Інформаційне агентство — фабрика з виробництва, переробки і постачання новин. Зазвичай солідне видання передплачує продукцію декількох таких «фабрик», і не тільки вітчизняних. Інформагентства є винаходом не вчорашнього дня, проте вони гідно витримують конкуренцію з Інтернетом. Тут багато що вирішує авторитет агентства та достовірність поданої інформації. Інформаційники, що працюють заради інформаційників — так можна визначити місце агентств у ланцюжку подія—інформація—споживач. Для працівників агентств інколи важливі ті моменти, які для пересічної людини здаються незначними. Чому, наприклад, так важливо, коли саме літак з Папою Римським приземлився у Борисполі і хто першим про це повідомив? Адже те, що літак приземлиться, здавалося неминучим. А насправді це має велике значення. Так, декілька років тому один з журналістів Франс-Прес був звільнений за те, що дав повідомлення про приліт однієї поважної особи до Югославії, не перевіривши самого факту: пізніше виявилося, що літак потрапив у катастрофу.
В Україні найбільш відомими є чотири інформагентства. Єдине державне з них — Укрінформ. Маючи певну фору у статусі, воно, на жаль, переживає зараз не найкращі часи. Як відомо, інформація коштує грошей, а їх не завжди вистачає навіть на найнеобхідніше. Про сьогодення Українського національного інформаційного агентства, проблеми Укрінформу — в інтерв’ю «Дню» його керівника Віктора ЧАМАРИ.
«МИ ПРОСИМО РІВНИХ УМОВ»
— Укрінформ — найстаріше інформагентство в Україні, воно діє з 1918 року. Донедавна альтернативи йому не існувало. А сьогодні альтернатива є, причому дуже потужна. Як ви працюєте в подібній ситуації? На яку інформацію існує найбільший попит? І чому часто віддають перевагу саме вам?
— Я б не стверджував, що ця перевага завжди незаперечна, адже сьогодні як ніколи на ринку інформації точиться запекла конкуренція. Яка інформація користується найбільшим попитом? Насамперед — сенсаційна. Але у нас давня традиція — ми ніколи не ганялися за дешевими сенсаціями. Якщо сенсаційна новина все ж поширюється, то вона має підтвердження надійного джерела. А інколи і кількох. Тобто оприлюдненню факту передує глибока його перевірка. Ось чому часом трапляється, що агентство програє в оперативності, але для нас головне — достовірність і точність. І тут можна випередити інших у часі, а можна й програти. Ось один з фактів, пов’язаний з львівською трагедією. Ми по суті «вели» літак Президента з моменту його термінового вильоту з Криму до місця катастрофи. І коли Укрінформ повідомив про прибуття Леоніда Кучми до Львова, то це було реальним фактом. Натомість власкор одного з агентств дав повідомлення про приземлення на 48 хвилин раніше, ніж це сталося. Це, до речі, і щодо того, чому віддають перевагу нам.
— У жовтні минулого року відбулося засідання Ради національної безпеки та оборони України, присвячене безпеці інформаційного простору. На ньому, зокрема, було відзначено недостатню увагу з боку держави розвиткові та підтримці національних інформаційних агентств. Що змінилося з того часу? У якому стані держагентство сьогодні?
— Як не парадоксально, але Укрінформ не має якихось особливих переваг. Хоча — у ставленні держави до агентства хотілося б розраховувати на більшу підтримку, як це робиться у Франції, Китаї, Росії, Угорщині та інших країнах. На жаль, можна навести чимало прикладів, коли Укрінформ перебуває в значно гірших умовах, ніж конкуренти.
У той же час є доручення Президента України від 18 травня 2000 року щодо вжиття заходів по розвитку Укрінформу, на це доручення прийнято дві постанови Кабінету Міністрів, розпорядження. Зокрема, щодо розвитку зарубіжної кореспондентської мережі Укрінформу. Це питання ми ініціюємо з 1991 року. Урядовими документами регулюються як сам розвиток кормережі, так і механізм оплати праці власкорів, графік поетапного створення корпунктів. Програма розрахована на п’ять років, протягом яких планувалося відкрити 26 корпунктів. Торік ми мали зробити це в Бельгії, США, Німеччині, Польщі та Росії. На жаль, через недофінансування відкрити представництва агентства не вдалося.
