Як експерт із питань репресій усередині країни, але абсолютно некомпетентний як військовий, стратег Саддам Хуссейн думає, що він може воювати і перемогти. Його стратегія, судячи з усього, полягає в тому, щоб захищати Багдад як ще один Сталінград, тобто воювати за кожну вулицю, за кожен будинок.
Військова стратегія, яка навмисно починається з того, чим зазвичай закінчується більшість воєн, тобто з оборони кожної вулиці столиці тактикою вуличних боїв, безумовно, «оригінальна». Вона, крім того, ще й найреалістичніша, оскільки не передбачає навіть спроб захистити іракські кордони від американських військово-повітряних сил.
Але було б ілюзією думати, що населення Багдада захищатиме режим Саддама. Насуплена покора — це найбільше, на що Саддам може розраховувати від іракців. Вуличні бої доведеться вести силами тих, проти кого спрямоване повітряне бомбардування: це елітні війська Саддама.
Чи воюватимуть вони після масованого бомбардування, залежить від того, наскільки успішною виявиться повітряна кампанія. Несхоже, щоб елітні війська Саддама захопили зненацька у добре помітних бараках. Їх можна було б захопити у таборах, навіть якби вони часто пересувалися. Звичайно, війська можна зробити невразливими до бомбардування, розосередивши їх серед цивільного населення, але броньовану техніку і артилерію неможливо сховати у багатоквартирних будинках.
Саддамівська система гарантiй безпеки Багдада включає Особливу республіканську гвардію, яка налічує 16000 вояків і є найдисциплінованішим військом з найкращою екіпіровкою. Поки не зрозуміло, скільки людей для вуличних боїв Саддам зуміє зібрати зі своїх п’яти конкуруючих служб безпеки (п’ятитисячного відділу спеціальної безпеки Аль Амн аль-Хас, чотиритисячної служби загальної безпеки аль- Мухабарат аль-Амма, п’ятитисячної військової служби безпеки Аль-Істіхбарат іль-Аскарійя, п’ятитисячної Аль Амн аль-Аскарійя та восьмитисячного управління загальної розвідки Мудіріят аль-Амн аль-Амма). 25000 — 30000 співробітників цих служб розосередилися по всьому Іраку.
Якщо ж Саддам не набере потрібної йому кількості, він може набрати додаткові сили з організації «Фідаїни Саддама», яка нараховує 15000 чоловік, набраних із найдовіренніших іракських родів. Щоб набрати справді велику кількість вояків, можна задіяти Народну армію Джаїш аль-Шаабі, партійну міліцію, яка нараховує 150000 чоловіків і жінок тільки в одному Багдаді.
Але ведення вуличних боїв вимагає ще більшої виучки, здатності до спільних дій і лідерства, ніж битви на відкритій місцевості. У таємній поліції Саддама багато клерків, катів і тих, хто здійснював тортури, але не так багато навчених солдатiв. Що стосується «Фідаїнів Саддама», то це сільські головорізи, незнайомі з міським ландшафтом Багдада.
Чоловіки зі складу Особливої республіканської гвардії, можливо, збережуть вірність Саддаму, оскільки їх рекрутували переважно з рідного племені Саддама — Аль-бу-Назір, яке проживає навколо міста Тікріт. Вони є справді преторіанською гвардією, як і їхні римські попередники. У них краще обмундирування, їм більше платять, ніж звичайним солдатам, але офіцери надто близькі до інтриг палацової політики Іраку, щоб залишатися сліпо відданими Саддаму. Декількох із них стратили за організацію змови проти Саддама. І не всі вони були безвинними.
Нещодавно Садам ввів до Багдада Республіканську гвардію «неособливого призначення». Десять дивізій, які входять до цього угрупування та в яких налічується 100000 чоловік, навчені й озброєні краще, ніж регулярна армія, яка нині слабша, ніж під час першої війни в Перській затоці в 1991 році, коли вона чинила незначну протидію військам союзників, перш ніж здатися. І навпаки, перша дивізія гвардії — Хамураппі, друга — Аль Медіна, третя — Тавакална і шоста — Небучаднезар: усі вони чинили запеклий опір американським військам у 1991 році.
Попри свій елітний статус, гвардія недостатньо навчена, щоб втримати оборону або завдати значних втрат. Звісно, армія США має краще озброєння і спорядження, проте добре навчені війська можуть іноді скомпенсувати технічну перевагу і завдати противнику відчутних втрат, якщо не перемогти. Половина тих дивізій, які входять до складу гвардії, — це піхота, призначена для ведення бойових дій на міських вулицях, але інша частина — це бронетанкові та механізовані частини, і вони залежать від танків і бойових машин піхоти, які легко знешкодити з допомогою високоточної зброї.
