлячись на речі.
В нашому житті це вже відбувається: наприклад, Вадим Гуржос, просуває не назву свого заводу, а саме торгову марку молочних продуктів «Баланс». Адже ми споживаємо продукт, а не завод.
Так само повинна діяти й політична організація нового покоління — просувати не назву незрозуміло чого, а конкретні продукти. Якщо ми з вами вирішили, що нова політика — це успішна виробнича діяльність, що нова політика — це виробництво системних управлінських рішень, то ми маємо, перш ніж рекламувати себе, пред’явити споживачу (тобто виборцю) хоча б один наш продукт. І лише потім просувати назву нашого політичного об’єднання. Так що будемо просувати конкурс; а там — життя покаже.
І тут виникає третя проблема — проблема назви. Скажемо прямо: наш блок — поки є блоком без назви, так само, як наше покоління — поки безіменне покоління. Після свого утворення наш блок дасть ім’я цілому поколінню українців. Тому давайте не будемо поспішати давати Ім’я всьому поколінню ще до нашого з’їзду.
І назву слід шукати не в полі поки що безглуздих для багатьох українців термінів «праве» чи «ліберальне», а в полі змістів, які однаково зрозумілі всім нашим співгромадянам й укорінені в історії та культурі. Нам не треба наслідувати «старших дядь», звідкіля б вони не були — з України, Заходу або Сходу. Нам слід шукати власну ідентичність. Ми — молода країна, і ми багато чого можемо почати з самого початку тут і зараз, не оглядаючись на неприбране сміття чужих будівельних майданчиків. Їм воно заважає, нам — ні.
Ми — те покоління, яке вступило в життя на зламі епох. Ми — перше покоління нашої країни, що виявилося не масовим, а поодиноким, адже реалізуватися змогли далеко не всі. Зникла піна, в багатьох бажання виділити себе поміж інших відійшло на задній план… і певна самітність примушує нас усвідомити необхідність створення середовища. Нам слід усвідомити: ми — лише група спеціального призначення, яка швидко рухалась і опинилася на крок попереду від основних сил нашого покоління. І тепер треба пригадати, що ми були тільки в розвідці… Треба повернутися до своїх і стати для них провідниками.
Ми назвемо себе на з’їзді. Там і вирішимо. Там і впишемо нове Ім’я нашого політичного об’єднання в новітню історію України. Тому що так — точніше, правильніше, і правдивіше.