Я реаліст, і тому вважаю цілком прийнятним у цьому році офіційно відкрити хоча б корпункт у Росії, який був би повноцінним і міг працювати на повну потужність: щоб у кореспондента були більш-менш нормальні умови праці та її оплата. Додати б до нього представництва у США чи Бельгії — і почин буде продуктивним. Певен, що держава відчує результати без затримки.
— Але ж, оскільки агентство державне, то й забезпечення має бути державним. Які тут ще сумніви?
— Багато хто вважає, що Укрінформ на сто відсотків фінансується з держбюджету. Це не так. Агентство має державне замовлення на підготовку і поширення інформації, у тому числі фото, насамперед офіційного характеру. Воно складає близько 60 відсотків від загального виробничого обсягу, а у фінансовому еквіваленті не перевищує половини наших потреб. Слід враховувати й ту обставину, що визначена бюджетом цифра — це лише «де юре». «Де факто» виявляється значно меншою. Приміром, торік ми недоотримали третину суми, передбаченої у бюджеті, за нинішнє перше півріччя мали від неї лише десь 22 відсотки.
Намагаємось ставитись до цього з розумінням — у держави чимало фінансових проблем, яких додають ще й всілякі аварії, катастрофи. Тому постійно шукаємо джерела поповнення свого бюджету з тим, щоб все ж мати можливість реалізувати власні проекти розвитку агентства. Технічний поступ в інформаційній сфері сьогодні настільки стрімкий, що за півроку тупцювання на місці можна відстати безповоротно. Та й вимоги до Укрінформу щодо інформаційного забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики держави великi.
— І щось вдається у цьому напрямі?
— За рахунок зароблених коштів здійснюється технічне переоснащення. Придбано, зокрема, десятки новітніх комп’ютерів, цифрові камери, сучасні засоби зв’язку і передачі інформації. Вже майже три роки Укрінформ присутній своїми серверами — інформаційно-подієвим, пошуковим та фотоінформаційним — у світовому Інтернет- просторі. Сервери агентства зареєстровано на провідних пошукових системах, які свідчать, що сьогодні до наших матеріалів щодоби звертаються близько тисячі користувачів з усіх континентів. В агентстві здійснюються структурні зміни, спрямовані, зокрема, на виробництво мультимедійних інформаційних продуктів, створення агентського інтернет-порталу. Поряд з англомовною запроваджено німецькомовну інформаційну стрічку. Словом, планів чимало. І для їх здійснення потрібні чималі кошти.
— Основна стаття отримання агентством доходів самотужки — продаж інформації?
— Як засвічує світова статистика, доходи агентств від реалізації інформації складають 3 — 7 відсотків у їх загальному обсягові. В останні чотири роки в Укрінформі простежується тенденція щодо зростання цього показника. Торік він складав 14 відсотків.
Але статистика статистикою, а реальна ситуація диктує свої умови. Справжні ринкові відносини в середовищі українських ЗМІ поки що не склалися. Чимало наших передплатників знаходяться в скрутному фінансовому становищі. Інтереси ж клієнтів для нас дуже важливі. Тому вже протягом чотирьох років наше агентство не підвищує вартість інформаційних продуктів. Це при тому, що і їх кількість (сьогодні їх 29), і обсяги значно виросли. Обсяг, до речі, сягає сьогодні 500 повідомлень щодоби, тоді як три роки тому не перевищував 150. Що ж до нашого бізнесу, то наголос у ньому робиться на інформаційних послугах іншого характеру, зокрема рекламного, презентаційного і т.ін.
«У НАШОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ НЕМАЄ СЛІВ «ЗАБОРОНИТИ», «НЕ ДАТИ», АЛЕ ВІДЧУТНІ ПЕРЕШКОДИ ІСНУЮТЬ
— Які пільги існують для державних агентств у світі — і якими вони є у нас? Чи маєте ви пріоритетне право на отримання інформації від владних структур?
— Декларативно — маємо. Знову ж таки є постанова Кабінету Міністрів від 1999 року, де йдеться про питання інформаційної політики, і в ній є пункт про те, що органам виконавчої влади належить у першочерговому порядку надавати інформацію державним інформаційним агентствам. Це загальновідома світова практика. Такі велетні як Ассошиейтед Прес чи Франс-Прес у повному обсязі користуються цим правом. До речі, у Франс-Прес працюють понад три тисячі штатних і позаштатних кореспондентів за кордоном.
