Воєнна операція Сполучених Штатів Америки та їхніх союзників проти Афганістану триває. Президент Буш ясно дав зрозуміти, що ця схватка з тероризмом буде довгою. Війна з тероризмом необхідна, однак лише бомбових ударів по базах терористів і скидання допомоги для біженців недостатньо. Не менш важливо розробити конструктивну програму щодо подолання несправедливості глобалізації — несправедливості, яка дозволяє таким, як Осама бен Ладен, знаходити нових і нових послідовників. Задовго до 11 вересня, в думках про цю довгострокову мету, я почав працювати над серією конкретних пропозицій. Розгляд цих пропозицій зараз став ще більш невідкладним.
Ми живемо у світі спільних ринків, де політичні установки, однак, як і раніше, виходять iз суверенітету окремої держави. Деякі міжнародні організації підтримують глобальні ринки, однак вони далекі від досконалості. Міжнародні організації, що спеціалізуються на забезпеченні суспільних благ, таких, як підтримка миру, охорона навколишнього середовища, полегшення становища бідних верств населення, поліпшення умов праці та системи охорони здоров’я, а також захист прав людини, ще менш ефективні та отримують менше фінансування.
Нерівне становище міжнародних фінансових і торгівельних організацій та міжнародних організацій, які служать соціальним цілям, призвело до нерівномірного розвитку сучасного суспільства. Торгові та фінансові ринки діють чудово в області нарощування капіталів, але не здатні вирішувати соціальні проблеми.
До глобалізації фінансових ринків забезпечення більшої частини суспільних благ було турботою уряду кожної окремої держави. Зараз же, в умовах вільного переміщення капіталу, окремим країнам дуже складно встановлювати свої правила і вводити свої податки, бо капітал може просто піти з країни. Більш того, у багатьох країнах просто немає хорошого уряду. Репресивні та корумповані режими, а також слабкі держави є, мабуть, найголовнішими причинами бідності та страждань сьогодні. Таким чином, вироблення ефективних способів забезпечення суспільних благ у глобальному масштабі виявляється недостатнім. Ми повинні знайти способи сприяння появі ефективного уряду в окремих державах.
Суспільні блага, такі, як охорона здоров’я або охорона навколишнього середовища, неможливо забезпечити за допомогою встановлення санкцій проти країн, ситуація в яких не відповідає міжнародним стандартам, оскільки у багатьох країн просто немає достатніх ресурсів. Швидше навпаки, за допомогою міжнародної підтримки треба заохочувати добровільне дотримання норм у цих країнах і дати, таким чином, можливість бідним державам наблизитися до міжнародних стандартів.
Міжнародна підтримка вимагає переміщення ресурсів iз багатих країн у бідні. На жаль, така підтримка здобула погану репутацію. Зарубіжна допомога, у тому вигляді, в якому вона здійснюється сьогодні, рідко буває ефективною і дуже часто дає абсолютно протилежні результати. У загальних рисах я можу назвати п’ять основних причин того, що відбувається:
1 . Зарубіжна допомога зараз слугує інтересам тих, хто її надає, а не тих, хто отримує. Держави-донори зазвичай роблять це, виходячи із власних інтересів національної безпеки та геополітичних міркувань, часто не звертаючи ані найменшої уваги на рівень бідності та характер уряду країни-одержувача.
2. Надаючи допомогу країні- одержувачу, держави-донори вважають за краще використати своїх громадян, а міжнародні організації направляють іноземних експертів замість того, щоб створювати внутрішні кадри. Тому одержувачі часто не мають можливості повною мірою скористатися наданою допомогою. А оскільки проекти з розвитку розробляються і здійснюються іноземцями, то мало що залишається після від’їзду експертів.
3. Зарубіжна допомога здебільшого має міжурядовий характер, і уряди, що отримують допомогу, розподіляють ресурси згідно зі своєю власною вигодою.
4. Держави-донори наполягають на збереженні державного контролю за допомогою, яку вони надають, результатом чого стає відсутність координації під час її розподілу.
5. Міжнародна підтримка — це ризикована справа. І досягнути успіху в цій області складніше, ніж керувати підприємством, що приносить прибуток, оскільки не існує жодного мірила суспільної користі. Допомога розподіляється бюрократами, і тут можна багато втратити і мало придбати в умовах постійної наявності ризику.
