У чому причина невизначеності чинної влади зі своїм кандидатом на пост президента України? Як аграрна та енергетична кризи можуть уплинути на політичні перспективи прем’єра Віктора Януковича? Чи є реальним консолідований виступ на виборах 2004 року принаймні частини української опозиції? Яким може бути технологічний бік майбутніх президентських виборів? На ці та інші запитання за кілька днів до відкриття чергової парламентської сесії кореспондент «Дня» запропонував відповісти директорові Інституту політичних досліджень Володимиру БОНДАРЕНКУ.
— Новий політичний сезон неминуче нагадає суспільству про кілька проблем. Найперше — про президентські вибори, що наближаються. Питання, хто представлятиме провладний табір, залишається актуальним. Що стоїть за невизначеністю пропрезидентських сил стосовно особи єдиного кандидата? Це — свідома тактика чи результат внутрішньої невизначеності?
— Безумовно, це свідома тактика Президента та його команди. Варто лише назвати прізвище політика, як конкуренти кинуться його, що зветься, «ховати живим». А якщо дехто з відчайдухів із табору більшості насмілиться сам штурмувати президентський Олімп, проти нього може бути ввімкнено потужний апарат стримування. Окрім того, кандидатура єдиного кандидата не називається, бо тривають спроби змінити існуючу систему влади, перетворити її з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську, що може значно обезцінити головний приз президентського забігу.
— Уряд недоторканний до весни, принаймні, з боку парламенту. Та чи не вплине на його долю, а відповідно, й політичну долю його глави, який так чи інакше є одним з чільних претендентів на роль майбутнього глави держави, нинішнє непросте становище в енергетиці та сільському господарстві?
— Як свідчать обізнані люди, Віктор Янукович ніколи не влаштовувався на тимчасові посади. А продовольчі й енергетичні негаразди своїм корінням сягають часу, коли Віктор Федорович, як кажуть, ще й не стояв на прем’єрському «ганку». На сьогодні його уряд є осередком стабільності в державі, майже всі законодавчі ініціативи уряду були підтримані парламентом, чого раніше в Україні не бувало. Звичайно, не можна виключати й того, що будуть спроби пограти в політику і відправити напередодні президентських виборів уряд Януковича у відставку. Без маніпулювань та «навіювань» не обходилося ще на жодному крутому віражі новітньої української історії. Однак навіть у разі відставки пан Янукович залишиться одним із чільних претендентів на президентство. Він вже ввійшов у велику політику, і навряд чи хтось його звідтіля найближчим часом витурить.
— Практично всі аналітики сходяться на тому, що якщо нинішній глава держави не піде на наступний термін, то буде підтримувати конкретного кандидата. За якими критеріями, на вашу думку, Леонід Кучма обиратиме собі «підопічного»?
— Критерії відомі. Якщо з людиною, як кажуть, з’їв не один пуд солі, якщо пройшов не лише крізь мідні труби, а й крізь вогонь і воду, то такій людині можна довіряти. Цим міркам відповідає голова Верховної Ради Володимир Литвин та керівник Національного банку Сергій Тігіпко, керівник Адміністрації Президента Віктор Медведчук, які довели своє уміння грати в «командний футбол», а не на свою особисту популярність, розв’язувати вузлові проблеми держави, а не підсовувати, як інші, чергову «свиню» Президентові у вигляді гучних скандалів та замовлених політичних розборок.
— Розмови про третій строк Леоніда Кучми, попри його власні спростування, не вщухають. Що здатне штовхнути Президента на балотування втретє?
— Хіба що небезпека встановлення цілковитого хаосу в країні внаслідок гострої усобиці між різними політичними силами. Чого, переконаний, у нас не буде. Заяви окремих політиків про те, що Леонід Кучма свідомо прагне залишитись Президентом після 2004 року, та ще й шляхом переобрання на наступний термін, є не чим іншим, як політичними спекуляціями.
— Час від часу в ЗМІ з’являється інформація про зустрічі Президента України Леоніда Кучми та лідера блоку «Наша Україна» Віктора Ющенка, на яких, за версією деяких аналітиків, обговорюються плани щодо майбутніх президентських виборів. Якою є вірогідність досягнення домовленості між чинним главою держави та найрейтинговішим із потенційних кандидатів на цей пост в контексті перегонів 2004 року?
— Більшість цьогорічних голосувань Верховної Ради по ключових законопроектах та постановах свідчать, що знайти спільну мову з «Нашою Україною», спонукавши її до певної лінії поведінки, для президентського оточення не є проблемою. Однак це зовсім не означає, що такі домовленості відбудуться. Багато що залежатиме від позиції президентської сторони. Навряд чи досягнення домовленості з Віктором Ющенком є одним із пріоритетів, над якими працює Президент та його команда. Це, можливо, запасний варіант, до того ж, далеко не єдиний.
