В сеукраїнське об’єднання лівих «Справедливість» на чолі із Іваном Чижом на відзнаку перших ста днів провели зустріч з пресою, яка пройшла в обстановці майже сімейній: з демонстрацією домашнього відеофільму про становлення партії і теплих, дружніх стосунків в середині керівництва. Протягом цих ста днів партійці набули досвід державницького конструктивізму і відточили аргументацію — чому їх не слід вважати розкольниками у лівому русі.
Цим виправданням, як видається, приділяється занадто багато уваги. Чи то опоненти закидали докорами, чи то газета соціалістів «Товариш» так дошкуляє, чи то дається взнаки внутрішня трагедія, яка за словами І.Чижа досі болить всім, хто змушений був покинути соцпартію, але лідери «Справедливості» раз по разу виправдовуються щодо самостійності політичної долі і самодостатності свого дітища. Навіть тоді, коли цих виправдань ніхто особливо не вимагає. Адже зрозуміло, що програш на президентських виборах не міг минутися для соціалістів непомітно, що існування двох центрів тяжіння всередині партії, якщо і підігрівався «ворогами лівого руху», то тільки тому, що для розколу визрівали внутрішньопартійні, особистiсні передумови, принаймні нікому ще не вдавалося розколоти моноліт, якщо він не пішов перед цим тріщинами тактичних помилок. Тепер, зрештою, не так важливо, чиїми руками розкол зроблено, бо існування в різних політичних координатах: конструктивної і просто опозиції, ставить перед І.Чижом питання більш вагоме — чи правильна тактика «Справедливості», чи знайдено нові, переконливі ідеї і форми роботи з виборцями, 30 відсотків яких, хоч і симпатизують лівим і лівоцентристським ідеям, але не хочуть голосувати за нинішніх лівих. Здається, допоки І.Чиж не перестане виправдовуватися, навіть наддемократичний статут партії (перші керівники не можуть керманити більше трьох термінів, не існує партійних покарань та виключення з партії), буде сприйматися лише як заперечення всього того, від чого постраждали «справедливці» в лавах соціалістів.
Іван Чиж переконаний, що його партія віднайшла новий, партійно незаангажований пласт прихильників лівої ідеї і звідти черпає новообернених партійців, лави яких зросли до 8 тисяч членів, з яких 73% не були в інших партіях. При порівнянні з чисельністю осередків Соцпартії, «Справедливість» по деяких областях вже має реванш. Приміром, в Севастополі, за словами Чижа, осередок Соцпартії кілька років не зростає більше 25-28 чоловік, а «Справедливість» вже має там більше 200 членів. Словом, «ми сьогодні маємо з чого черпати додатково і додаємо сумарної потуги в ліву течію».
«Справедливості ради треба подякувати Морозу, що він звільнив нішу, яку займала Соцпартія, повівши її у правоцентризм, — каже Чиж. — Тепер ми стоїмо на цій ніші, розширивши її вправо і вліво... І ми хотіли б мати таку партію, яка б була цікава суспільству, адекватно реагувала б на те, що у ньому відбувається і, можливо, навіть мала б колись «золоту акцію», яку могла б віддати навіть і представнику комуністичної або соціалістичної сили, якщо колись ми будемо впевнені, що знову не станеться зради через «Канівську четвірку» або через інші зговори».
Своє ставлення до влади партія вважає дуалістичним: зусилля, що на користь народу «Справедливість» підтримує, дії влади, що погіршують життя людей, — жорстко критикують. Доцільність конструктивної опозиції (вона ж дуалістична, вона ж — позиція державницького конструктивізму) пояснюється знову ж таки у порівнянні із позицією колишніх соратників. З точки зору жорсткої опозиційності, яка в політичному плані є, на думку І.Чижа, вигіднішою — треба день і ніч «бити чобітьми» цього президента, владу. Але пересічній людині від цього тільки гірше, адже є ситуації, на які ми сьогодні повинні впливати.
— Я тільки зараз усвідомлюю, — говорить Іван Сергійович, — якби в 94-му році Мороз не планував, що він у 99-му має бути президентом, а знав тільки, що він голова ВР, то взяв би Кучму, який прийшов до влади на лівому електораті, на «абордаж», і ситуація могла б в соціалістичний бік повернутися ще з 94-го року.
Отже, «Справедливість», з жалем розпрощавшись із дармовими баришами і «легкими» політичними дивідендами жорсткої опозиційності, стала сповідувати політику реальних можливостей — давити на владу, впливати на її рішення, «штовхати владу вперед».
Почали з того, що єдині з опозиційних сил віднесли Президенту пропозиції щодо економічного відродження держави на основі прискореного подолання кризи виробництва. За цю зустріч з Кучмою інші ліві І.Чижа мовчазно засудили. Але він вважає зустріч корисною: пропозиції пішли в уряд з резолюціями вивчити і врахувати. Тепер партійці чекають — використає уряд їхні розробки чи ні. Від цього залежить подальша тактика «Справедливості», яка замість першотравневих мітингів провела конкурс малюнку на асфальті.
Чиж підкреслює, що на відміну від інших лівих троє народних депутатів-«справедливовців» віддали свій голос за приватизацію «Укртелекому». «Ми не зашорені суто політично», переконує він, і якщо від приватизації «Укртелекому» державі буде користь, партія тільки підтримуватиме таке рішення.
А політичні вiдносини із лівими при цьому «штовханні влади вперед» якось не складаються. Новонароджену КПУ(о) Іван Чиж оцінює дуалістично: якщо вона створена на чесних засадах реформи Компартії, то можна було б вітати, якщо ж це створено кимось, то не може мати ніякої підтримки, і окрім осуду, нічого не заслуговує (як саме її створили, прояснив Василь Арестов, виконавчий секретар Ради партії: «Склалося враження, що КПУ(о) — підсадна качка»). «Старим» же лівим «Справедливість» дорікає їхньою невпливовістю на реальні політичні процеси: що конкретно дає суспільству те, що у комуністів, за їхнім же визначенням, «в кишені 20% електорату»? Опозиція — занавiс в політичному театрі, дійство відбувається поза їхніми бажаннями, інтересами, програмними установами.
Невдовзі ми зможемо спостерігати, чи зможуть ліві, розведені у різні кути політичного рингу, провести спільну акцію. «Справедливість» запропонує Президентові провести референдум з питання приватної власності на землю, адже в Конституції визначена всенародна власність на землю. Щоправда, Іван Чиж і не розраховує на солідарність з боку інших лівих. Він вважає, що вони блокуватимуть ініціативу під приводом того, що влада сфальсифікує результати і приватну власність на землю освятять іменем народу. Насправді, Іван Сергійович переконаний, що ліві, особливо соціалісти, відчувають політичні ревнощі щодо «Справедливості», йому відомо, що один з соціалістів пояснив, що фракція голосувала проти законопроекту про охорону суспільної моралі, тільки тому, що його авторство належить Чижу. «І так буде завжди», — передають партійці слова цього соціаліста.
