НЕЗАБАРОМ СДПУ(о) БРАТИМЕ ВЛАДУ
13-й з’їзд СДПУ(о) керівництво партії хотіло провести в
закритому режимі. В.Медведчук зізнався, що «ми чекали ексцесів і знали,
що вони готуються, але все обійшлося». Скоріш за все, таку напівзакритість
було зумовлено невпевненістю «київської групи» в беззастережній підтримці
регіонів, які на недавньому пленумі СДПУ(о) продемонстрували вміння обстоювати
власні позиції.
Справді, коли на початку роботи з’їзду правління партії
запропонувало проголосувати за «домашню заготовку» порядку денного, який
включає переобрання партійного керівництва, делегати від Донецької області
зажадали включити в порядок денний інформацію про ситуацію в партії і причини
розколу в її лавах, мотивуючи тим, що «місцеві організації не розуміють,
що відбувається, позаяк у центрі звикли працювати кулуарно». Цю пропозицію
підтримала більшість із 247 делегатів з’їзду. Було дуже помітно, що члени
правління не готові до такого повороту подій, тож було оголошено перерву
для обміну тимчасових мандатів для голосування на постійні. Очевидно, «за
лаштунками» з регіоналами «провели роботу», і після антракту з’їзд ішов
уже за запланованим сценарієм. Згідно з ним слово «розкол» старалися не
вживати, замінивши його евфемізмом «відкол». А тих, котрі зголосилися виступити
з приводу ситуації в партії, раптом виявилося так багато, що В.Медведчуку
довелося зупиняти їхній потік. Тим паче, що всі виступи зводилися до одного
— засудження екс-лідера, «котрий був і залишиться політичним
інтриганом і якого сьогодні фінансують певні сили — аби він «гавкав» на
СДПУ(о) й окремих її членів». Представники регіональних організацій, котрі
ще вранці нічого не знали про внутрішньопартійну ситуацію, уже за півгодини
жваво засуджували «формального лідера В.Онопенка» і майже одноголосно проголосували
за його виключення з партії.
Після цього стало зрозуміло, що планується «обрання нового
голови СДПУ(о), лідера за своєю природою В.Медведчука» (як охарактеризував
його представник миколаївської організації).
За В.Медведчука, хоча й на 2 години пізніше запланованого,
проголосувало 245 делегатів і 2 — утрималися. Така показна одностайність
збентежила навіть членів правління: Олександр Зінченко (керівник телеканалу
«Інтер») визнав, що таке одностайне голосування завжди виглядає сумнівно,
але в цьому випадку «це справді ознака єдності думок у партії». До речі,
самого О.Зінченка обрано першим заступником нового лідера (для чого навіть
довелося внести зміни до статуту СДПУ(о)).
З’їзд СДПУ(о) не закінчився. У грудні в одному з регіонів
України пройде його другий етап. На ньому обговорюватимуть тему президентських
виборів. Мало хто сумнівається, що це буде закарпатський регіон, де В.Медведчук
свого часу отримав майже стовідсоткову підтримку виборців і який називають
«форпостом» правління СДПУ(о). За словами лідера партії, після ухвалення
закону про вибори президента (автором одного із законопроектів є він сам),
до програми-мінімум очолюваної ним СДПУ(о) ввійде «успішний виступ на президентських
виборах»: та людина, яку висуне чи підтримає СДПУ(о), повинна стати президентом
України.
Поки що не зрозуміла ситуація і з опозиційністю СДПУ(о).
Лідер фракції (але не член партії) Євген Марчук у своєму виступі на з’їзді
підкреслив, що «перемога соціал-демократичних сил у Німеччині, Швеції,
Великій Британії стала можливою тому, що соціал-демократи перебували в
жорсткій опозиції до діючої влади. Саме жорстка послідовна позиція в захисті
соціальних інтересів трудового народу дозволила їм досягти таких значних
результатів». Цікаво, що новий лідер партії у відповідь на прохання журналістів
прокоментувати цей виступ заявив: «ви неуважно слухали і неправильно зрозуміли
Є.Марчука, котрий запропонував те, що відзначено в резолюції 13-го з’їзду
— СДПУ(о) займає позицію, спрямовану на консолідацію всіх гілок влади,
з метою недопущення політичної кризи в країні».
