Обговорення проекту тільки почалося, але вже сьогодні можна констатувати, що політики демонструють неоднозначне ставлення до реформи. Їхні перші висловлювання і коментарі підтверджують, що політикум продовжує функціонувати в режимі протистояння і боротьби інтересів різних фінансово-промислових та регіональних груп.
Насправді в цьому нічого поганого немає. Швидше, це природно, тому що змінилося економічне і політичне середовище. Але, на жаль, наше суспільство досі не структуроване за соціально-політичними інтересами, і відсутність такої структуризації призвела до потворних симптомів застою в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Причин на це багато, але одна з них полягає в тому, що реформування економіки та влади відбувається ніби саме по собі й для себе, відособлено від життя пересічних громадян. Ні ми особисто, ні наші інтереси практично не впливають на хід політичних баталій навіть для захисту наших мінімальних соціальних потреб. Швидше, їх використовують у політичних іграх конкуренти як аргумент тиску один на одного.
Існуюча сьогодні в Україні структура законодавчої влади абсолютно природним чином робить основними зацікавленими учасниками політичних баталій галузі промисловості та фінансово-промислові групи. Громадяни в таких війнах традиційно виконують роль «електорального м’яса», яке кидають у мітинги та пікети. Враховуючи порядок формування депутатського корпусу, до числа борців частенько додаються і генерали мажоритарних полів, які використовують свої владні можливості на користь того чи іншого регіону. Бюджетний скандал трохи відкрив завісу над так званою цивілізованою депутатською сім’єю (слова спікера ВР Литвина) і продемонстрував найнепривабливіші форми реалізації регіональних інтересів.
Кажучи простою і зрозумілою мовою, депутати, яких ми вибираємо по мажоритарних округах, так само намагаються щось зробити для регіонів. Але ефективність цих спроб прямопропорційна посадам і авторитетності персон, що ставить під сумнів чистість методів, якими такі спроби реалізовуються. Про справедливий розподіл бюджетних ресурсів говорити не будемо. Адже не може у нас бути 27 голів бюджетних комітетів.
Боротьба інтересів різних фінансово-промислових груп призводить не тільки до позитивних зрушень в економіці, а й до досить негативних трансформацій у соціальній сфері регіонів. Точно так само, як суспільство розшаровується на бідних і багатих, так і різні регіони починають набувати статусу перспективних і згасаючих. Регіоналізація політики набуває потворних форм. Бідні та згасаючі регіони все інтенсивніше втрачають можливості отримати повноцінне представництво в законодавчій владі країни.
Такі процеси не можуть відбуватися нескінченно. Наступним етапом розшарування регіонів може бути неконтрольована, спонтанна й протестна форми федералізації України. Про те, добре це чи погано бути федерацією, дебати тривають давно. Але поки політики не дійшли єдиної думки, варто подивитися на нашого північного сусіда.
Федеративна Росія дорого заплатила за законодавчу автономію своїх регіонів. Війна в Чечні, напевно, один із найважчих уроків новітньої історії Росії. З нього можна зробити багато висновків. І тільки один не підлягає сумніву — рівень свободи регіонів завжди має відповідати рівню їх відповідальності за якість життя громадян і формувати спільність інтересів у розвитку всієї країни. У реформі, що пропонується Президентом, механізм встановлення такої відповідальності та спільності реалізовується двопалатною структурою парламенту, в якій кожен регіон буде наділений рівними повноваженнями.
Питання про те, яким буде механізм захисту територіальної цілісності та збереження єдності нації, не дозвільне. Адже створення такого механізму покликане забезпечити Україні можливості для всебічного і повноцінного функціонування інститутів місцевого самоврядування та сформувати умови рівних можливостей для розвитку всіх регіонів країни. Поки що ситуація виглядає плачевно. Переді мною два маленьких інформаційних листка. На першому — територіальне представництво регіонів у Верховній Раді, а на другому — дані з інвестування програм розвитку регіонів. Iз них складається цікава картинка. Наприклад, Кіровоградська область має ДВОХ із 450 депутатів і займає нижні позиції з інвестиційної привабливості, а Київська надміру багата своїми представниками та лідирує в списку обсягів інвестованого капіталу.
Аж ніяк невипадковий збіг. Із позиції вирішення такої проблеми, основним в обговоренні президентського проекту конституційної реформи має стати не те, потрібен нам чи не потрібен двопалатний парламент. А те, якими мають бути принципи та правила його формування і роботи, щоб подібних диспропорцій не існувало. Адже завдання в проекті конституційної реформи сформульоване чітко — від війни регіональних інтересів перейти до умов рівних можливостей.
Часто можна чути, що ця конституційна реформа потрібна тільки тим, хто буде нею займатися. Але чи так це? Думаю, що ні. Тому що навіть первинна споживча громадська експертиза показує, що ця реформа потрібна передусім нам — громадянам, не здатним сьогодні достукатися до політиків. Причина проста — політики мають можливості задовольняти потреби галузей промисловості та регіональних фінансово-промислових груп, залишаючи при цьому на задвірках життя всю соціальну сферу регіонів. І сьогодні Конституція не передбачає ніяких способів для зміни ситуації на користь суспільства. А значить, прийшов час суспільству змінити саму Конституцію.
