19 грудня, в день виборів російської Думи, на сайті «Вибори в Росії» Фонду ефективної політики почали публікуватися дані «exit polls» — опитувань громадської думки в день виборів у Росії (сам сайт було зареєстровано в США). Глушилка ввімкнулася негайно. Як повідомив творець сайту Гліб Павловський, йому зателефонували з Генеральної прокуратури РФ і розпорядилися «закрити цей ваш Інтернет». Павловський відмовився. Вже через кiлька годин його сайт на американському сервері було заблоковано. Упертий Павловський відкрив дві копії втраченого сайту, на цей раз вже на російських серверах, і продовжував публікувати результати опитувань. Однак і ці сайти незабаром довелося закрити. «Є ряд нехитрих технологій в Інтернеті, хакерських технологій, якими з нами борються наші противники, — сказав Павловський в інтерв'ю радіо «Свобода». — Для мене очевидно, хто це, але я не бачу необхідності їх називати. Вочевидь, що вони з політичного табору, котрий нам протистоїть». Він заявив також, що Інтернет під час виборів став засобом політичної боротьби.
За три дні до виборів Григорій Явлінський розмістив на сайті, зареєстрованому в Башкирії, звернення до виборців з проханням підтримати «Яблоко». При цьому Явлінський необережно заявив, що буде домагатися усунення від влади президента Башкирії Муртази Рахімова. Тут обійшлися навіть без хакерських технологій — сайт було закрито без зволікань.
Зазначимо при цьому, що в день виборів російський Інтернет містив скільки завгодно передвиборної агітації. Вона була й на web-сторінках КПРФ, «Отечество — вся Россия», «Яблока», «Единства», ЛДПР. Але це не викликало нічиїх заперечень.
У боротьбі з комп'ютерною інформаційною Мережею в Росії використовувалися ті ж принципи, що й при «глушінні» паперових ЗМІ. Старі підходи до нової проблеми спрацювали. Щоправда, лише з тієї причини, що Інтернет у Росії ще не набрав такого розмаху, який йому пророкують у найближчі три-чотири роки. Заблокувати одиничні сайти можна. Але як контролювати мільйони майбутніх учасників Інтернету?
Інтернет досі законодавчо не врегульований. Кращі юридичні уми різних країн світу намагаються вирішити цю проблему, але поки що без видимих результатів. Звичні стандарти тут не підходять.
Уявіть, наприклад, що якийсь киянин Василь Булочкін відправився до Уругваю і купив там місцевий телефонний номер. Він встановив на своїй лінії телефон-автовідповідач з таким приблизно текстом: «Хай живе диктатура пролетаріату! Голосуйте за українських комуністів!» Після цього Булочкін повернувся до Києва і став чекати на нові парламентські вибори в Україні. Тим часом знайомі й навіть незнайомі йому люди телефонували часом до Уругваю й слухали заклики Василевого автовідповідача. У день нових виборів ситуація не змінилася. Запитання: чи порушив киянин Булочкін український закон і чи можна його притягнути до відповідальності за агітацію в день виборів, особливо, якщо при реєстрації уругвайського телефону він назвав себе Тетяною Лепьошкіною з Кишинева? Запитання друге: що зміниться, якщо заповзятливий Булочкін встромить у телефонну розетку не автовідповідач, а комп'ютер, і потенційні абоненти зможуть не лише почути заклик, але й побачити його на дисплеї в обрамленні яскравих картинок? Будь-який юрист може з глузду з'їхати від таких запитань. Але відповідати на них все ж доведеться.
Безсумнівно, що російські законодавці незабаром спробують навести порядок в мережі на свій розсуд. Услід за ними підтягнуться й українські. Але Мережа неподільна. Не можна говорити про окремо взятий український або російський Інтернет, тим більше що будь- який мешканець планети може, не виходячи з дому, отримати місце на американському (наприклад) сервері для створення особистої web-сторінки. Причому — анонімно і абсолютно безкоштовно. Такий користувач зможе протягом однієї хвилини вмістити на цій сторінці будь-яку заяву типу «Наш Президент — дурень», і йому нічого за це не буде. Тому що американський сервер плювати хотів на Думу і на Верховну Раду, тому що американський сервер розуміє свободу слова по-американському.
Досі американці спробували ввести одне-єдине обмеження на свободу слова в Інтернеті. Конгрес США прийняв так званий Акт про пристойність. Документ повинен був захистити дітей від порнографії в Інтернеті. Країну захлеснула хвиля обурення. Демократична Америка перемогла Америку пуританську. Зрештою, Верховний Суд скасував цей закон. Замість нього було запропоновано батькам ставити на свої комп'ютери спеціальні програми-фільтри, що захищають дітей від непристойностей. Однак вільнолюбна Америка і цей варіант вважає неприпустимою мірою цензури. За допомогою фільтрів, що діють за принципом ключових слів, діти можуть пропустити такі важливі речі, як СНІД або права гомосексуалістів.
Американські правозахисні групи обмежують присутність расистів у Інтернеті самостійно, не вимагаючи законодавчих заборон. Вони скуповують Інтернет-адреси, що містять слова з типового лексикону расистів. Влада зберігає нейтралітет — свобода слова на першому місці!
А кібер-поліція Нідерландів, котра веде боротьбу з хакерами та іншими комп'ютерними злочинами, запропонувала присвоїти особливу мітку кожному власникові комп'ютера. Поліцейські вирішили, що це допоможе їм вiдстежувати карних злочинців в Інтернеті. Голландський парламент відмовився підтримати пропозицію поліції.
Вочевидь, що з Заходом домовитися про обмеження інформації, поширюваної в Інтернеті, нікому не вдасться. Там свято вірять в те, що свобода слова є органічним правом людини, котре дане їй від народження. Захід вважає, що лише абсолютно вільний обмін думками здатний народжувати нові плідні ідеї. А без цього суспільство не може ефективно розвиватися.
Вихід? Він є. Можна прийняти ідеологію розвинених демократій. А можна піти своїм шляхом: займатися бандитським глушінням своїх вітчизняних web-сайтів і поставити під контроль всі комунікації, що зв'язують країну із зовнішнім світом. В Україні, наприклад, для цього є навіть законодавча підстава. У законі про інформатизацію введене поняття інформаційного суверенітету країни. Під ним ми розуміємо право держави (зрозуміло, що в інтересах населення) контролювати інформаційні потоки, що надходять до України по комп'ютерних мережах з-за кордону. Що ж до інформації, що йде за кордон, то тут ще простіше. Контроль над нею фактично дозволено для того, щоб не розголосити державну таємницю.
Хоча діалектика розвитку суспільства підказує: нічого не вийде. Не вдасться приборкати Мережу, протиставити себе всьому світові. Недолугі спроби, звичайно, робитимуться курям на сміх. Поки що поширенню Інтернету в бідних країнах заважає його дорожнеча, і це на руку тим, хто збирається «не пущать». Сьогодні в Україні за доступ до Інтернету доводиться викладати від 15 до 50 доларів на місяць. Але ситуація змінюється. Пройде ще два- три роки, і його вартість дорівнюватиме вартості газованої води, а рахунок його користувачів піде на мільйони. Може статися, що саме Інтернет виявиться сильнішим за будь-які демократичні інститути, і довга боротьба за свободу слова дістане, нарешті, своє логічне завершення.
