Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Туга за спільною сохою

Ліві трьох країн інтегруються
12 червня, 1999 - 00:00

Звичайно ж, автор «Слова о полку Ігоревім» цитувався на
підтвердження того, до чого призводять міжусобиці: «Вороги по Русі мчать
хмарою, і всюди біда й горе народу». «Ми відчуваємо гіркоту літописця,
що проходить через віки, який закликав російських князів до єднання», —
поділився Олександр Ткаченко. — Як же схожа з тим лихим часом наша нинішня
доля — доля спадкоємців Київської Русі!».

«Спадкоємці» з трьох братських республік активно ностальгували.
Росія була представлена більш ніж відомою галереєю осіб: товариші Строєв,
Селезньов, Горячева... А український спікер, тим часом, говорив і про необхідність
взаємопроникнення капіталів, транснаціональних промислово-фінансових груп
та інші економічні прикмети програм Кучми раннього періоду... Хоча загалом
у настрої переважали ритуальні наспіви, у яких солістом був спікер російської
Держдуми, що мріє бачити Україну в російсько- білоруському Союзі... А представник
Сербії додавав високим зборам остаточно антизахідного іміджу.

Але всім було зрозуміло, що в міждержавному заході, нульовому
за зовнішньополітичними наслідками, всі вирішують свої внутрішні завдання,
що мають передвиборний характер. Рухівець Юрій Ключковський повідомив пресі
у ВР: «Початок передвиборної кампанії голови ВР відбувається з характерними
для нього натиском і нахабством. Безцеремонно без згоди ВР проводити таку
конференцію у приміщенні парламенту».

У зв'язку із цим цікава позиція виконавчої влади. Президент
приймає керівників делегацій братських народів у Маріїнському палаці —
йому не можна нехтувати зв'язками з російським керівництвом будь-якого
рівня й забарвлення, навіть якщо ті прибули в Україну «створювати» єдину
державу. У цей час міністр закордонних справ, ніби прокинувшись, висловлює
здивування й невдоволення цим заходом і сварить лівих, при цьому заявляючи,
що нічого не знав напередодні про конференцію. Що, в державі вже ніякі
служби не функціонують, «всі пішли на вибори»? А коли виконавча влада зривала
підготовку цієї конференції в Чернігові — хіба було незрозуміло, що вона
все одно відбудеться, але таємничості буде більше? В оперативній заяві
прес-служби партії «Реформи і порядок» зазначається: «Конференція, що могла
відбутися 23—24 квітня в Чернігові й мала стати однією з рядових міждержавних
конференцій на просторах СНД, сьогодні, у зв'язку з висуненням Олександра
Ткаченка кандидатом на пост президента України, перетворюється в рекламний
і відверто пропагандистський трюк одного з претендентів на найвищу посаду
в державі». Так, звичайно, але кому докір? Банкова знову хотіла як краще...
Хіба тоді прозвучала виразна державна позиція — вголос, відкрито, чітко
й визначено? І що, це вперше, коли виконавча влада боязко ховає голову
в пісок? І нещодавня історія з вступом до МПА — це не є підтвердження політики
«і рибку з'їсти»?

«Ми б хотіли почути позицію Президента, — сказав Олександр
Ємець на прес-конференції у ВР, — але ми мало віримо в те, що ми її почуємо.
Тому що всі вже звикли до того, що в найвизначальніші моменти для становлення
українською незалежності, ми цієї точки зору або не чуємо, або чуємо в
такому вигляді, що її можна тлумачити як завгодно».

Таким чином, різниця між «державником» Кучмою й парламентськими
лівими тільки в тому, що останні діють відкрито, дотримуючись своїх відкрито
заявлених цілей, на відміну від виконавчої влади, яка під декларативні
заяви про «європейський курс», заглядає в рот тим же «братам». Утім, після
обрання прем'єра Пустовойтенка головою Ради глав урядів СНД, куди Україна
нібито повноцінно й не входить, які ще питання до парламентських інтеграторів?
Вибори — вони в усіх напередодні...

І ще інформація до роздумів, яку засвітила одна колега:
«Відкрито приїжджають Строєв, Горячева... Але таємно щомісяця їздить і
Березовський. І це також відбувається в контексті президентської передвиборної
кампанії».

P.S. Олександр Ткаченко був надзвичайно обурений висловлюванням
п. Тарасюка, назвавши це на підсумковому засіданні «хуторянською заявою
приватної особи». І додав на прес-конференції: «Не міністрові закордонних
справ давати оцінку зустрічі керівників трьох парламентів. Я гадаю, що
міністр після таких заяв повинен подати у відставку».

ДО РЕЧI

Микола СЛЮСАРЕВСЬКИЙ, кандидат психологічних наук, директор
Інституту соціальної й політичної психології АПН України:

«Важко втратити те, чого немає. За радянських часів критерії
національної ідентичності було зруйновано. Розмита ідентичність є грунтом
для розмов про створення слов'янського союзу. Масова свідомість перебуває
в досить невизначеному стані. Щоправда, впродовж п'яти років кількість
людей, які виступають за незалежність, стабілізувалася — близько 60 відсотків.
Здавалося б, обнадійливий факт. Але водночас одна п'ята частина дорослого
населення виступає й за незалежність, і за відновлення Радянського Союзу.
За такої ситуації у нас можна виграти будь-який референдум. Загалом, якщо
дивитися правді в очі, то 1991 року не відбулося нічого надзвичайного —
перевороту в суспільній свідомості не сталося. Суперечливий стан масової
свідомості є грунтом для постійних намагань реанімувати Радянський Союз.
Про еліту важко сказати однозначно. Є така частина, яка повністю сформувалася
за часів радянської системи, мала від неї все потрібне й ніколи не була
прихильником української держави. Це факт незаперечний. Є частина еліти,
яка коливається — але вже не з лінією партії — а відповідно до масових
настроїв.

Тетяна КОРОБОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: