У недалекому минулому голова Українського відділення Інтерполу Кирило Куликов сьогодні є народним депутатом пропрезидентської фракції НУ-НС, а якщо точніше — групи «Самооборона». Ні для кого не є таємницею, що «помаранчева» фракція складається з таких собі міні-фракцій. Між двома з них — «Народною Самообороною» та новоспеченим «Єдиним центром» частіше за все спостерігаються, скажімо так, розбіжності. Депутатів від НС звинувачують у дрейфі в бік прем’єра Тимошенко, парламентаріїв, які представляють ЄЦ, — абсолютній залежності від голови Секретаріату Президента. І ось нещодавно Віктор Балога заявив, що восени в парламенті буде створена коаліція іншого формату — БЮТ+КПУ+«Самооборона». Сьогоднішній співрозмовник «Дня» прогнози голови президентської канцелярії називає нездійсненними, підкреслюючи, коаліція, яка нині існує, незважаючи на її невелику голосову перевагу над меншиною, має світле майбутнє.
Узагалі, варто зазначити, що Кирило Куликов є ще тим оптимістом. Він не вірить у найближчу відставку уряду Тимошенко, не вірить у дострокові парламентські й дострокові президентські вибори, і найголовніше — Кирило Борисович прогнозує швидке політичне затишшя, в той час як більшість політиків та експертів обіцяють нечувано спекотну осінь з кризовим «урожаєм».
— Скажіть, а чому в розпал парламентських відпусток народний депутат Кирило Куликов працює в офісі?
— Знаєте, якщо відповідати пафосно, я б відповів, як один депутат від Партії регіонів на телепередачі, мовляв, я не заслужив на відпустку тощо. А якщо серйозно, то я передбачав, що парламентські перипетії ще далеко не закінчені і із закінченням пленарної робочої сесії стануться якісь події. Ось ці події, на превеликий жаль, через трагедію на Західній Україні сталися. В жодному разі не хочу казати, що я герой і своєю присутністю на робочому місці врятую людей. Ні. Але я робитиму свою роботу без самолюбування, на відміну від деяких моїх колег. А взагалі, я не знаю, як люди, які ходять у костюмах за три тисячі доларів, можуть собі уявити, що таке залишитися без житла, без даху над головою.
— До речі, про костюми. На торішніх виборах, пам’ятається, представники правлячої нині коаліції у парламенті обіцяли не лише ліквідувати депутатську недоторканність, але й істотно урізати численні пільги та привілеї власників мандатів. Минуло одинадцять місяців, а віз і досі там... Навпаки, фінансування, скажімо, ДУСі зросло помітно, в порівнянні з минулим роком. Ви є членом бюджетного комітету, розкажіть, чому виросли витрати на утримання влади?
— Насправді, я вважаю, м’яко кажучи, неправильним, коли ми тим або іншим чином опускаємо депутатів до рівня жебраків, убогих. Депутат — це людина, яка представляє країну. Коли в нас було перше скликання ВР, я летів до США і побачив двох депутатів, які були одягнуті в сорочки з коротким рукавом, краватка — «мрія ударника», а на головах були безглузді капелюхи. Вони летіли в Конгрес США. Дивлячись на них, складається уявлення про країну. А за країну повинно бути не соромно. Ось, скажімо, у нас є бренд-нейм — Тимошенко, якого ні в кого у світі немає. Є молоді, красиві, розумні президенти, але такої статц-пані немає і це викликає певну гордість. Що ж до скорочення коштів, передбачених бюджетом на забезпечення діяльності ДУСі. Я не можу сказати, що наш Президент живе розкішно. Ви знаєте, ми все ж не Швеція, де король у палац їздить на велосипеді. Знову-таки, всі зараз накинулися на паради, на будівництво пам’ятників. Адже повинна ж нація чимось пишатися. У нас 70 мільйонів будуть витрачені на парад. Жах який... Адже крадуть кожного року мільярди, і нічого, всі мовчать! Наприклад, у столичну програму функцій міста Києва закладено півтора мільярди, з яких мільярд уже вкрадений. Так, це нормально, а 70 мільйонів на парад — це велика трагедія. Парад — адже це та дія, яка об’єднує, а не розколює суспільство. Тому, якщо розумно складати бюджет, можна знайти вдосталь способів, у тому числі й для того, щоб передбачати ті події, що сталися на Закарпатті. Вибачте мене, але навіть школяреві було зрозуміло, що ці події стануться. Щоправда, в нас чомусь влада лише незрозуміла, що в Закарпатті бувають паводки, а бувають засухи. Знаєте, коли я вперше побачив бюджет, скажімо так, дуже й дуже здивувався. Ось, скажімо, графа «Розвиток гідроелектроенергетики» — 70 мільйонів, у той час як у графі «Ліквідація паводків» — 250 млн. Я кажу: «Люди, а навпаки не можна!?» Але ні, ви що, навпаки в нас не можна, бо вкрасти не можна. Можу навести приклад. 2001 року був виданий спецпатент із метою ліквідації наслідків повені на Закарпаття деякому громадянинові на прізвище Кафка, який без сплати податків завіз до України близько 14 тисяч автомобілів. Місто Хуст тоді нагадувало маленьку Баварію. Аналогічно він завозив апельсини, банани, щось ще. Його, щоправда, митниця іноді так боязко зупиняла на місяць, так у нього вистачало нахабства звертатися до суду.
