Україна, схоже, після деякого падіння до неї інтересу з боку європейців знову має шанси привернути до себе увагу, цього разу гостросюжетною детективною історією — судовою дією проти Юлії Тимошенко та її можливих співучасників. Самі по собі судові та інші дискредитуючі дії проти політиків та інших відомих осіб не є українським винаходом. Розслідування неетичних або кримінальних дій політиків — у відставці або тих, хто перебуває при владі, — не лише не суперечать демократії, а й навпаки — свідчать про дієвість одного з її основних принципів: рівності громадян перед законом незалежно від посади та майнового стану. Свого часу дуже неприємній, а часом і принизливій процедурі розслідування та покарання (морального, адміністративно-посадового або кримінального) піддавалися й жертви тоталітарних режимів, і такі відомі політики в демократичних країнах, як чинні президенти США Ніксон і Клінтон, канцлер ФРН Коль, екс-президент Франції Ширак, керівники інших великих і дрібних держав на всіх континентах.
І не завжди тими, хто починав і здійснював кампанію проти того чи іншого політика, керувало благородне прагнення справедливості. Частіше було навпаки — це було прагнення усунути або хоча б ослабити політичного суперника і зіпсувати репутацію політичної сили, яку він представляє. Методом дискредитації політичних противників за зручного випадку користувалися у всі часи і скрізь — з різною мірою успішності та законності.
Боротьба між владою та опозицією (у тому числі й за допомогою кримінального переслідування) є одним із важливих чинників стримування корупції в демократичному суспільстві. Якщо політик або крупний чиновник знає, що й на піку його кар’єри, й після переходу в опозицію або на заслужений відпочинок у бухгалтерських книгах міністерства або відомства ритиметься політичний конкурент, який цілком ймовірно може довести справу до суду, то це значно ушляхетнює хід думок володаря впливової посади.
Таким чином, саме по собі кримінальне переслідування якогось політика загрози демократії не несе, а при дотриманні певних умов, їй сприяє, особливо якщо розгляди ведуться не лише проти опозиціонерів та «персональних пенсіонерів», а й проти тих, хто перебуває при владі.
Олександр Рар, експерт із Німеччини, щодо переслідування Юлії Тимошенко заявив: «... вона все-таки була головою опозиції, тобто головою сил, що боролися за посаду президента України. Я гадаю, що таку фігуру відразу після виборів, рік ще не минув відтоді, як вибори закінчилися, починати переслідувати — це завжди пахне політикою, помстою й приниженням» (див. сайт київського інституту ім. Горшеніна і повідомлення агентства УНІАН). Логіка цих міркувань не зовсім бездоганна. Через рік після виборів подавати на політика до суду неетично, а через три або чотири вже етично? З погляду і етики, і здорового глузду подавати до суду треба відразу ж, як тільки є доказова база правопорушень. Це виключає небажані побічні явища: з одного боку, можливості шантажу відповідного політика різними силами всередині й поза країною, а з іншого — перешкоджає можливому знищенню доказів або змові, що неодноразово відбувалося в Україні та в інших країнах.
Неетичними і недемократичними подібні справи стають не через календарні терміни й не через опозиційність (або висоту суспільного становища) осіб, на яких готується кримінальне переслідування, а через зовсім інші причини.
По-перше, судове переслідування має бути відкритим для усього суспільства (у тому числі й для опозиційних журналістів) і процесуально бездоганним.
По-друге, всі особи, які можуть бути викриті в тих або інших протиправних діях, здійснених, імовірно, за сприяння Тимошенко, мають притягуватися до відповідальності, незалежно від того, залишилися вони у «стані» Тимошенко чи своєчасно покинули його. Вирок має бути зваженим, як із погляду закону, так і з погляду його суспільної значущості й можливих суспільно-політичних наслідків. Це особливо важливо, оскільки всім зрозуміло, що справа Тимошенко має політичне підґрунтя. До речі, для деяких недогадливих громадян залишається незрозумілим, чому поза всякою підозрою в корупції залишаються люди з колишньої команди Ющенка.
Юлії Володимирівні свого часу вдалося налагодити свої складні відносини з російськими законами та владою під час свого несподіваного візиту до Москви після остаточної сварки з Ющенком. Пообіцявши «поводитися добре», вона чесно виконала свою обіцянку, оскільки Путін публічно постійно підкреслював, що йому з Тимошенко працюється комфортно. Провівши аудит і знайшовши на Тимошенко компромат, Янукович та його найближче оточення теж розраховували, що Тимошенко «поводитиметься добре». І деякий час вона стримувалася, але потім «зірвалася», вплутавшись у запеклу боротьбу проти податкового закону і почавши новий раунд боротьби проти Януковича на закордонному фронті. Негайно стався виклик до прокуратури.
Узагалі, набагато краще, коли про таємниці політиків і великих підприємців громадяни дізнаються своєчасно від настирливих і цікавих журналістів або прокурорів. Це виключає можливий шантаж, підкуп і протизаконне використання відомих громадян нечесними співгромадянами і закордонними спецслужбами.
Проте не менш важливо в подібних справах і те, що відбуватиметься після закінчення можливого судового процесу впродовж подальших років. Путін, вигнавши з країни кількох олігархів і засадивши за грати Ходорковського, припинив перевірки бізнесменів на чесність, проте продовжив тести на лояльність. Він залякав і фактично зруйнував опозицію, що жодної користі Росії не принесло, у цьому ми постійно переконуємося, стежачи за повідомленнями з сусідньої країни.