Багатостраждальне населення Багдада, більшість якого становлять шиїти та мільйон невдоволених режимом курдів, навряд чи залишатимуться бездіяльними у зв’язку з неминучим прибуттям американських і британських військ. Проте повстань, які здадуть місто союзникам без бою, навряд чи слід чекати, оскільки всі бояться, що Саддам може вціліти та помститися. Проте полювання на сусідів — катів та інформаторів може створити ворожу обстановку, що перешкоджатиме тим, хто збереже вірність Саддаму.
Навіть у цьому випадку повалити Саддама буде непросто. Основні наступальні сили, розташовані в Кувейті, повинні пройти 500 кілометрів, щоб дійти до Багдада. Саме тому мобільні сили, кістяк яких становлять 101 повітряно-десантна дивізія США та 16 повітряно-штурмова бригада Великої Британії, десантують безпосередньо біля Багдада, де вони повинні об’єднатися з колонами бронетехніки, що рухаються з Кувейту.
Прорвати оборону другого за величиною іракського міста Басри буде не легше. Її основне призначення полягало в тому, щоб відбити в Ірану бажання вторгнутися на територію з боку кордону по річці Шатт, права власності на яку оспорюють ці країни, і яка була основною ареною найбільш інтенсивних воєнних дій у восьмирічній ірано- іракській війні. З цієї причини війська розосередилися вздовж південного кордону Іраку від Фо до Амара, що знаходиться за 150 кілометрів від Кувейту.
Наземним військовим частинам США та Великої Британії, яким у більшості битв протистоятимуть більш чисельні сили противника, а також важкопрохідна місцевість, буде ризиковано долати цю подвійну лінію оборони, і цим займатимуться повітряні сили. Для захисту бронетанкових колон від атак із флангів та прориву оборони іракських частин, які стоять у них на шляху, використовуватимуть винищувачі-бомбардувальники і бойові вертольоти.
Крім цього, слід докласти додаткових зусиль, щоб швидко дійти до Багдада. Перед цим проведуть початкове «стратегічне» бомбардування, безпрецедентне за своїми масштабами, але не тому, що задіють більше ударних літаків, ніж у війні в Перській затоці. Навпаки, їх буде майже вдвічі менше, всього близько 700 літаків. Але в 1991 році менше 150 літаків було обладнано надточною зброєю, яка дала 90% усіх влучень у ціль. Сьогодні всі американські і британські літаки озброєні високоточною зброєю. Кількість окремих цілей, по яких можуть завдати удару протягом перших 48 годин бойових дій, буде вп’ятеро більше, ніж у 1991 році. До того ж понад 900 крилатих ракет морського базування — втричі більше, ніж у 1991 році — вдвічі посилять перший удар бомбардувальної авіації.
Як доповнення до засобів ППО, командних центрів і засобів зв’язку, головними цілями визначать штабні приміщення, казарми, склади, бункери та інші відомі евакуаційні сховища та наметові табори регулярної гвардії Саддама і його сил особливого призначення, а також його п’яти різних служб безпеки. Але хоч би як події розвивалися далі, у цій війні весь удар буде зосереджено на тих, хто катував і вбивав іракський народ.
ДО РЕЧІ
Режим міжнародних санкцій проти Іраку та всі останні події, справді, призвели до того, що у країни просто не залишилося грошей на підтримку такої громіздкої військової машини. Тому сьогоднішня мобілізація ставить у стрій не більше 400 тисяч вояків. Це включає усі збройні сили — ВПС, військово-морський флот, республіканську гвардію та спеціальну республіканську гвардію — особистий корпус Саддама Хусейна. Саме гвардійські сили вважають найвідданішими Саддаму, і саме вони, очевидно, воюватимуть всерйоз. За оцінками фахівців, вони нараховують від 60 до 80 тисяч осіб, їм доручено охороняти основні міста, включно з Багдадом. До них фахівці додають ще від 30 до 40 тисяч осіб — співробітників спецслужб та розвідки. Але далеко не всі вони добре екіпіровані — цим можуть похвалитися знову ж таки тільки гвардійці. Багато оглядачів вважають, що прості іракські солдати можуть дезертирувати після першого ж артилерійського обстрілу. Річ у тому, що регулярна армія складається нині здебільшого з новобранців. Однак елітні гвардійські частини можуть поводитися зовсім інакше. Зараз в іракській пустелі розгортається нерівна битва. Деякі спостерігачі вважають, що як тільки Саддам Хусейн зрозуміє всю безвихідь свого становища, він може вдатися до хімічної або біологічної зброї.