— І товариш цей далеко не єдиний.
— Так, проте 14 тисяч автомобілів, це, чи знаєте, книга рекордів Гіннеса. Шкода, що таких ось «рекордів» не фіксують. Повернуся до бюджету. Бюджет — це головний фінансовий кошторис країни. Будь-яка нормальна країна повинна мати певний вектор розвитку. У якому напрямі ми рухаємося, і що ми вважаємо ключовим напрямом розвитку? Які в нас повинні бути соціальні програми? Ми вважаємо, що кошти потрібно направити, наприклад, на розвиток спорту, на охорону здоров’я, на забезпечення пенсіонерів тощо. Однак не можна в тому короткому документі, яким є бюджет, поліпшити все й облагодіяти всіх. Бюджет не є скатертиною-самобранкою. Потрібно визначити пріоритети. А наш бюджет сьогодні — це не серйозний фінансовий документ, це клаптева ковдра, яка розтягнута між усіма фракціями. У нас, наприклад, є одна чудова фракція, яка доїть корів, збирає урожай тощо: так ось, грошей, які вони пролобіювали в бюджеті на газифікацію дороги, вистачить на будівництво тунелю «Париж — Лондон» через Ла-Манш.
Мені просто за державу образливо, бо наш бюджет у результаті перетворюється у виконання певних лобістських завдань, не більше того.
Японське економічне диво було побудоване не відразу після того, як імперська Японія отримала поразку у війні й з’явилися «Toshiba», «Sony», «Pаnasonic», а завдяки інвестуванню в ловлення риби. А «Toshiba», «Sony», «Pаnasonic» з’явилися набагато пізніше.
— А українське економічне диво, на ваш погляд, може бути побудоване на...
— Українське економічне диво можна побудувати на вигідному розташуванні нашої країни. Україна геополітично знаходиться в дуже зручному місці. Це інфраструктурна, транзитна країна. Так ось гроші повинні виділятися не на металургію, яка в нас приватизована. Нехай їдуть Рінат Леонідович, Віктор Михайлович і пробивають квоти, адже це в їхніх інтересах. А уряд повинен, передусім, підтримувати країну. Давайте ми почнемо займатися інфраструктурними проектами. Є чудовий проект Євро 2012?Вистачить усім, але в нас сьогодні намагаються монополізувати цей проект. Євро-2012 мине, а дороги залишаться. Біля доріг потім розвиватиметься інфраструктура, що залучить до себе наших «заробітчан», які працюють сьогодні або в Росії, або в Іспанії, або в Італії, або в Греції... Вони з великим задоволенням повернуться додому, бо тут вони зароблятимуть стільки ж, скільки сьогодні заробляють за кордоном. При цьому в них буде два плюси: по-перше, їх ніхто не принижуватиме (як у Європі), по- друге, вони житимуть зі своєю сім’єю. Ну й потім стануться серйозні політичні зміни, оскільки ці люди абсолютно по-іншому думатимуть. Вони не будуть залежні від держави. Це саме той середній клас, необхідний для того, щоб змінити політичну палітру країни.
— А як ви вважаєте, чи може сценарій останніх київських виборів, а точніше загального фіаско на них демократичних сил, повторитися на грядущих президентських виборах?
— Не вважаю, оскільки в нашої опозиції сьогодні дуже слабкі позиції. Подивіться, наприклад, по спікерах. Хто говорить від імені Партії регіонів? Найвидатніший спікер ПР сьогодні — це Нестор Іванович Шуфрич. Це вже, чи знаєте, за всієї поваги до колег із Партії регіонів, криза жанру.
На сьогодні необхідно опустити рівень пристрастей і зрозуміти, що Президент повинен працювати Президентом, прем’єр — прем’єром, а опозиція — опозицією. До виборів залишилося два роки й це досить серйозний період. Країна ввійшла в дуже серйозний техногенний штопор і повінню в Закарпатті нічого не закінчиться. Це лише початок. Ми входимо в дуже складну, дуже проблемну осінь.