Ірина ГАВРИЛОВА, «День»
ВАСИЛЬ ОНОПЕНКО КИНУВ МІШОК. ГРОШОВИЙ
Тим часом як СДПУ(о) обирала нового лідера, колишній оголошував
про створення нової партії — Української соціал-демократичної. І нехай
об’єднані соціал-демократи називали те, що відбувається, «зміцненням»,
а українські — «очищенням», стався елементарний розкол, наслідки якого
можуть виявитися набагато цікавішими, ніж сам факт збільшення соціал-демократичних
партій на душу населення.
На з’їзд УСДП прибули 129 делегатів із 23 регіонів (за
визнанням Василя Онопенка: «сам не чекав»). Переважно це були низові —
районні та міські ланки. Проте Полтаву, приміром, «колиску української
соціал-демократії», де проходив свого часу установчий з’їзд, було представлено
обласним рівнем.
Головною причиною створення нової партії називали необхідність
позбутися «грошових мішків», які розглядали СДПУ(о) як «комерційну філію
чи політичний холдінг». Делегати м’яко докоряли Василю Онопенку за «терпимість
і терплячість»: знаючи, що «не любили тих, хто пробрався в керівництво
партії, і в неї був поганий імідж», лідер «заради єдності партії», здавав
одну позицію за одною, дозволяючи ігнорувати регіоналів. «Сьогодні ми приїхали
не на дзвін монет, не за портфелями», — стверджували делегати, висловлюючи
надію, що «очищену» партію підтримає народ.
Загалом, якби підтримка народу щось істотно визначала в
майбутніх політичних битвах, мало б сенс розглянути деякі явні відмінності
«посилених» і «очищених» соціал-демократів. Перші не бояться докорів у
«буржуазності» й віддають кермо влади одному з найзаможніших людей країни.
Другі — проти «грошових мішків», котрим потрібна «не ідея, а дах». Перші
— «за співробітництво з виконавчою владою», другі — оголосили себе опозицією.
Перші — увійшли в новоутворену Раду з питань внутрішньої політики при Президенті,
другі — збираються утворити коаліцію з соціал-демократами Буздугана, який,
у свою чергу, блокується з соціалістами Мороза.
Правда, все це може не мати значення, позаяк у перших немає
фінансових проблем, а в других — немає грошей...
КОМЕНТАР
Нагадаємо, що СДПУ(о) веде свою історію з 1991 року і відтоді
постійно переживала розколи. Фактично у соціал-демократичному русі завжди
йшла боротьба між «прагматиками» й «ідеалістами», інакше званими «правим»
і «лівим» крилом. Відразу після створення СДПУ, партія розкололася на дві
— просто СДПУ («права») і об’єднана СДПУ («ліва). Іронія долі полягає в
тому, що тоді «об’єднаним» називалося ліве крило на чолі з Юрієм Буздуганом.
Згодом партії знову об’єднались і назвалися СДПУ. Невдовзі, проте, знов
стався розкол, в ході якого Василь Онопенко, нині виступаючий в ролі «ідеаліста»,
який прагне зберегти соціал-демократичні ідеали, виступав у ролі «прагматика»,
причому для стороннього погляду справа виглядала так, неначе він прагне
прибрати партію до рук. У результаті з’явилося дві партії — СДПУ(о) на
чолі з Онопенком і СДПУ на чолі з Буздуганом. Відзначимо, що нинішня критика
паном Онопенком «грошових мішків», можливо, і справедлива, але без їхніх
грошей навряд чи СДПУ(о) подолала б 4-відсотковий бар’єр і потрапила б
у парламент. У цілому проблема «що краще — фінанси чи правильна політична
позиція» завжди була вкрай болісною для наших партій. Передусім тому, що
«правильна позиція» означала опозицію до влади за визначенням (хоча б тому,
що влада загалом безпартійна), а опозиційність заважає заробляти гроші.
Утім, стосовно нинішнього розколу в с-д лавах, то тут, як то кажуть, майбутнє
покаже. Обидві партії мають представників у парламенті, тож виборці зможуть
оцінити їх справжні прагнення і практичну діяльність.
№190 06.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
