Народні обранці відправилися в двотижневу відпуску. Проте 14-денний парламентський тайм-аут, судячи з усього — лише затишшя перед новою бурею. Опозиція, яка під завісу минулого тижня таки зняла блокаду електрощитової ВР, із поновленням сесійних буднів обіцяє нове цікаве шоу. Коаліція, у свою чергу, заявляє про готовність гідної відсічі. А про те, яка користь від парламентських сутичок загалом країні й, зокрема, її населенню, ніхто не замислюється. На жаль.
Отже, бойові дії в стінах вищого законодавчого органу країни на минулому тижні досягли апогею. Очевидно, що популярні в колишніх скликаннях ВР бійки, словесні образи або ж полиття холодною водою канули в Лету. Нині в парламенті актуальні ефектніші прийоми, такі як, скажімо, силове захоплення стратегічних об’єктів.
Тим часом, у всій цій суєті з яскраво вираженими елементами популізму (як iз боку коаліції, так і з боку опозиції) вимальовуються контури вельми й вельми неприємної картини. Прикро, але факт: демонстративна боротьба за трибуну для власників депутатських значків куди важливіша, ніж можливість виказати з неї нові ідеї. А з ними, до речі, у вітчизняних політиків, судячи з усього, великі труднощі. Адже на фоні завзятої боротьби коаліції за трибуну, опозиції за електрощитову ніхто із «захисників народу» виразно так і не відповів на запитання: «А що, власне, робити з житлово-комунальним господарством і якими повинні бути економічно обґрунтовані тарифи?» Крім того, ніхто з учасників дербі не запропонував свій варіант закону про реформування житлово-комунальної сфери, яка в нашій країні, без перебільшення, дихає на ладан.
Виходячи з цього, складається тверде переконання, що депутати або не знають відповіді, або просто не хочуть брати на себе відповідальність за сферу, яка може обернутися електоральним банкрутством. Можливо, саме тому нам із вами традиційно пропонують яскраве видовище, а хліб, як завжди, лише обіцяють — після своєї одноосібної Вікторії.
Вимкнення світла в сесійній залі, можливо, справді українське ноу-хау. Однак загалом сутички в парламентах — доволі поширене явище. Регулярно блокують трибуну й з’ясовують свої стосунки парламентарії Туреччини й Мексики. Поширені кулачні аргументи і в Японії. До речі, тут участь у парламентських боях беруть і представниці прекрасної половини людства.
Автором силових методів боротьби під куполом української ВР вважають покійного В’ячеслава Чорновола. Саме він ще на початку 1990 років ламав мікрофони на очах здивованої більшості. Саме він встановлював над парламентською трибуною тоді ще заборонене синьо-жовте полотно. А поки представники парламентської більшості думали, як реагувати на такі дії, опозиція оцінювала високу ефективність таких радикальних методів боротьби з опонентами.
Пізніше були неодноразово розірвані сорочки Нестора Шуфрича і розбитий ніс нашоукраїнця Миколи Мартиненка... Так кулачні аргументи впевнено ввійшли в нашу історію й стали невід’ємною частиною парламентських буднів по-українськи.
Проте потрібно визнати, що силові захоплення трибуни не завжди є знаряддям популістської боротьби. І випадок iз В’ячеславом Чорноволом не єдине виключення з правил. Іноді саме силовий сценарій є єдиним способом для меншини запобігти не завжди демократичним планам правлячої коаліції. Найпоказовіший приклад — події чотирирічної давності. 23 грудня 2003 року можна справді назвати тріумфом опозиції над сильною більшістю. Саме цього дня в парламенті планувалося проголосувати за зміни до Основного Закону, що ініціювалися тогочасним президентом Леонідом Кучмою. Однак опозиція зіграла ва-банк, ретельно підготувавшись до зриву пленарного засідання. Більшість виявилася неготовою до радикальних прийомів опозиції. На той час спікер Володимир Литвин, незважаючи на поламані мікрофони, завивання сирен, що роздирало слух, усе ж спробував оголосити засідання відкритим, але пізніше здався. Опозиція святкувала перемогу...
Нинішня ж ситуація в стінах ВР, очевидно, дискредитує парламент як вищий інститут влади. Адже, за великим рахунком, ніхто з учасників, пробачте, шоу так і не зміг пред’явити суспільству оптимальну формулу розв’язання тарифної плутанини. Це, передусім, камінь у город коаліції. Адже опозиція, нехай із елементами популізму, але все ж виявила «турботу» про населення, у той час як більшість, яка несе повну відповідальність за ситуацію в країні (отже, і за добробут населення) лише оборонялася від політичних опонентів, не пропонуючи при цьому прийнятний для суспільства варіант виходу з тарифного лабіринту. Від емоційних спічів коаліціантів, в яких ті заявляли про спробу держперевороту, батареї рядових жителів країни гарячішими аж ніяк не стануть, як і ціни, власне, на комунальні послуги також від цього навряд чи зміняться.
До речі, інакше як політикою подвійних стандартів висловлювання прем’єра Януковича щодо останніх подій у ВР не назвеш. Кабмін буде карати нардепів, які блокують парламентську трибуну. Про це заявив днями Віктор Федорович. Глава уряду підкреслив, що в останні дні опозиція у Верховній Раді перейшла всі рамки дозволеного і, не обмежившись образами, взялася за псування державного майна. Він зазначив, що якщо депутати не припинять свавілля в парламенті, за заподіяну шкоду будуть відповідати перед законом: «Демократія не передбачає ламати обладнання у Верховній Раді й ставитися до такого інституту влади як Верховна Рада з такою зневагою. Це ж ганьба для країни. Так чи ні? Ось цього ми не допустимо». Тут потрібно пригадати літо минулого року: у той час як «помаранчеві» фракції (БЮТ, СПУ, НУ) ламали голову над формулою парламентської більшості, опозиціонери від Партії регіонів блокували трибуну, ламали мікрофони й псували інше держмайно.
Відверто кажучи, важко зрозуміти й Президента. Днями в інтерв’ю «Україні молодій» Ющенко заявив: «Я досить збалансовано ставлюся до тих процесів, які нині відбуваються. І з кожною миттю упевняєшся в тому, що народ гідний своєї влади». Ось хто-хто, а Віктор Ющенко, якого до влади, шляхом колосальної народної єдності, на своїх руках приніс народ, навряд чи має моральне право на подібного роду репліки. Так і за великим рахунком: суспільство має право дати владу, але аж ніяк не розпоряджатися нею де-факто. Якщо було б по-іншому, навряд чи ми зараз спостерігали те, що нині відбувається у вищих ешелонах влади. Насамперед тому, що нація рухається на десять кроків попереду наших політиків, які явно не задовольняють вимоги сучасного українського суспільства.