— Як ви прокоментуєте заяву голови Секретаріату Президента про те, що восени буде створена нова коаліція на основі Блоку Тимошенко, Компартії та частини НУ-НС, яка, цитую «помітно дрейфує в бік БЮТ». Очевидно, що в цьому випадку мається на увазі група «Народна cамооборона».
— Недавно намагалися сформувати коаліцію в рамках «Нашої України» та Партії регіонів — не вийшло, а тепер ось намагаються створити більшість іншої конфігурації. Я вважаю, що єдиний можливий коаліційний формат — це існуюча коаліція БЮТ+НУ-НС. Хоча, безумовно, хотілося б, щоб країні не лише на плакатах був потрібен Литвин. І якби політична сила пана Литвина приєдналася до коаліції, це реально допомогло б зняти градус напруження в суспільстві. У принципі, в нас дуже мало розбіжностей із депутатами його фракції. Існують персональні амбіції у лідера, але з фракцією розбіжностей практично немає. Бюджетний комітет очолює представник фракції Литвина і в нас, повірте, дуже ефективний комітет.
— Нещодавно в інтерв’ю «Дню» ваш колега з фракції Олесь Доній сказав, що особисто він — член списку НУ-НС — не знає, як і ким формувався список цієї політичної сили на торішніх парламентських виборах. А ви знаєте, як і ким, і можете розповісти про це своїм виборцям?
— У той час, коли формувалися списки, я, напевно, був у тому самому місці, де був Доній і не бачив цього процесу. Проте щодо формування списків безпосередньо «Самооборони», я можу сказати, що 80% людей, представлених у цьому списку мають спільні принципи, спільні погляди й спільні цінності. Хоч і в нас попадаються «сюрпризи».
— Сьогодні, в тому числі представники коаліції, визнають, що в таборі більшості є потенційні Бути й Рибакови (депутати, які недавно заявили про свій вихід із коаліції. — Ред.). З урахуванням цього, коаліція може мати перспективу?
— У світі немає нічого більшого, ніж людська жадібність і людська дурість, і змінити це неможливо. Таких «бутів» потрібно сорок років пустелею водити, щоб вони, нарешті, вимерти. Звичайно ж, це велика проблема фракцій, лідерів фракцій, які формували списки, в які потрапляють такі, як Бут. Але кращими списки, щонайменше, найближчим часом, не стануть. Парламент — це дзеркальне відображення самого суспільства. Ось, наприклад, усі були згодні, що в нас у Києві погана влада. І що? Взяли й проголосували за Льоню. Але насправді товариш Черновецький — далеко не дурень, у нього просто таке амплуа — виступати в ролі сумного клоуна. Такий собі Енгібаров української політики. Проте він досить цинічний, досить цілеспрямований, досить прагматичний політик.
— Ви на недавніх київських виборах були довіреною особою кандидата в мери Віталія Кличка. Як ви оцінюєте його результат у порівнянні з попередніми столичними виборами?
— На цих виборах у нас «помер» боксер і народився політик першого ешелону. Насправді у Віталія на цих виборах були дуже непрості умови: йому, наприклад, закрили доступ до багатьох ЗМІ. Щойно вибори минули, і відразу в телевізійному ефірі з’явився Кличко, а ось на виборах — повний вакуум. Тому Кличку довелося на цих виборах виходити на сцену, і в очі дивитися людям, слухати їх, відповідати на запитання, а це ж досить складно. А найбільша проблема полягає в тому, що на початку його політичної кар’єри з нього намагалися зробити не Віталія Кличка, а такого собі Арсенія Яценюка — книжкового, інтелігентного, а він Кличко — такий, який є. Він розумна, чесна, порядна людина.
— А сьогодні, коли вибори минули, ви можете сказати, чому все ж Віталій не зміг домовитися з Юлією Тимошенко, щоб він був єдиним кандидатом у мери від демократів?
— Проблема одна: переоцінка представниками БЮТ своїх можливостей. За всієї глибокої поваги до феномена Тимошенко, в цьому конкретному випадку це була переоцінка сил. Юлія Володимирівна думала, що кого завгодно візьме за руку, проведе київськими вулицями, і його відразу оберуть у мери.
— А які зараз відносини групи «Самооборона» з Президентом?
