Тимофій Валентинович МОТРЕНКО, начальник Головного управління державної служби України, досить багато знає про чиновників, бюрократів і їхні секрети. Не завжди, звісно, він погоджується ділитися цією інформацією. Тому ми з ним розмовляли переважно про ефективність і прозорість сьогоднішньої діяльності службовців і їхню подальшу долю після прийняття восени нової редакції Закону «Про державну службу».
— Тимофію Валентиновичу, на Головне управління державної служби України, яке ви очолюєте, покладено завдання розробляти та вносити на розгляд Кабміну проекти нормативних актів. Про що йдеться в документах, які з вашою допомогою набули чинності від початку 2006 року?
— Щорічно Головне управління держслужби України розробляє приблизно 40 нормативно-правових актів. Цього року за півріччя було розроблено 21 документ, 16 з яких уже прийняв Кабмін. Здебільшого вони стосуються питань приведення наявного порядку проходження державної служби у відповідність із конституційними змінами, які, наскільки вам відомо, від початку цього року набули чинності. Адже раніше в усіх нормативних актах було прописано: «призначення Президентом», «внесення Кабінетом Міністрів України». Тож над цим нам довелося найбільше попрацювати — все це змінили, зупинивши процес на Кабінеті Міністрів. Оскільки керівники центральних органів влади сьогодні призначають Кабмін і заступників міністрів.
Друга половина нормативних актів, розроблених нами за цей час, стосується вдосконалення нинішнього порядку проходження державної служби. Адже ми маємо на сьогодні вкрай неефективний резерв кадрів в Україні. Його ефективність на рівні 9—10%. Тому ми розробили новий проект Закону «Про державну службу», де насамперед йдеться про деполітизацію держслужби. До речі, необхідність його прийняття записана в шостому пункті Універсалу національної єдності. Мені дуже приємно, що нарешті вже всі зрозуміли — Карфаген повинен бути зруйнований, а держслужба повинна бути деполітизована.
НАМ ПОТРІБЕН «ЗОЛОТИЙ РЕЗЕРВ»
— «Деполітизація державної служби» на сьогодні звучить як щось на межі фантастики.
— Першим кроком стане те, що в новому проекті закону вже йдеться про своєрідний резерв — і це питання спричиняє шквал дискусій. Резерв як такий у нинішньому вигляді зникне взагалі. Адже нині керівник сам складає резерв наступників на своє крісло. Подумайте логічно: діючи за сьогоднішніми правилами, чи запише керівник у резерв людей, які будуть кращі за нього? Тільки дуже відповідальна та порядна людина на таке здатна. А Головдержслужба пропонує інше — скласти так званий золотий резерв. Тобто резерв вищого корпусу на всі вищі посади державної служби. Туди в результаті конкурсу ми відберемо групу людей — двоє-троє на кожну посаду. Вони будуть у розпорядженні керівництва країни. Їх забезпечать певною програмою підготовки — щось на зразок спецназу. Саме на цих людей ми спрямуємо наші основні засоби з підвищення кваліфікації. На сьогодні в нас в інших країнах щорічно проходять стажування по 700—800 осіб. І ми не хочемо, щоб це були хто завгодно. Нехай же їдуть на стажування чиновники із «золотого резерву». Нехай вони вчать іноземні мови, працюють зі своїми європейськими колегами та пишуть із ними нормативні акти. А коли буде оголошений конкурс на якусь посаду, в кожного з них будуть свої пропозиції. Свої пропозиції будуть i у Президента країни. Він вибере певну кандидатуру з цього резерву. І ця людина буде на голову вище готова за інших, оскільки володітиме всіма сучасними технологіями роботи.
Отакий повинен бути, на мою думку, резерв. А не ті люди, які автоматично стають на якусь посаду. Люди із «золотого резерву» працюватимуть на тих же посадах, на яких вони працюють і сьогодні. А Головдержслужба на конкурсній основі вибере по два чиновники-претенденти, які на сьогодні працюють десь в апараті, на якусь посаду. Вони працюватимуть або в тому органі влади, на посаду в якому вони претендують, або в якомусь другому. І виконуватимуть свої прямі обов’язки. Наприклад, Тимофій Мотренко, начальник управління Головдержслужби, може бути претендентом на посаду першого заступника міністра науки та освіти. У мене з’явиться спеціальна програма того, що я повинен вивчити, на які курси їздити. Раз на рік мені даватимуть для цього спеціальну навчальну відпустку, відправлятимуть за кордон на стажування. Люди працюватимуть на своїх місцях і чекатимуть свого часу.
