Тема департизації державних органів влади, з-поміж них і місцевого самоврядування (з подібним закликом губернатори звернулися до Президента), відгукнулася луною невдоволення більшості лідерів запорізьких регіональних організацій політичних партій. З обгрунтуванням своєї точки зору губернатор Олексій КУЧЕРЕНКО не примусив чекати партійців: «Сьогодні на політичному Олімпі Української держави діють понад 100 партій. Це — характерна ознака країни перехідного періоду. На жаль, ми ще далекі від розвинених держав, де основний механізм формування та здійснення державного управління будується за партійним принципом. В Україні така практика призводить до концентрації владних повноважень у руках корпоративно-регіональних еліт, кланових груп. Сьогодні немає настільки могутніх політичних структур, які мали б моральне право взяти на себе відповідальність за управління економічними та соціальними процесами в масштабах держави. Партії нечисленні, їхнім програмам не симпатизує більша частина виборців».
Однак, за словами губернатора, департизувати склад Верховної Ради було б нерозумно.
Стосовно ж Кабінету Міністрів, то Кучеренко —прихильник діаметрально протилежних поглядів. «Під час формування складу уряду, — підкреслив він, — передусім мають ураховуватися професійні якості кандидатів, а не політична орієнтація. За тим же принципом має здійснюватися кадрова політика регіональної влади й органів місцевого самоврядування. Мене підтримали всі глави районних адміністрацій. І нас турбують спроби деяких керівників центральних органів влади будувати вертикалі на основі власних політичних пріоритетів, а не професіональних навичок».
«Подивіться, що коїться в уряді? — продовжив Кучеренко. — Якби ідею департизації органів влади зрозуміли і прийняли на «верхах» хоч би рік тому, то сьогодні дискусія навколо проблем енергетики та ПЕКу України не лежала б у площині пропаганди: «Батьківщина» — великі реформатори, а СДПУ — утопічні консерватори лише тому, що в соціал-демократів інша точка зору, ніж в Юлії Тимошенко. Ми говорили б мовою цифр, економічного аналізу. Наш уряд не розв’язує проблему. Він утягнутий у політичне протистояння. І причина, бачте, в тому, що шановна Юлія Володимирівна — глава «Батьківщини», яка, до речі, не вигравала виборів, а організувалася в процесі розподілу фракцій. Лобіюючи далеко не державні інтереси, Тимошенко розвалює економіку, і при цьому та ж НДП висловлює публічні протести, лякає народ якоюсь диктатурою, тоталітаризмом тощо. Не можна політизувати економічні процеси. Це глухий кут, криза. Проблеми ПЕКу — от справжній диктат. Необгрунтоване обмеження в енергопостачаннях найбільших стратегічних підприємств — от справжній тоталітаризм. Ось вам прямі наслідки партійного принципу кадрової політики держави».
Утім, Олексій Юрійович вітає формування політичних блоків, союзів. На його думку, це може спричинити появу в Україні могутньої політичної коаліції. Саме тоді вето на партійний квиток у кишені чиновника може бути знятим. І то частково. Кучеренко вважає, що суміщати партійну діяльність із державною можуть лише керівники міністерств, глава уряду, голови обласних, міських та районних адміністрацій. Підлеглий же апарат має залишатися партійно нейтральним і консолідованими зусиллями втілювати в життя державні інтереси.