Повинні бути знайдені кращі способи фінансування та надання міжнародної допомоги для того, щоб виправити хоч деяку частку тiєї несправедливості, котра виникла внаслiдок глобалізації.
Щодо фінансування, моя пропозиція полягає в тому, що МВФ повинен випустити Спеціальні Права Запозичення (СДР), а багаті країни — передати в дарунок свою частку СДР. Спеціальні Права Запозичення, що були створені у 1969 році і востаннє випускалися у 1981 роцi, є міжнародним резервним активом, та використовуються, як рахункова і облікова одиниця, а також для розрахунків країнами-членами МВФ та деякими міжнародними організаціями.
На мою думку, використання СДР нового випуску краще ніж податок Тобіна (запропонований податок на міжнародні валютні операції) з цілого ряду причин, найголовніша з яких полягає в тому, що спеціальний випуск СДР вже був затверджений у 1997 році та ратифікований 71% країн-членів МВФ. Він міг би бути негайно задіяний для надання міжнародною допомоги, якби його ратифікував Конгрес США, а розвинені країни пожертвували своїми частками для цієї мети.
Оскільки СДР є відсотковим фінансовим активом, держави-донори понесуть витрати на виплату відсотків. Але суми тут будуть незначними: передача своєї частки у $3,69 мільярди від загальної суми випуску СДР в $27,5 мільярдів коштуватиме США приблизно $124 мільйони на рік.
Ще важливішим, ніж знаходження джерела фінансування, є поліпшення механізму доставки міжнародної допомоги до об’єкта призначення. Я пропоную створити певний ринок, де різні проекти розпочнуть суперництво за благодійні фонди. І ось як це працюватиме.
Буде створено міжнародну комісію, котра діятиме під заступництвом МВФ, але незалежно від нього. Членами цієї комісії стануть видатні люди, що отримали посади згідно своїх заслуг. Комісія не тільки прийматиме рішення щодо прийнятностi програм і проектів, але й буде займатися як контролем за їхнім виконанням, так і оцінкою. Однак комісія не матиме права розпоряджатися фондами. Замість цього у держав-донорів буде можливість вільно вибирати, які з програм, визнаних прийнятними комісією, підтримати своїми СДР, що призведе до створення взаємодії, на зразок ринкової, між фінансуючими організаціями та претендентами на отримання благодійних фондів.
Нижче наведено три типи програм, що відповідають поставленим критеріям:
I. Трастові фонди для забезпечення суспільних благ у глобальному масштабі, наприклад для боротьби з ВІЛ та СНІДом.
Такі трастові фонди повинні знаходитися під управлінням міжнародної комісії, що складається з видатних особистостей. Вони можуть діяти через міжнародну організацію, таку як, наприклад, Всесвітня Організація Охорони здоров’я, або створити національні організації, або ж використати обидва варіанти. Національні установи повинні працювати у тісній взаємодії з урядом, але бути незалежними від нього, при цьому склад комісій на місцях повинен бути схвалений міжнародною комісією. Щоб уникнути повторень, необхідна наявність тільки одного всесвітнього трастового фонду, що займається певною проблемою, як, скажімо, проблемою ВІЛ/ СНІД, в регіоні, однак за право управляти їм можуть боротися одразу кілька організацій.
II. Спонсовані урядом програми розвитку, метою яких є полегшення становища бідних верств населення.
Такі програми повинні пропонуватися на розгляд урядами країн, що потребують допомоги, і субсидуватися урядами країн, що надають допомогу. При цьому якщо уряди країн-одержувачів не зможуть виконати дані ними обіцянки, держави-донори матимуть право позбавити їх своєї підтримки.
Міжнародним фінансовим організаціям буде відведено подвійну роль: вони зможуть сприяти розробці програм і надавати персонал для їхнього виконання, а також діяти, як головне джерело вишукування ресурсів для фінансування. Однак самі програми субсидуватися міжнародними фінансовими організаціями не будуть. На відміну від позик Всесвітнього банку, програми будуть власністю уряду тих країн, в яких вони будуть здійснюватися.