— Почнімо з того, що сьогодні, в тому числі в оточенні Президента, є люди, які намагаються переконати його в тому, що «Народна Самооборона» «лягає» під Тимошенко. Це не так, подивіться на наші голосування. Коли постало питання про імперативний мандат, який для БЮТ був ледве не ключовим законопроектом, усі представники «Самооборони» як один проголосували проти. З Президентом у нас відносини дійсно дуже складні, це правда. Чому? Тому що робиться все, щоб переконати Президента, мовляв, «Самооборона» — це його вороги. Насправді сьогоднішні найбільші друзі Президента першими його і зрадять. А ми маємо свою позицію і не боїмося встати, і висловити свою позицію, дивлячись у вічі Президентові. Чесно скажу, що з багатьох економічних питань я погоджуюся з думкою Президента. А ось із точки зору політики... Президент має зрозуміти, що він, а не прем’єр, на сьогоднішній день є вищою посадовою особою в державі, й саме він має будувати відносини з представниками інших гілок влади так, щоб усю країну не колошматило від їхніх «люб’язностей» із Тимошенко. У нас опозиція на цьому фоні загубилася. Опозиціонери просто не дотягають до того рівня, як ми самі можемо одне одного «замочити». У них фантазії, креативу не вистачить. Для України це і колосальна внутрішня проблема, і проблема зовнішнього сприйняття країни. Ми вже настільки скомпрометували себе в очах усього світу, що далі, по-моєму, вже нікуди. Я завжди кажу, що політика — це річ, яка має робитися в тиші, й зауваження, скажімо, Президента на адресу прем’єра не повинне спочатку облітати всю Земну кулю, а потім лише доходити безпосередньо до голови уряду. Чи не легше пройти сто метрів одне одному назустріч (від Банківської до Грушевського)? А те, що ми спостерігаємо зараз, серйозно шкодить і державі, й кожному з них.
— Ми про це прямо говорили депутату Жванії. Я вважаю, що неприпустимо вмішувати сім’ю Президента в ці питання і некоректно обговорювати здоров’я Президента, бо здоров’я Президента є предметом національної безпеки. Не має значення, яке прізвище Президента країни, але якщо ми виступаємо за нашу країну, то ми повинні пам’ятати про те, що саме Президент є одним з основних стовпів, на якому стоїть державність. Якщо ми хочемо зруйнувати державу, давайте будемо «мочити» Президента. Люди вже втомилися від цього бруду. Вмикаєш телевізор і бачиш — сидять «павіани» на «гілках» і кидають одне в одного екскрементами. Ось і вся політика. Дивишся на це все і думаєш: а судді хто? Ось у цьому і полягає наша трагедія.
— Кириле Борисовичу, а як ви вважаєте, після кризових бур останніх років по закінченню президентських виборів- 2010 у країні настане політичне затишшя?
— Мені здається, що політичне затишшя має настати найближчим часом. Я не вірю в прогнози про дострокові парламентські вибори, і, тим більше, не вірю в розмови про імпічмент. Я не можу сказати, яку роль — позитивну або ж негативну — зіграють чергові президентські вибори, проте стабілізація по їхньому закінченню, думаю, настане. Та, певно, рівень демократичності, наявний нині у нашій країні, вочевидь, знизиться на кілька ступенів.
Я завжди казав про те, що всі перемоги й усі поразки Ющенка та Тимошенко взаємопов’язані. Мені здається, розроблявся серйозний сценарій, коли під час зіткнень Президента і прем’єра виростає третя фігура. Тут можна повернутися до київських виборів, коли кожен просував свого сильного кандидата, і в результаті переміг ніякий Леонід Черновецький.
— А хто може стати на президентських виборах цією третьою фігурою, Янукович?
— Навряд чи Янукович. Хорошим технологічним проектом знов- таки може стати Льоня Черновецький. Адже було немислимо, що він може стати мером усіх киян, але він ним став. А за такого підходу не виключено, що він стане і президентом усіх українців. А якщо ми сьогодні говоритимемо про те, у кого більше шансів стати наступним Президентом, у кого — менше, у країни буде менше шансів. На жаль, у проекту під назвою «Україна» з кожним днем стає все менше і менше шансів.
— Ви вперше стали народним депутатом торік. Розкажіть про свої перші враження після ознайомлення з парламентською «кухнею».
— Знаєте, коли я слухав публічні виступи багатьох народних депутатів, враження у мене складалося не найкраще. Але більшість народних обранців — люди доволі грамотні, компетентні, розумні.
Я працюю в бюджетному комітеті. Так ось, я прийшов туди, кажу — давайте піднімемо зарплати міліціонерам, а на мене дивляться як на ідіота. Я ніколи не приховував, що лобіюватиму інтереси МВС, бо там працює 300 тисяч осіб. Які — це вже інше питання. Проте люди, які стоять під кулями, мають, щонайменше, жити гідно.
На жаль, коли приймається закон про Державний бюджет, я бачу меншість людей, які в цю мить думають про інтереси країни і її мешканців. Люди починають пітніти, коли йдеться про видобуток газу, руди, нафти, акцизи. Я був уражений тим, що практично в усіх є свої напрямки, під час лобіювання яких людина виявляє просто дивовижну енергійність, цілеспрямованість, письменність. І доки лишилося 10—20% держмайна, політика буде таким людям цікава. А коли держмайно зникне, бізнес займатиметься бізнесом, а політики — політичною діяльністю.
