Останні події у політичному житті України в інтерв’ю «Дню» коментує народний депутат України, свого часу — другий номер у виборчому списку СДПУ(О) Тамара ПРОШКУРАТОВА.
— Завдяки чому, на вашу думку, став можливим рекорд, встановлений у парламенті при нещодавньому «пакетному» голосуванні за зміни до Конституції та до виборчого законодавства, — 402 голоси?
— Відбулося те, чого ми чекали цілий рік. Переконана: 8 грудня — доленосний для України день, який назавжди увійде в історію. Я б дорого віддала, щоб результативне голосування по політичній реформі пройшло раніше, однак те, що «пакет» набрав більше чотирьох сотень голосів, свідчить: він є на часі та є предметом глобального компромісу. Зроблено перший серйозний крок до врегулювання кризової ситуації в державі, а президентське крісло перестало бути головною принадою. Водночас закон повністю вступить в дію тільки з майбутньої осені, отже, в новообраного лідера держави буде час, щоб скористатися повноваженнями свого попередника.
— Якби сьогодні на президентське крісло з більшою долею вірогідності претендував провладний політик, ви б також раділи?
— Звичайно! Річ не в тому, яке у президента прізвище, а в тому, які це матиме наслідки для держави. Реформа приймається не для однієї людини, а для усього народу. Навіть якщо 26 грудня переможе Віктор Ющенко, у нас вистачить мужності та сили волі привітати його. Особисто я завжди поважатиму президента, якого обере народ, навіть якщо сама голосуватиму за іншого кандидата.
— Дехто стверджував: мовляв, присутність у сесійній залі Президента Леоніда Кучми означала, що він пішов на поступки опозиції. Ви згодні?
— Категорично ні. Про інше свідчить навіть те, як зустріли Президента: стоячи й оплесками. Причому абсолютно всі, незалежно від політичних переконань, адже Леонід Кучма займає найвищу в державі посаду, яка навіть пишеться з великої літери. Тож поважати потрібно не стільки навіть людину, яка її займає, скільки саму посаду.
Повторюся: утвердження «пакета» — результат багатостороннього компромісу. Підписання законів безпосередньо в сесійній залі повинно зняти будь-які підозри у взаємній недовірі. В політиці задля досягнення глобальної мети часто доводиться поступатися менш значним.
— На стадії переговорів як компроміс пропонувався також варіант «малої реформи»: пакет із законів про імпічмент, про Кабінет Міністрів і про парламентські слідчі комісії. Він так і не був запитаний?
— Дійсно, подібний сценарій обговорювався на погоджувальній раді, проте він не знайшов широкої підтримки. Умов із обох сторін і так було чимало. Зокрема опозиція з першого ж дня своєї «помаранчевої революції» вимагала відставки Генпрокурора. Але «обмінювати» людину, по-іншому й не скажеш, на політреформу — непорядно. Нагадаю, що голосування з цього питання двічі виявлялося провальним.
— Є думка, що голови Генпрокуратури і Центрвиборчкому стали «жертвами», яких вимагав народ…
— Важко судити щодо ЦВК, але Геннадія Васильєва жертвою не назвеш. Його відставка — акт доброї волі, обумовлений розумінням необхідності не підставляти колег-депутатів, які його свого часу підтримали, а також зняти напругу в залі.
— Ще одна вимога революціонерів — відставка уряду, який і досі на місці...
— Він там і має залишатися. Відставка діючого Кабінету суперечить Конституції. Нагадаю, що упродовж року з моменту затвердження його програми, яку ми ухвалили лише навесні, Кабміну надається імунітет проти відправлення його у відставку, який не можна порушувати. Такого штибу рішення на політико- емоційній хвилі не приймаються. Звичайно, ухвалити можна що завгодно, а от що потім із цією ухвалою робити?
— Ви підтримуєте призначення виконуючим обов’язки Миколи Азарова?
— Цілком. Леонід Кучма знайшов «золоту середину» між ультиматумами опозиції, вимогами часу й потребами країни. Фігура пана Азарова — найбільш компромісна. Логічно, що прем’єра у відпустці має хтось заступати, логічно, що це буде його перший заступник. Азаров — фаховий економіст і значна частина успіхів нинішнього Кабінету — його заслуга. Якби він іще так добре українською мовою володів, як цифрами оперує, ціни б йому не було!
— Закон про вибори президента, на який наразі так багато скарг, також голосували поспіхом. Чи не розділять документи, закладені в нинішній пакет, й підтримані доволі оперативно, тієї ж долі?
— Нині ситуація у Верховній Раді така, що без «супроводу» у вигляді змін до виборчого законодавства закон про політреформу ніколи б не ухвалили. Це був необхідний компроміс, свого роду політичний бартер на виконання певних домовленостей. Ми так довго боролися за реформу, а опозиція так довго їй опиралася, що «ціна питання» уже мало кого хвилювала.
— Свого часу «у рамках» політреформи ухвалювався й закон про вибори народних депутатів на пропорційній основі. Менше ніж через півроку пішли розмови про необхідність його скасування, повернення до повної «мажоритарки»...
— Ви правильно відзначили: пропорційну систему затверджували за умови реалізації політичної реформи. Коли це нарешті сталося, всі зміни, що вносилися раніше, задіюються комплексно. Коли гру розпочато, правила не змінюють. Конституція — не той документ, який можна корегувати ледь не щодня.
До того ж критику закону, який себе іще не «показав», вважаю недоречною. Скасувати «пропорційку» для «прийдешніх поколінь» зможе тільки парламент наступного скликання, який таким чином обереться. Звичайно, бажаючих уже сьогодні внести відповідну постанову вистачає. Але давайте судити прагматично: невже за подібне проголосують комуністи, соціалісти, «НУ» і «БЮТ», а також значна частина списочників? Елементарно не вистачить голосів.
— Політологи вважають, що прийняття реформи уже за рік загрожує нам «путінським» варіантом, — коли й парламентська більшість, й уряд, і президент матимуть однакову політичну орієнтацію…
— Якщо народ висловить довіру одній політичній силі, то цю довіру, природно, потрібно буде відпрацювати. Для чого — сформувати Кабмін і парламентсько-урядову коаліцію переважно зі своїх представників, які б діяли відповідно до заявленої програми.
Сама Верховна Рада повинна формуватися трьома-чотирма партіями, не більше. На мою думку, президента також потрібно обирати в сесійній залі. На жаль, суспільство до цього іще не готове. Переконана: СДПУ(О) обов’язково працюватиме у парламенті п’ятого скликання, а от будемо ми в опозиції чи в провладному таборі — питання часу й тонкощів політичного моменту.
— Ви не виключаєте можливості співпраці з Морозом, який сьогодні підтримав Ющенка?
— Не виключаю. Олександр Олександрович зробив свій вибір на цю кампанію, а не на все життя.
