В одному зі своїх перших публічних виступів нинішній Президент України Віктор Ющенко зазначив, що на його ім'я чи не щоденно надходить понад 1600 звернень громадян.
Переважно люди скаржаться на дії районних і міських чиновників, прокурорів і міліції, особливі скарги — на дії судів і суддів.
Упродовж чи не всіх років незалежності інститути державної влади перебувають у стані реформування, яке при зміні чергового складу Кабінету Міністрів України розпочинав кожен новий міністр, причому на власний погляд.
Реформування Генеральної прокуратури України зводилось до регулярної, часом зовсім непродуманої та незрозумілої заміни самого генерального прокурора, а слідом за ним — і приходу, як це стало звично останнім часом, нової команди.
Та тільки чи сприяло це дотриманню законності в роботі головного наглядового відомства країни?
Відомо, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, в тому числі і до суду, визначене як конституційне.
Кодексом адміністративного судочинства України, який вступив у дію з 1 вересня 2005 року, передбачено право кожного громадянина на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Конституція України визначає і право на отримання обґрунтованої відповіді у встановлені терміни, які обмежені Законами України «Про звернення громадян» та «Про інформацію» і становлять один місяць, але не більш як 45 діб. Ці закони зобов'язують кожну посадову особу розглянути звернення та дати відповідь по суті такого звернення з посиланням на норми законів та з зазначенням порядку подальшого оскарження.
Питання практичної реалізації громадянами України конституційного права на звернення до органів державної влади з пропозиціями та заявами, й до прокуратури також, як одного з органів державної влади в Україні, законодавчо визначені. Передбачено, що відповідь за результатами розгляду заяви (клопотання) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви, і до компетенції якого входить вирішення порушених у зверненні питань за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Звернення ж до суду тепер оформляється відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України та інших процесуальних законів, але звернення до голови суду чи його заступника з питань, що не стосуються судового розгляду справи, подається згідно із Законом України «Про звернення громадян».
Право будь-якої особи на отримання від органу державної влади інформації передбачене Законом України «Про інформацію», більш того, закон визначає, що вона надається незалежно від того, стосується вона особи чи ні, а приховування, викривлення чи надання неправдивої і не перевіреної інформації посадовою особою передбачає юридичну відповідальність.
Предметом судового оскарження можуть бути рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження, нормативно-правові чи правові акти індивідуальної дії, але основною ознакою права на оскарження є порушення права громадянина. Іншою підставою звернення до суду є створення обов'язків, не передбачених законодавством, або хоч і передбачених, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або покладених не уповноваженими на це особою чи органом.
Важливою підставою звернення до суду є притягнення особи до відповідальності, яка не передбачена законом, або застосування стягнення за відсутності передбачених законом підстав чи неправочинною службовою особою (органом).
Часто причиною таких дій чиновників є їхня некомпетентність і відсутність досвіду у вирішенні того чи іншого питання та прийняття рішення, яке суперечить чинному законодавству України. І на цей випадок є стаття. «Стаття 367. Службова недбалість (Витяг із Кримінального кодексу України). 1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, карається штрафом від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого».
Наочним прикладом реалізації конституційного права на звернення до посадової особи органу державної влади — генерального прокурора України — є судова справа Віталія Якименка. У скарзі до генерального прокурора України він оскаржив дії прокурора м. Києва, який не розглянув його заяву, а генеральний прокурор у свою чергу сповістив, що це не його компетенція і направив заяву до того ж таки прокурора м. Києва.
Порушення конституційного права на отримання інформації та безпідставне направлення генеральним прокурором України заяв прокурору м. Києва призвело до порушення встановленого чинним законодавством України порядку розгляду звернень та послужило підставою звернення до суду. Печерський районний суд м. Києва розглянув справу за позовом В. Якименка до прокуратури м. Києва та Генеральної прокуратури України про визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди. Суд провів заміну відповідачів прокурора м. Києва на прокуратуру м. Києва, генерального прокурора України на Генеральну прокуратуру України, бо в цьому випадку прокурор виступає як юридична особа. В. Якименко в судовому засіданні просив стягнути з прокуратури м. Києва та Генеральної прокуратури України моральну шкоду в розмірі 85 грн. 00 коп., однак у подальшому на судове засідання не з'явився і просив розглянути справу за його відсутності.
Ні представник прокуратури м. Києва, ні представник Генеральної прокуратури України позов не визнали, однак ці особи не надали суду доказів про те, що Якименку В. І. направлялися відповіді на його скарги. Суд визнав дії прокуратури м. Києва неправомірними щодо ненадання відповіді на скарги В. Якименка й зобов'язав прокуратуру м. Києва надати відповідь на вказані скарги, але суд відмовив у задоволенні позову до Генеральної прокуратури України про визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди. Суд погодився з тими доводами, що генеральний прокурор України, всупереч ч. 4 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», направляв скарги прокурору м. Києва, дії якого й були оскаржені.
Таким чином, визнавши дії прокуратури м. Києва неправомірними, суд не осмілився визнати неправомірними й дії Генеральної прокуратури України, посадові та службові особи якої й порушили право В. Якименка на отримання інформації. Всупереч ч. 1 ст. 11 ЦПК України (в ред. на 01.2001) суд у своєму рішенні вказав на декілька законів як на підставу вирішення справи, але поза увагою залишив Основний Закон держави — Конституцію України, яка гарантує право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої неправомірними діями посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Отже, конкретний громадянин України Якименко В. І. оскаржив дії вищих посадових осіб прокуратури до суду, змусив суд погодитись із його доводами та винести унікальне за своїм змістом рішення суду. Позовна заява «Про порушення конституційного права на інформацію та відшкодування моральної шкоди» була частково задоволена, але головним у цій історії є те, що з того дня ні прокурор Голосіївського району м. Києва, ні прокурори Генеральної прокуратури України не ігнорують звернення громадян України.
Правова держава будується громадянами, які змушують владу чинити за законом та поважати їхні права.