— Успіх опозиції на президентських виборах значною мірою залежить від того, чи зможуть лідери опозиційних сил домовитися. Цей факт визнається ними самими. При цьому, як правило, мається на увазі домовленість про висунення спільного кандидата в форматі «Наша Україна» — БЮТ — СПУ. Які є реальні підстави для її досягнення?
— Якщо враховувати інтереси Мороза та Тимошенко не лише на президентські вибори, але й на подальшу перспективу, вірогідність відмови їх від участі в кампанії на користь Віктора Ющенка залишається вкрай низькою. Переконаний — необхідність політичного самозбереження напередодні парламентських виборів 2006 року обох штовхне балотуватися. Опозиціонерів стимулює шукати способи домовитись їхня нинішня політична несамодостатність. Проте хоч як би там було, поки що жодних ознак того, щоб хтось із цієї трійці справді бажав знятись на користь когось іншого, немає. І якби навіть чудом Ющенку вдалося переконати Тимошенко та Мороза не висуватися на президентські вибори в обмін, скажімо, на пости прем’єра та спікера, виконати обіцянку (в разі перемоги, ясна річ) йому було б непросто. Щоб «віддати» комусь місце спікера, треба спочатку його забрати в пана Литвина. Не думаю, що в нинішньому парламенті знайдеться досить депутатів, готових Литвина змінити на Мороза. Що ж до посади прем’єр-міністра, з нею ще складніше. Майбутньому переможцю президентських перегонів, хоч би ким він був, доведеться рахуватися з тими силами, які контролюють економіку сьогодні. В основному це сили, які на політичному рівні представлені фракціями та депутатськими групами парламентської більшості. І спасіння нового президента — запропонувати очолити уряд комусь із політиків, які представляють цей спектр політичних сил.
— Не так давно один із відомих депутатів БЮТу заявив про можливість узгодження єдиного кандидата між БЮТ, СПУ та КПУ. Це в принципі є реальним?
— Подібні заяви є не чим іншим, як спробою спонукати Віктора Ющенка бути поступливішим у переговорах. Піти на таку угоду для Петра Симоненка означало б позбутися поста лідера партії ще до виборів.
— Усі в країні вже були свідками того, як «найпринциповіші» опозиціонери — фракції БЮТ та СПУ — підтримували програму уряду та бюджет. Чи можливе повторення подібних «чудес» у перспективі виборів президента України?
— У нас «країна чудес»... Але для того, щоб опозиціонери вступили в серйозні переговори з кандидатом з пропрезидентського табору, він повинен мати справжні, а не натягнуто- гіпотетичні шанси на перемогу.
— Єдина велика політична сила, яка знаходиться в абсолютно програшній позиції (нема серйозних шансів ні самим перемогти, ні відкрито підтримати когось із потенційних переможців), — комуністи. Якою, у зв’язку з цим, може виявитися їхня тактика?
— Тактика комуністів, ймовірно — бути «троянським конем» у стані опозиції. Підтвердження тому — полігон «великих перегонів-2004» — недавнє дообрання народного депутата в Чернігові у 206-му окрузі. Тоді кандидат від комуністів Раїса Ясочко за підтримки лідера Компартії Петра Симоненка відібрала в представника «єдиної опозиції», редактора місцевої газети «Гарт» Дмитра Іванова саме ті голоси, яких би вистачило йому для перемоги над керівником «Укрсиббанку» Олександром Ярославським. Причому на позицію Петра Симоненка не вплинув, як кажуть, факт попередньої домовленості про спільні дії з лідерами партнерів КПУ по опозиційному табору Віктором Ющенком, Олександром Морозом та Юлією Тимошенко. І навіть те, що Дмитра Іванова підтримував такий авторитетний комуніст, як народний депутат Борис Олійник.
— Минулі вибори, які пройшли в різних куточках України, називали останніми репетиціями перед президентськими виборами. Які уроки цих виборів з погляду політтехнологій?
— Вибори були високотехнологічними. Аж до використання методів нейролінгвістичного програмування та гіпнозу під час агітації. Не обійшлося навіть без супершоу. Так, команда одного з кандидатів найняла броньований автомобіль без даху і в нього посадила кількох «громил», які закликали голосувати за «свого корєшка родного», а насправді — конкурента, який, мовляв, після свого обрання заллє за шкуру сала своїм кривдникам. Саме такими, схоже, високотехнологічними і водночас «брудними», будуть і наступні президентські вибори. Це сумно, але до цього слід бути готовим.