— У яких передбачених законодавством випадках рішення Головної державної служби України є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади?
— Є кілька випадків, коли те, про що ми говоримо, є обов’язковим для виконання. По-перше, Головдержслужба має ексклюзивне право давати юридичні роз’яснення з питань проходження держслужби. Це означає, що наші висновки є обов’язковими для виконання. Хоча, звісно ж, як і будь-які інші, можуть бути оспорені у вищих інстанціях або в суді. По-друге, з нами узгоджують терміни проходження держслужби. Відповідно до 23-ї статті Закону «Про державну службу» керівник органу влади може в разі досягнення пенсійного віку — 55 для жінок, 60 для чоловіків — продовжити свій термін перебування на державній службі до п’яти років. Але це можливе лише за узгодженням із начальником Головного управління державної служби України, тобто зі мною. От у цьому випадку рішення про узгодження є обов’язковим. Таким чином щорічно ми продовжуємо майже 1600 посад. Найбільш значущими фігурами, яким ми протягом останнього часу продовжили службу, були заступники керівників комітетів.
ПРАВИЛА ГРИ ДЛЯ ЧИНОВНИКІВ
— Але якщо висновки Головдержслужби після юридичних консультацій є обов’язковими для виконання, то чому ж тоді ви видаєте так багато методичних рекомендацій, «керівництв до використання» і мало жорстких постанов, указів? Скажімо, нещодавно написали «План дій для міністрів» — справді європейський документ, який систематизував би передачу влади в Україні. Але він теж жодного впливу не має: залишать міністри чистий стіл після себе — і нічого їм за це не буде.
— Багато методичних рекомендацій у нас тому, що в законодавстві саме так виписані повноваження голови державної служби України. Згідно з тим же Законом «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року ми на сьогодні, на жаль, здебільшого можемо займатися лише методичними, консультаційними й іншими речами стосовно державної служби. Оскільки законодавство саме так визначає наші повноваження. Тому в новому Законі «Про державну службу» ми вже розширимо коло повноважень і обов’язкових для виконання рішень Головного управління державної служби України. Адже досі в багатьох питаннях Головдержслужба є лише статистом. І так склалося ще до мого приходу до цього органу 1 жовтня 2003 року. До того часу в нас зовсім не було жодних повноважень. За три роки нам вдалося прописати собі 26 нових повноважень. Ми зараз маємо досить серйозні для виконання рішення щодо підготовки та підвищення кваліфікації держслужбовців. У нас є свої магістратури, які ми супроводжуємо й оплачуємо — там готують держслужбовців 5— 7 категорій. Ми маємо вагоме слово в процесі ліцензування вищих навчальних закладів для введення спеціальності «державне управління».
— А коли новий проект Закону «Про державну службу» буде прийнятий, ви вже зможете бути не просто статистами?
— Так. Повноваження Головдержслужби, якщо закон вдасться прийняти, будуть значно серйознішими. Ми зможемо адмініструвати багато процесів. Тому там навіть назва така прослизає, як «рекомендаційна адміністрація Головного управління держслужби України». Ми зможемо провести конкурси на заміщення вищих посад в держслужбі та зможемо контролювати конкурси, які проводять інші. Так само матимемо повноваження для відміни конкурсів, які були проведені для певних категорій недостатньо прозоро. У нас з’являться повноваження щодо дисциплінарної відповідальності апеляційних комісій. Ми зможемо приймати, розглядати апеляції та давати доручення відмінити ті або інші накази, які були віддані керівниками органів влади. Тобто наші повноваження будуть серйозно розширені.
— Коли планується ставити цей законопроект на голосування у Верховній Раді України?
— Закон уже пройшов Кабінет Міністрів України й остаточно допрацьовується в його Секретаріаті. Туди він потрапив 7 квітня 2006 року.
— Уже п’ять місяців минуло.
