17 жовтня «День» надрукував київську лекцію всесвітньо відомого політолога Френсіса Фукуями. Цей факт уже сам по собі робить честь цій газеті, адже жодна інша не зважилася на це, вельми резонно вважаючи, що та лекція не є масовою інформацією.
Так, роздуми метра світової політології не для широкого загалу, але вони є дороговказом для тих читачів «Дня», яким болить подальша доля України.
Лекція була присвячена всебічному висвітленню поняття «соціальний капітал» як необхідного підмурівка громадянського суспільства. Фукуяма визначає цей капітал як спроможність створення населенням неформальних організацій, які можуть перебирати на себе окремі функції держави та співпрацювати з нею в різних напрямах.
Виходячи з цього визначення, видатний політолог дає нам натяк на те, що наш соціальний капітал ще не піднявся помітно від нульової позначки і що саме тому корупція в Україні є природним явищем: «Якщо демократичний уряд не контролюється зовнішніми групами та зовнішніми державними структурами, у нього насправді немає мотивації для того, щоб не бути корумпованим, відгукатися на побажання громадян тощо».
Так, зовнішні (по відношенню до уряду) державні структури в нас уже існують. Це інститути президентства та парламентської опозиції (хоча щодо їхньої зацікавленості в дієвій боротьбі з корупцією є великі сумніви). А от із зовнішніми групами, погодьтеся, великі проблеми. Зважаючи на це, стає зрозумілим, що корупції в Україні сьогодні ніхто і ніщо не тільки не загрожує, але й не може загрожувати апріорі. Бо переламати хребет їй при наших розмірах соціального капіталу може лише диктатура (недемократичний уряд), для виникнення якої у нас також немає жодних соціальних передумов.
Після осмислення цього розумієш вартість усіх тих безкінечних обіцянок наших вищих державних посадовців по-справжньому взятися за корупцію вже «з наступного понеділка».
Читаючи лекцію, знаходиш і те головне, що таки дійсно наближає сьогодні Україну до країн третього світу: «...в економіці практично кожної країни Латинської Америки від половини до двох третин національного валового продукту контролює група компаній, які перебувають під контролем 10, 20 або 30 провідних родин... Ті ж самі компанії, як правило, проводять у цих суспільствах досить олігархічну політику».
Мабуть, лише з увічливості доктор Фукуяма не додав до тих країн і Україну. І такий стан речей у політиці й економіці, на його переконання, є причиною високого рівня корупції серед посадових осіб у багатьох країнах Латинської Америки. Тобто корупція в Україні — явище, яке існує за об’єктивних обставин.
А от іще одна промовиста цитата щодо нашого сьогодення: «У жителів південних областей Італії співробітництво не виходить за межі основної родини і тому являє собою надзвичайно обмежений можливий різновид суспільного співробітництва». Саме так, а не інакше освоюються в Україні численні закордонні гранти. Наші «грантоїди» розподіляють їх у першу чергу серед своїх родичів, і тільки залишки від них — між фахівцями, необхідними для реалізації того чи іншого гранту.
Цікаво, що це досі не зрозуміли самі грантодавці, серед яких левову частку становлять саме американці, яких би міг, за їхнього бажання, проконсультувати з цього приводу їхній співвітчизник пан Фукуяма. З усього цього можна зробити висновок про те, що соціальний капітал, на відміну від звичайного, за кордон не експортується, хоч як би того бажали самі експортери.
Імовірно, сам Фукуяма це усвідомлює, бо вважає, що «соціальний капітал часто є результатом нераціональних чинників: спільної релігії, спільної етнічної приналежності або, наприклад, спільного травматичного досвіду, який отримала певна нація, що породжує суспільство, в якому люди розуміють одне одного». Як бачимо, з усіх цих чинників українці сьогодні не мають жодного.
Легше за все в цій ситуації нам удасться відтворити пам’ять про спільний травматичний досвід, належним чином ушановуючи жертв найбільшої української трагедії — Голодомору. Після цього вже можна формувати дієву спільну етнічну приналежність, тільки з появою якої буде ліквідовано і релігійний розкол у нашому суспільстві.
На цьому тлі надто наївними (або, навпаки, лукавими) виглядають твердження деяких вітчизняних політологів про те, що розбудовувати громадянське суспільство (з чималеньким соціальним капіталом) ми вже сьогодні можемо в умовах так званого постнаціонального суспільства.
За доктором Фукуямою, певні відсотки соціального капіталу суспільство може накопичити і через професійну освіту, яка передбачає засвоєння певних моральних норм, завдяки яким «професійні стандарти стають вищими за власні інтереси професіонала». Але це, здається, нас не стосується. Бо вищих навчальних закладів, які працюють на таких засадах, в Україні просто немає. А звідси і рівень викладання. Так, наприклад, знаю один із гуманітарних факультетів луганського університету, який за сім останніх років випустив аж три (!) справжніх професіонали...
Загалом же не можна не захопитися тією панорамою сучасного світу з ґрунтовними поясненнями багатьох його економічних див та негараздів, яку вимальовує політологічний геній пана Фукуями.