— Принагідно, а у вас скільки?
— Сьогодні ми маємо корпункти у Польщі, Китаї, Німеччині, в країнах Балтії, Росії, Угорщині, Румунії, Сербії. Більшість кореспондентів працюють поза штатом, їхня праця оплачується лише посереднім гонораром. Зарплата ж штатних — на рівні наших співробітників, вона досить обмежена порівняно із зарплатою журналістів з приватних ЗМІ.
— У Франс-Прес немає проблем з отриманням офіційної інформації?
— Певен, що немає. Хоча, якщо взяти наше сучасне законодавство, то ми не знайдемо там жодного рядка, де було б сказано: «заборонити», «відмовити», «не дати». Але уявіть собі, щоб у Франції видали указ про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади. Це ж нонсенс. А наш Президент був змушений це зробити, оскільки чиновники, особливо на регіональному рівні, «непробивні».
Хоча певні зрушення останніми роками все ж є, сьогодні вже простіше отримати інформацію з найвищих ешелонів влади. Але з нижчими працювати поки що складно.
До речі, згідно з законом про статус Франс Прес, підписаним Ф. Міттераном, усі держустанови Франції, державні канали радіо і TV зобов’язані використовувати, насамперед, інформацію АФП.
ТЕРМІНОВУ ІНФОРМАЦІЮ ПРИНОСЯТЬ... ЛИСТОНОШІ
— Власне, стосовно Указу Президента. Зараз говорять про відкритість виконавчої влади громадянам. Чи не боїтеся ви, що інформація з відомчих сайтів може скласти конкуренцію вашій роботі?
— Абоненти Інтернету у Китаї становлять 36 відсотків від усього населення. Це приблизно — 300 млн. чол. Скільки їх у нас?.. Тому говорити сьогодні про те, що сайти міністерств можуть стати конкурентами інформаційному агентству, — зарано.
У цьому контексті мене більше турбує відсутність комп’ютерів у районних газетах. Це найнижча і в той же час найближча до людей у провінційній глибинці ланка інформаційної системи. У радянський час кожна з 612 таких газет мала свій абонентський телеграфний апарат, так звану «сотку». Отже, могла оперативно отримувати важливі повідомлення. У 1992 їх демонтували через значне зростання вартості послуг зв’язку. Так от, з майже 400 районних газет — передплатників Укрінформу — сьогодні тільки трохи більше за 80 отримують інформацію через електронну мережу. А решта — звичайною поштою. Отак ми вимушено повернулися назад, в той час, коли свіжі новини приносив листоноша…
— А які теми, на ваш погляд, є пріоритетними для місцевої преси? Що б могло зацікавити районні газети iз загальнодержавної тематики, з повідомлень з центру?
— Усе, що цікавить сьогодні людей там, на місцях. Це, насамперед, соціальні проблеми, система оподаткування, цінова політика. Наше агентство випускає вісник «Компас Укрінформу» — новини законодавства, коментарі, роз’яснення, консультації. На такий кшталт ми і готуємо матеріали для районних газет. Окрім того, в глибинці ще живе поняття «досвіду». Нас постійно просять: побільше давайте матеріалів про досвід з інших областей. Намагаємося задовольняти ці потреби. Основний критерій у підборі тем — це орієнтація на людину.
«МОЖНА ЗРОЗУМІТИ БАЖАННЯ НАШИХ КЕРІВНИКІВ СПІЛКУВАТИСЬ ЗІ СВІТОВИМИ АГЕНТСТВАМИ»
— Що належить зробити, на вашу думку, щоб імідж України за кордоном формували наші, а не іноземні інформаційні агентства? І що вже робиться для широкого доступу до вашої інформації?