— Так, але дуже багато роботи. Як кажуть, усі хочуть зробити закон кращим. Це як у тому анекдоті, коли всі лікарі зібралися навколо ліжка хворого та вирішують: «Лікуватимемо чи нехай живе?». Так що буває, що централізація таких зусиль призводить і до погіршення державних документів. Але, втім, за цей час ми провели громадські слухання, три наради з прем’єр-міністром, які були спеціально присвячені новій редакції Закону «Про державну службу України». Ми дуже щільно працювали над ним із Міністерством фінансів, Міністерством економіки, Міністерством юстиції, Міністерством соціальної політики навіть після того як у Кабміні були схвалені основні положення. Чесно кажучи, я навіть не знаю, чи підписав на сьогодні прем’єр-міністр законопроект і чи відправив його Президенту, чи ще ні. Віктор Ющенко має нині підписати одразу два законопроекти — «Про Кабінет Міністрів України» та «Про державну службу» — для того, щоб можна було ставити їх на голосування у Верховній Раді України. Згідно з універсалом, політичні сили парламенту взяли на себе обов’язок проголосувати за ці закони. Я хотів би, щоб новий Закон «Про державну службу» почав діяти з 1 січня 2007 року.
— Нині справді відсутні функції контролю за владою. Досі за півтора року після помаранчевої революції так і не ухвалені Закони «Про Кабінет Міністрів», «Про Президента», «Про центральні органи виконавчої влади». Може, їх усі просто вигідно не розробляти, не ухвалювати? Щоб ніхто не міг проконтролювати владу. Як кажуть, на нема й суду нема.
— Що стосується Закону України «Про Президента», то мені важко говорити, тому що я цим питанням глибоко не займався. Що стосується Закону «Про Кабмін» і «Про центральні органи виконавчої влади», то ви тут цілком праві. Президент Леонід Кучма вісім разів ветував Закон «Про Кабінет Міністрів», оскільки йому було потрібне ручне управління. Після приходу до влади Віктора Ющенка було дане доручення якнайшвидше допрацювати та внести цей закон. Аж півтора року витратили на його доопрацювання. Це дуже складний документ. І ось на сьогодні він уже повинен бути в Президента на столі, адже пройшов затвердження Кабінетом Міністрів. Закон «Про Кабмін» розробляло Міністерство юстиції, а Головдержслужба отримала наказ розробити нову редакцію Закону «Про державну службу». Ми його підготували, і ці два закони йдуть у зв’язці. Адже Закон «Про Кабмін» виписує структуру органів влади, а новий Закон «Про державну службу» дасть внутрішнє наповнення — тобто правила гри.
ГРОМАДЯНИ МАЮТЬ ПРАВО ЗНАТИ, КУДИ ТА ЯК ВИТРАЧАЮТЬСЯ ЇХНІ ГРОШІ
— Адже в Європі, до якої ми так прагнемо, в кожному відомстві привселюдно декларують, скільки машин його обслуговує, скільки охоронців працюють на міністра тощо. У нас цю інформацію дуже хитро приховують.
— Скажу лише свою власну думку, яка збігається з думкою керівництва країни: ми повинні зробити систему влади та всі процедури в ній найбільш прозорішими та зрозумілішими для суспільства. Громадянин, який платить податки, на які утримують цю владу, має повне право знати, куди і як витрачають його гроші. Тому, гадаю, відсутність названої інформації на сьогодні радше традиція, аніж якийсь злий намір. Адже навіть немає таких відповідних законів, що діють у тій же Європі, які зобов’язали б владу бути прозорою. І тому на сьогодні вона може собі дозволити багато чого.
— І тому Кабінет Міністрів без офіційних запитів не дає громадянам інформації про те, якими пільгами вони там користуються? Терплячі журналісти, якими ми також є, пишуть, а листи весь час «гублять», не хочуть відповідати, не беруть трубки. Про яку прозорість тут узагалі можна говорити?
— У нас у законах чітко прописано, що будь-який громадянин має повне право вимагати від органів влади названої вами інформації. Інакше ви можете звернутися до суду. Кабмін зобов’язаний розказати про пільги чиновників. Адже це не чим іншим, як бюрократичним хамством, я назвати не можу.
— А в Секретаріаті Президента України, коли ми принесли у відділ роботи з кореспонденцією листа, то його відмовилися зареєструвати — тобто поставити печатку, розписатися. Запевняли, що офіційна реєстрація — це коли нам усно продиктували якісь цифри. І якщо так поводяться з пресою, то що тоді казати про звичайних громадян?