III. Неурядові програми.
Такі програми будуть особливо корисними у країнах з репресивними або корумпованими режимами. Замість того, щоб зміцнювати поганий уряд, міжнародна допомога буде використана у вигляді джерела підтримки для громадянського суспільства, що компенсує погане керування. Репресивні режими, звичайно, можуть заборонити неурядову діяльність, однак в такому разі під тиском світової спільноти їм доведеться обґрунтувати свою заборону на діяльність благодійних організацій перед власним населенням.
Більш того, багато які види діяльності приносять найкращі плоди, коли проводяться поза урядовими каналами. Мікрофінансування є саме одним з них. Існує безліч доказів щодо його ефективності. Найбільш вражаючий приклад — Бангладеш. Але успішні операції з мікропозик, хоча у більшості випадків й не потребують зовнішньої підтримки, не можуть мати початок у чистому прибутку компаній; не можуть вони мобілізувати капітал також i на фінансових ринках. Для того, щоб перетворити мікропозики на великий чинник економічного та політичного прогресу, необхідно значно збільшити масштаби операцій. А для цього буде потрібна як загальна підтримка промисловості, так і капітал для приватного підприємництва.
Підтримка, що надається фінансовою індустрією стосовно мікрофінансових починань, повинна включати розробку програмного забезпечення для вирішення управлінських задач та широке її поширення як суспільного товару, підготовку менеджерів, заснування агентства з оцінки фінансового стану і кредитоспроможності та створення програми гарантій по кредитах. Завданням агентства буде сприяння у залученні філантропічно налаштованих осіб, які готові вкласти в акції свій капітал, які були б згодні на прибуток нижче середніх ринкових показників, або на відсутність прибутку взагалі. Програма гарантій по кредитах повинна дати можливість відповідним організаціям, що займаються операціями з мікропозик, видавати комерційні папери з рейтингом ААА (гарантійний фонд Всесвітнього Банку може бути використаний, як поручительство). Поєднання стипендій на отримання освіти з поліпшенням системи охорони здоров’я та мікропозик може допомогти вивести із стану бідності велику частину населення.
Різноманіття і плюралізм повинні заохочуватися у процесі надання неурядової допомоги. Як надання, так і отримання гранту повинно відбуватися на конкурентній основі. Наприклад, можна створити цілий ряд фондів венчурного капіталу, які б здійснювали інвестиції в операції з мікропозик.
Використання неурядових каналів є однією з головних переваг такої програми. Статут Всесвітнього банку змушує його проводити велику частину своєї діяльності через урядові організації, надаючи, таким чином, підтримку репресивним і корумпованим режимам. Джеймс Вулфенсон, президент Всесвітнього Банку, якось спробував тісніше співробітничати з неурядовими організаціями, але зазнав за це нападок зі всіх боків.
Якщо ця програма виявиться успішною, за першим випуском СДР підуть щорічні випуски, розмір яких буде доведено до рівня, здатного дати істотні результати. Бо в світі суверенних держав впровадження у життя ідей, що дають позитивні результати, — кращий спосіб забезпечити більш високу якість керування країною.
Оцінюючи дану програму, дуже важливо розуміти, що «ринок» зарубіжної допомоги буде менш ефективним, ніж звичайний ринок. У гонитві за індивідуальним добробутом існує один простий оцінний критерій — практичний результат. Суспільні блага ж оцінюються за їхнім впливом на різні сегменти суспільства, а тому дуже важко визначити частку, що припадає на окремих осіб. І все ж я вважаю, що запропонована мною програма дозволить зменшити кожен iз п’яти перерахованих вище недоліків.
Питання підвищення якості та кількості міжнародної допомоги стало ще актуальнішим після терористичних актів, здійснених 11 вересня у Сполучених Штатах. Ми повинні зробити все можливе для здiйснення опору тероризму і повного його викорінення, але ми не повинні дозволити, щоб це стало для нас єдиним всепоглинаючим зусиллям. Якщо ми допустимо подібне, ми тільки зіграємо на руку терористам: в такому разі вони спрямовуватимуть наші дії, а не навпаки. Ми повинні виробити позитивний погляд на поліпшення світу, в якому живемо, якщо хочемо завоювати серця та розуми людей, що потерпають від несправедливості глобалізації.