— Коли Віктор Ющенко став прем’єр-міністром, знаєте, кому він дав перше інтерв’ю? Агентству Рейтер — отут, в цьому будинку, на першому поверсі. Коли він виходив, я звернувся до нього: «Вікторе Андрійовичу, буде незрозумілим, якщо ви не підніметеся на другий поверх і не скажете декілька слів журналістам Укрінформу». «Ні-ні, зараз не можу, я дуже поспішаю», — була відповідь. Цей випадок для мене більш ніж болісний. Зарубіжним агентствам і ЗМІ часто віддають перевагу й інші наші керівники. Розумію, що тут вирішальне слово за прес-службами. Але, як кажуть, за державу боляче. Та й хто у зарубіжжі рахуватиметься з національним агентством, яке державні чиновники тримають на задвірках.
З другого боку, можна зрозуміти бажання наших посадовців спілкуватися зі світовими агентствами. По-перше — це, як правило, агентства авторитетні, по-друге — широка аудиторія. Але пріоритет все ж варто було б надавати агентствам національним. І це, до речі, одна з умов їхнього авторитету і у нас, і за кордоном.
Що ще треба зробити для того, щоб наш голос було чути? Треба серйозно взятися за державну інформаційну політику. Десять років ми жили без її концепції. Тепер, нарешті, є її проект. Навколо нього — дискусії, суперечки. Звичайно, він може бути кращим, гіршим, але можемо вважати, що концепцію сьогодні-завтра буде затверджено.
Звичайно ж, Укрінформ має наполегливіше інтегруватися у світовий інформаційний простір. Один із шляхів цього — розширення співробітництва із зарубіжними інформагентствами. Сьогодні ми співпрацюємо з 20 агенціями. Серед них, зокрема, ІТАР-ТАСС, Рейтер, Сіньхуа (Китай), БТА (Болгарія), МТІ (Угорщина), ТАНЮГ (Сербія), TASR (Словаччина) та інші. Значною мірою завдяки цьому Укрінформ єдиний від України прийнято до Європейського альянсу інформаційних агентств.
Є й інший плюс, і це головне. Сьогодні ці 20 зарубіжних інформагентств отримують нашу інформацію. Звичайно, не увесь її потік: близько 70-ти повідомлень щодоби. І якщо бодай три — п’ять з цих 70-ти кожне поширило у себе — то вже великий плюс для України.
Наступні кроки — ті, про які я частково вже говорив у контексті заходів щодо розвитку Укрінформу. Це створення зарубіжної кормережі, розширення іномовності, створення потужного Інтернет-порталу, спеціалізована підготовка кадрів, подальша розбудова створеного в Укрінформі прес-центру, нарощування технічних можливостей, потужна рекламна кампанія.
Можливо, це вже набридливо, але для того, щоб нас чули і голос України був «гучним», потрібні кошти. І нічого надособливого і нового тут немає. Приміром, прийнято рішення минулорічний 253-мільйонний бюджет Франс-Прес в євро збільшити ще на 2,5 відсотка. За словами виконавчого директора Бертрано Евено, «такий бюджет дозволить агентству продовжити розвиток, зокрема, у сфері економічної інформації, мультимедіа та англомовних новин». Уряд Великої Британії на потреби інформаційно-роз’яснювальної роботи за кордоном виділив телерадіокомпанії Бі-Бі-Сі, на яку покладено зазначену функцію, близько 178 млн. ф.ст., значні кошти виділяє для агентства Сіньхуа уряд Китаю. Причому не лише на інформаційно-виробничі потреби — Сіньхуа вже має більше десятка власних готелів і ресторанів. Власне, це вже й не новина.
— А ви відкриватимете ресторани?
— Сподіваюсь, що такий час настане.
— Що для вас є новиною?
— Усе, що я не знав до цього моменту і що становить суспільний інтерес. Коли щодня опрацьовуєш кілометри новин, виробляється певна апатія. Однак не відчуваю більшої насолоди, ніж від прекрасної, оперативно підготовленої інформації, особливо, коли агентство спрацювало в екстремальній ситуації.
ДОВІДКА «Дня»
ЧАМАРА Віктор Федорович — генеральний директор Державного інформаційного агентства України (з травня 1999). Народився 08.10.1952 у с. Ковалівка Полтавської області. У 1975-му закінчив факультет журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка, у 1986 — Академію суспільних наук (Москва). З 1975 — прийшов шлях від оглядача до першого заступника генерального директора РАТАУ, Укрінформ, ДІНАУ. Член Спілки журналістів України (з 1975). Заслужений журналіст України (1998).