— Надсилайте листа поштою з повідомленням — тоді буде юридична підстава вимагати щодо цього документа відповіді.
— Так і зробимо. Але управу на бюрократів все одно знайти вкрай складно. Уявіть, що через місяць подамо ми в суд. І отримаємо три гривні, як це недавно зробив наш колега, який відсудив у Президента ці гроші за те, що той «ховає» від народу половину своїх постанов. А ознайомитися з необхідними документами журналіст так і не зміг.
— Я знайомий із цією історією. У правильному випадку громадянам повинні не три гривні давати, а надавати ту інформацію, яку вони просять. Адже постанови Президента могли тоді містити інформацію, означену грифом «державна таємниця». Хоча ви зараз питаєте те, що й так повинне бути надбанням гласності.
— У зв’язку з цим виникає логічне запитання — наскільки доцільно, що Президент України, голова Верховної Ради та члени Кабміну, а також голови місцевих адміністрацій самостійно добирають собі членів патронатної служби?
— Я вважаю, що це правильно. Адже людина, яка працює на названих вищих посадах, в усьому світі має право оточувати себе людьми, яким вона довіряє. Як правило, ними стають її політичні соратники. Приходить міністр у міністерство в тій же Бельгії, й разом із ним приходять п’ятеро- шестеро його однопартійців, які складають офіс міністра. І вони ж разом із ним і йдуть. Для цих призначенців особливі правила роботи. Його можуть звільнити в будь-яку мить, коли тільки цього побажає його політичний «патрон». Тому це і називається — патронатна служба.
— Ви правильно сказали: «п’ятеро-шестеро однопартійців». Але в нас виходить так, що під «соратників» посади створюють. Намагаються випробувати: а чи не гумові ці патронатні служби? Тому й не хочуть розказувати, скільки саме осіб працевлаштовують у той же секретаріат на гроші платників податків.
— Загалом введення нових посад є прерогативою політичних фігур, які перебувають при владі. Той же міністр на сьогодні може створювати посади під своїх родичів. Але в нових Законах України «Про Кабінет Міністрів» і «Про державну службу» прописана інша процедура, що буде пов’язана з введенням інституту держсекретарів. І тоді питання штату співробітників, особливо — введення нових посад, повинні вирішувати держсекретарі, яких призначатимуть у результаті конкурсу строком на п’ять років. Вони працюватимуть із міністром за дещо іншими правилами.
ПОРЯДНІСТЬ НЕ МОЖНА «ПРОПИСАТИ» В ЗАКОНІ
— Хто з чиновників має право на державні дачі?
— Посадові особи вищого рівня. Є постанова Кабінету Міністрів, в якій прописаний перелік таких посад — прем’єр, віце-прем’єр, міністри, керівники центральних органів влади спеціального статусу, судді Верховного Суду та Конституційного Суду. Я вже не кажу про Президента, голову та заступників голови адміністрацій.
— Справді, це постанова Кабміну №1210 від 06.08.2003. Саме її секретаріат Кабміну чомусь не розголошує. Скажіть, а чи могли б ви, начальник Головного управління державної служби України, допомогти людям ознайомитися з інформацією про чисельність співробітників Секретаріату Президента, Кабміну та постановою під номером №1210 про те, скільки держдач мають нині чиновники? Чи побоїтеся, що Кабінет Міністрів, у розпорядженні якого ви тепер перебуваєте після конституційних змін, може вас за такі добрі дії звільнити?
— Зі свого боку я, звісно ж, зроблю все, на що маю сили і повноваження, спробую з’ясувати. Не думаю, що відповідей на листи громадянам не дають міністр Кабміну або голова Секретаріату — річ тут, швидше за все, у рядових чиновниках.
— А який існує принцип регулювання добору чиновників у Академію держуправління при Президентові України? Саме звідти з них потім виходять управлінці вищого рангу.
— Органи влади в себе прописують людей, яких вони вважають достойними цього навчання. Є ліміт — наприклад, Головдержслужба щорічно направляє від себе не більше двох людей для такого навчання. Крім цього, Академія проводить іспити та набирає людей у результаті конкурсного набору.
— Але чи існує принцип контролю за тим, які саме чиновники прямують від органів влади? Адже той самий заступник міністра може зробити свого не дуже талановитого сина чиновником канцелярії й через три місяці подати його кандидатуру в Академію держуправління при Президентові.