Президент Кучма, вигнавши за кордон Лазаренка (який, утім, отримав по заслугах), почав одноосібно вершити українські справи, що призвело спочатку до трагедії з Гонгадзе з усіма пов’язаними з нею перипетіями, а потім і до помаранчевої революції.
Тому всім демократам зрозуміло — кримінальні переслідування не мають використовуватися для руйнування демократії й фактичного встановлення безконтрольного правління однієї особи або вузького кола осіб і консервації влади у цьому колі. Цей принцип неухильно дотримується у всіх по-справжньому демократичних країнах — і не лише в Західній Європі.
Важливий принцип демократії про рівність усіх перед законом вимагає покарання за корупцію незалежно від партійної приналежності й політичних симпатій. Значить, слідом за Юлією Володимирівною та її найближчими соратниками мають піддатися суворій перевірці Азаров, Ющенко й деякі інші з ними пов’язані відомі й не дуже відомі особи. Деякі експерти та журналісти (не можна не оцінити їхню мужність) стверджують відкрито, що на солідний судовий розгляд набереться матеріалу й у противників Тимошенко.
Було б чудово, якби й при наступній зміні уряду або президента були створені умови для незалежного аудиту діяльності колишніх владних осіб і їхнього судового розгляду у випадку виявлення достатніх підстав. Узагалі, фінансова мораль наших політиків опустилася настільки низько, що досить корисним було б проведення незалежного аудиту з подальшою «відсидкою» після будь-якої зміни президента, прем’єр-міністра, міністрів та керівників відомств.
У загальному недотриманні законів та найпростіших правил здорового глузду полягає вся складність нинішньої ситуації — у тому числі й із Тимошенко. Всім зрозуміло, що колись в Україні потрібно починати наводити лад. Наведення ж елементарного ладу передбачає серед інших заходів і невідворотне покарання (у формі передбаченої законами або традиціями) правопорушників — на цьому ґрунтується суспільна мораль із часів появи людського суспільства. Але оскільки йдеться про покарання, то виникає зачароване коло. І опозиція, і влада згодні почати наводити лад, у тому числі й найсуворішими засобами, але лише так, щоб посадити на лаву підсудних можна було політичних опонентів: якщо сидять «вони», то це справедливо і називається наведенням ладу, а якщо «ми» — то це політичні переслідування й порушення демократії.
Більшість із тих, хто уважно стежить за політичними та підприємницькими кар’єрами основних дійових осіб нашої політичної сцени, не сумніваються, що якщо по засіках Юлії Володимирівни пошкребти як слід, то знайти там можна багато такого, що їй дуже хотілося б приховати від широкої публіки й за що її посадили б у більшості західноєвропейських країн.
Проте більшість із нас не має великих ілюзій не лише щодо Тимошенко та її соратників, а й щодо тих, хто зараз запускає судовий процес проти Тимошенко. Навіть громадянин ФРН Олександр Рар упевнено заявляє, мабуть, маючи на те вагомі підстави: «Усім зрозуміло, що Ходорковський теж займався шахрайством і був корумпований, і теж грошима намагався купити політику. Всім цим займалася й Тимошенко — але не лише вона. Й її суперники, ті, хто сьогодні у владі, теж у цьому не чисті». Це твердження німецького експерта важко оскаржувати.
Далі Олександр Рар припускає, що якщо Тимошенко сяде до в’язниці, то вона стане «українським Ходорковським». Щодо Ходорковського, можна зробити наступне припущення. Політичною жертвою, яка викликає майже загальне співчуття, його зробив — як уже вказувалося вище — не лише несподівано суворий судовий вирок, а й подальша безкарність інших мільярдерів і мультимільйонерів, лояльних до влади й офіційно занесених нею в категорію «умовно чесних». Та й весь подальший політичний курс режиму Путіна чітко засвідчив — у випадку з Ходорковським йшлося саме про усунення політичної конкуренції та залякування опозиції.
Тому ким стане Тимошенко — «українським Ходорковським», «Лазаренком у спідниці», політичним трупом, чи навпаки — у результаті судових переслідувань перед нею відкриються нові політичні перспективи, зараз передбачити важко. І Юлія Тимошенко, й її опоненти здійснювали в минулі часи і здійснюють нині багато грубих помилок, і чия помилка стане вирішальною — спрогнозувати неможливо.
Проте зрозуміло й інше — відкладати наведення ладу доти, доки до влади прийде опозиція, не варто — в такому випадку порядку в нас не буде ніколи. Безкарність веде до все більших злочинів. Однак якщо цей порядок наводитиме лише Президент Янукович та його політичні соратники, то яким він буде, цей порядок, видно вже з бійок із побиттям у Верховній Раді та деяких матеріальних і економічних придбаннях нинішньої правлячої команди. Така боротьба з корупцією неминуче призведе до різкого й небезпечного загострення політичної ситуації в Україні, яку із задоволенням використовуватимуть антиукраїнські сили всередині й поза країною. Наведення ладу має проходити під контролем суспільства й при його активній участі, аби цей «новий порядок» знову не перетворився на знайомі нам зони строгого режиму — як це вже траплялося в історії в багатьох країнах на всіх континентах.
PS. Якщо виявиться, що головним звинуваченням проти Тимошенко є роздача нею пенсій за рахунок «екологічних грошей», то автор готовий особисто стати в пікеті біля резиденції Президента України з вимогою залишити колишнього прем’єр-міністра у спокої. Разом із багатьма іншими українськими пенсіонерами я розтягую гроші від пенсії до пенсії, й запізнення видачі грошей навіть усього на кілька днів підвело б мене, як і мільйони інших пенсіонерів, впритул до стану дефолту. Тому, гадаю, в такому пікеті я був би не один.