— Я впевнений, що можна все. І якщо подивитися на наших партнерів на Заході, то їхні діти також іноді йдуть таким же шляхом. Досить назвати Джорджа Буша-старшого та Джорджа-Буша молодшого. Головдержслужба не може ж описати в законах усе!.. Порядність описати дуже складно — важко формалізувати. Так що є люди, які зловживають владними повноваженнями, делегованими їм державою, — не можу відповідати за всіх. І те, що ви описали, вважаю, можливе. І це погано. Попри те, що люди, які вступають в Академію, повинні пройти жорсткий конкурсний відбір, іспити перед конкурсною комісією. Але проводити спеціальну перевірку Академії переді мною завдання не ставили. Хоча кожен в Академії, навіть якщо це син високого чиновника, повинен, крім усього іншого, ще й показати запас знань перед конкурсною комісією.
— Окремо варто порушити й питання ефективності комісій як таких. Відомо, що державні службовці-управлінці атестуються комісіями тих органів, керівники яких призначають їх на посади. Наскільки об’єктивною може бути за таких обставин ця атестація?
— Ні на скільки. Атестація — це пережиток минулого, радянської епохи. У новому проекті Закону «Про державну службу» її немає й близько. Тому що це абсолютно непотрібний, громіздкий і безглуздий спосіб оцінювання діяльності Головдержслужбою. Замість атестації з’явиться щорічна оцінка, яку проводитимуть за спеціальними методиками, — порівнюватимуть планування роботи держслужбовця з результатами його діяльності. До того ж оцінку ставитиме Департамент персоналу в тих же органах влади, які існують там, де працює цей чиновник. Так робиться в усьому світі. І премію, до речі, виплачуватимуть тільки за результатами оцінювання. Наприклад, у розмірі, як у нас раніше говорили, «тринадцятої зарплати».
— Наскільки нині корумповані атестаційні комісії, висновки яких стають основою для просування по службі, підвищення зарплати?
— Вони не корумповані, бо жодного впливу ні на що не мають, і тому сьогодні просто безглузді. Зі ста чиновників, які проходять атестацію, тільки двоє можуть отримати незадовільні оцінки. Та й то спокійно після цього працюють зі своїми поганими оцінками і по службі просуваються.
— Хто добирає кадрові служби, які формують ці комісії? Тобто хто їх атестує?
— Кадрові служби атестує керівництво органів влади.
— Як ви вважаєте, наскільки правильно, що ви не маєте можливості порушувати питання про скасування пільг, скажімо, тим же депутатам? Вони доволі не бідні люди, але утримання одного обходиться приблизно в 400 тисяч гривень. На рік це майже мільярд на народних депутатів, за який можна було б побудувати нові лікарні та сирітські притулки.
— Депутати й їхні пільги — поза моєю компетенцією.
— Наскільки взагалі доцільні пільги як такі для законодавчої, виконавчої, судової влади?
— Єдиний спосіб контролю за політиком — це виборець, який віддає голос на виборах. І депутати, які хочуть бути обрані наступного разу, повинні належно поводитися. Тут я вже вам відповідаю не як чиновник, а як простий громадянин. Адже навіть якби я хотів мати можливість порушувати питання про скасування будь- яких пільг, я не маю такої можливості. Більше того, я — держслужбовець, який зобов’язаний бути деполітизованим.
— Наскільки нині сильний кадровий резерв державних службовців?
— Поганий резерв. Людей треба готувати, ними треба займатися. Нині ця тема в нас болісна. Починаючи з 2002 року, ми щорічно проводимо підвищення кваліфікації майже 50 тисяч осіб. Готуємо півтори тисячі магістрів, майже півтори тисячі вчимо за кордоном, але, на жаль, дуже часто це не ті люди і не того ми їх вчимо.
— Одне з основних завдань Головної державної служби України — участь разом з іншими органами у формуванні та проведенні державної політики у сфері держслужби. То яка зараз ця політика?
— Я впевнений, що нині вимоги до держслужбовців треба посилювати, а їхню відповідальність — підвищувати. Гадаю, вже у вересні знову збереться Національна рада з реформи держуправління й органів місцевого управління при Президентові України, який ще раз розгляне Закони «Про Кабмін» і «Про держслужбу». І вже восени їх, сподіваюся, приймуть.
